Перші чемпіонки СРСР із Черкас
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», завершуємо презентувати Черкаську область.
Якщо чоловічий футбол на Черкащині пустив коріння ще на початку минулого століття, то жінки до гри мільйонів тут, як і в усій Україні, почали долучатись лише в кінці 1980-х. Черкаси були на передовій футбольної емансипації, зокрема місцева команда «Ротор-Наташа» взяла участь у прем’єрному чемпіонаті Радянського Союзу й навіть тріумфувала в середній віковій категорії.
Прем’єрний чемпіонат
У 1989 році в Радянському Союзі з’явилася Асоціація жіночого футболу, а вже наступного сезону був проведений і перший чемпіонат країни − у трьох вікових категоріях. Одним із найуспішніших учасників прем’єрного турніру став черкаський колектив «Ротор-Наташа», створений на базі підшефних шкіл науково-виробничого об'єднання «Ротор». У середній віковій групі (дівчатка 13-14 років) команда завоювала золото, а в молодшій та старшій категоріях виборола четверте місце.
Чартер для 13-річних фіналісток
Фінальну стадію середньої вікової категорії приймали Тирасполь та Одеса, куди з’їхалися 16 переможців регіональних турнірів. Матчі проводилися в форматі п’ять польових гравців плюс воротар. «Нас запрошували і на експериментальний чемпіонат 1989 року, однак ми вирішили зачекати офіційних змагань, − згадує наставник черкащанок Олег Заворотний. − Я цілеспрямовано готував команду до союзної першості впродовж року. Нам створили дуже хороші умови. А коли прийшла черга вирушати на фінальний етап, керівництво НВО «Ротор» навіть виділило нам невеличкий літак!»
Золотий дубль Марштупи
Черкаські дівчатка, очолювані сином заслуженого тренера України та багаторічного наставника місцевої команди майстрів Миколи Заворотного, свої матчі проводили в молдовському місті, упевнено посівши перше місце в групі. Перемігши суперників із Іркутська (6:1), Донецька (4:0), Риги (4:0), Тирасполя (4:1), Ленінграда (1:0), Бішкека (1:0) та зігравши унічию з Миколаєвом (1:1), вони здобули право на зустріч в фінальному поєдинку із Черніговом. До слова, у складі суперниць «Ротора-Наташі», котрі також дуже переконливо виграли свою групу в Одесі, вистачало майбутніх «дорослих» чемпіонок СРСР та України. Однак черкащанки завдяки двом голам Лариси Марштупи здобули перемогу − 2:0.
Перемоги над фаворитами
«У нашій групі фаворитом вважалася команда Ленінграда, сформована на базі знаменитої школи «Зміна». Вона вже мала великий міжнародний досвід, і взагалі виглядала на голову сильнішою від інших, − розповідає Олег Заворотний. − Проте ми ленінградок таки здолали, з рештою ж команд не мали особливих проблем. Нічия з Миколаєвом в останньому турі нічого не вирішувала. У фіналі, котрий приймала Одеса, ми також не були фаворитами. На той час багато хто з команди Чернігова мав досвід виступів на дорослому рівні, але й тут перемога була за нами».
Трамплін для Титової
«Два чудові голи Лариси Марштупи, котра з 12 м’ячами стала найкращим бомбардиром турніру, принесли нам успіх. Відзначу й гру Наталі Погорельської, яка була визнана найкращим воротарем змагань. А Інна Титова отримала звання найтехнічнішого гравця чемпіонату», − додає наставник. До слова, для Титової той успіх став трампліном у великий футбол. Разом із одноклубницею Наталкою Смирновою її одразу ж запросили до «Ниви» з Баришівки, що під Києвом, котра в тому ж таки 1990-му стала першим чемпіоном СРСР серед дорослих.
Місце в історії
Згодом Титова пройшла шлях до національної збірної України, ставши учасником єдиного поки для нашої команди фінального турніру чемпіонату Європи-2009 у Фінляндії. А в складі харківського «Житлобуда-1» вигравала першість та Кубок України. «Інші дівчатка хоча й не досягли таких успіхів у футболі, як наш тодішній капітан Титова, однак теж зуміли реалізувати себе. Щодо «Ротора-Наташі», то, на жаль, невдовзі почалися фінансові труднощі. Ми навіть не змогли поїхати на турнір в Канаду, право участі в котрому завоювали в Одесі. Команда ще існувала кілька років, але подібних результатів уже не мала. Тож те союзне «золото» ми всі згадуємо з особливою втіхою», − резюмує Олег Заворотний.