Як Москва Чернівці прославляла

У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Чернівецьку область.
Пам’ятних, важливих і надзвичайно цікавих матчів в історії буковинського футболу було чимало. Виокремити серед них якийсь один не вдалося навіть за допомогою опитування серед бувалих вболівальників та ветеранів головної команди краю. Проте декілька «поєдинків-лідерів» все-таки визначилися, на них і зупинимо свій ретро-погляд.
Спека та аншлаг
В 1/64 фіналу Кубку СРСР-88 друголіговій «Буковині» судилося 2 травня виграти вдома по пенальті у одного з лідерів першого дивізіону − ризької «Даугави». Автор одного із забитих післяматчевих пенальті й майбутній перший капітан збірної незалежної України Юрій Шелепницький пригадав переповнений стадіон (приблизно 17000 глядачів − Прим.авт.), спеку і, звісно, перемогу. «Часто на полі я залишав не лише всі сили, а, здавалося, навіть пам’ять. Тому пригадуються лише окремі епізоди. Безумовно, кубкова гра з «Даугавою» подарувала чимало позитивних емоцій», − каже він.
Футбольні «подвиги» Чеботаря
А ось Валерій Сарафінчан, який також забив післяматчевий пенальті, вразив детальними спогадами: «Я вийшов після перерви замість Кошкіна. Пам’ятаю, що серед глядачів розігрували червоний «Москвич», який дістався Василю Ткачуку − нинішньому голові Вижницької РДА. «Даугава» зусиллями Євгена Мілевського відкрила рахунок на початку зустрічі, але ми по перерві відігралися. Красень-гол на свій рахунок записав Діма Білоус − після його удару метрів з 30-35-ти м’яч влучив у поперечину і опустився за лінію. Справа дійшла до пенальті. Героєм матчу став наш воротар Микола Чеботар, який взяв три удари й сам забив. Ми дуже хотіли перемогти, адже один з лідерів першої ліги був гарним подразником». Продовження кубкового шляху «Буковини» виявилося сумним − у наступному матчі чернівецька команда поступилася в Кишиневі місцевому «Ністру» (1:4).
«Буковина» (Чернівці) − «Даугава» (Рига) − 1:1 (пен. − 7:6)
Голи: 0:1 Мілевський (17), 1:1 Білоус (63).
Пенальті забили: Мглинець, Гузієнко, Сарафінчан, Шелепницький, Чеботар, Задорожняк, Походзіло − Шестаков, Веденєєв, Семенов, Попков, Шитик, Друпасс. Не забили: Будник, Олійник − Ємельянов, Олексієнко, Шевляков.
«Буковина»: Чеботар, Походзіло, Кошкін (Сарафінчан, 46), Черенков, Білоус (Гузієнко, 82), Шелепницький, Задорожняк, Гій, Олійник, Рубцов (Будник, 46), Мглинець.
«Даугава»: Олійник, Шестаков, Олексієнко, Семенов, Шевляков, Попков, Шитик, Ємельянов, Веденєєв, Мілевський (Друпасс, 46), Горюхов.
Школьников проти Заяєва
Осібно серед пам’ятних матчів «Буковини» стоїть і феєрична перемога в союзній першій лізі над «Таврією», яка вже через рік здобула «золото» першого чемпіонату незалежної України. Згаданий поєдинок відбувся у Чернівцях 10 червня 1991 року. Ажіотаж навколо нього був великим ще й через надпринципові стосунки між Юхимом Школьниковим та Анатолієм Заяєвим − тренерами «Буковини» й «Таврії» відповідно. Тодішній форвард господарів Валерій Королянчук згадує, що після програного першого тайму Школьников дуже емоційно порозмовляв з підопічними, і надалі справи пішли краще. «Буковина» взяла гору − 3:1.
Гол Федорова, дубль Задорожняка
Чи не вирішальний внесок у той успіх зробили Леонід Федоров і Василь Задорожняк, які з’явилися на полі по перерві. Федоров віддав пас Валерію Алістарову, який зрівняв рахунок, а Задорожняк двічі «розписався» у воротах «Таврії», встановивши остаточний результат. Цю ефектну перемогу побачив весь Радянський Союз у популярній програмі «Футбольний огляд», сюжет для якої підготував нині знаний буковинський коментатор Сергій Батюк. «Так, я добре пам’ятаю той матч, − згадує він. − І те, як зателефонували з Москви і як замовили сюжет для відомої передачі. Для нас це стало дуже резонансною подією».
Три претенденти на одну путівку
В контексті найбільш пам’ятних матчів неможливо не згадати і перехідні ігри кінця 1988 року за право виступати у першій лізі СРСР. Боротьбу, в якій брали участь три колективи, «Буковина» розпочала з двох домашніх перемог, здолавши із однаковими 2:1 свердловський «Уралмаш» та воронезький «Факел». Голи у першій грі забили Олександр Бобарико и Андрій Гузієнко, а в другій − то й таки Гузієнко і Віктор Будник (хоча найкращим у складі господарів журналісти назвали Василя Задорожняка). Як зазначає захисник Валерій Сарафінчан, вболівальницький інтерес до цих матчів був шаленим − яблуку ніде було впасти, люди навіть на бігових доріжках сиділи.
Справа у горбку
«Напередодні гри з «Уралмашем» ми звертали увагу керівництва на погане поле, але нас «не чули». І так сталося, що Юра Шелепницький через горбок на газоні невдало обробив м’яч, а той відлетів до суперника. У результаті пропустили − було прикро, адже в таблиці враховувалася різниця голів, − розповідає Сарафінчан. − Перед другим матчем до нас в роздягальню завітав перший секретар обкому партії Микола Нівалов, говорив про відповідальність. «От він не відповідальний і через це нам забили, − вказує на Шелепницького. − Правильно?» «Справа не в Юрі, − відповідаю йому, − а в нерівному полі». Нівалов ще довго згадував про футболіста, котрий насмілився сперечатися з ним».
Сльози в роздягальні
«Буковина» потім перемогла «Уралмаш» і на виїзді − 2:0, але зазнала прикрої поразки у Воронежі − 0:2 , через додаткові показники пропустивши «Факел» до першої ліги. Після матчу, за словами Василя Задорожняка, деякі чернівецькі футболісти плакали в роздягальні. Очевидець подій репортер Олександр Лебідь розповів, що біля автобусу «Буковини» зібрався натовп воронезьких уболівальників, які заспокоювали та підбадьорювали гостей. На що капітан команди Юрій Гій з болем сказав: «Воронежці нас зрозуміли, а ось чернівчани, мабуть, − ні...»