«Зебра» миколаївського футболу
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», починаємо презентувати Миколаївську область.
Один з перших миколаївських футболістів та суддів Іван Васильович Миронов (пізніше він працював у Федерації футболу УРСР) залишив нащадкам унікальні нотатки про те, як зароджувався в цьому регіоні футбол: «1907-й є роком появи футболу в Миколаєві. У березні цього року в центрі Адміралтейської площі на імпровізованому майданчику сталася небачена подія, яка зацікавила миколаївців. Група людей затіяла якусь гру в м'яч. Дорослі люди в різнокольорових сорочках, в коротких штанцях, що не закривали коліна, бігали за шкіряним м'ячем. Це був перший футбольний матч у місті Миколаєві. Ініціатори гри − члени місцевої англійської колонії − виступили проти моряків англійського судна, що стояв в порту». Матч зібрав небагато глядачів, але футбольний м'яч знайшов своїх прихильників, гра стала передумовою до виникнення футбольних команд, до створення спортивних організацій.
Англійська школа
До кінця 1908 р. члени місцевої англійської колонії − довірені іноземних фірм і службовці хлібних контор − заснували свій клуб під назвою «Зебра». Цей клуб досить часто влаштовував матчі виключно з англійськими моряками на Адміралтейській площі. Постійними відвідувачами матчів були учні гімназії, будівля якої примикала до площі. У тому ж році на пустирі біля порту англійські моряки із суден, що заходили в миколаївський порт, в години дозвілля тренувалися на ній і постійно проводили матчі між собою. На цьому ж пустирі і з'явилися, власне, перші місцеві футболісти. Це були Збінський, Коротков, Ведмідь та інші вихованці середнього механіко-технічного училища (тепер − кораблебудівний інститут), для яких матчі з британцями стали прекрасною школою майстерності.
Репортери і футбол
Але не відразу футбол завоював популярність, у тому числі − і серед місцевих репортерів. Уперше про футбол у Миколаєві місцева преса («Трудова газета») написала лише в 1910 році, причому замітка «Спорт серед учнів» носить швидше тенденційний і навіть антифутбольний характер: «... До того ж тут у спортивних гуртках домінує гра в футбол, яким тут дуже захоплюються гімназисти. Тим часом футбол − не спорт, скажу більше − мені здається, що футбол навіть не корисний, тому що розпалює нездорові інтереси». Про футбол досить регулярно писали місцеві «Миколаївська газета», «Трудова газета», «Південна Росія», «Южанин», «Миколаївський кур'єр», «Ранковий кур'єр». Є згадки про миколаївський футбол і у всеросійських дореволюційних виданнях − журналах «Російський спорт», «До спорту!», «Вісник Санкт-Петербурзької футбольної ліги» та ін. 1912-й рік прикметний першими зйомками футбольного матчу фотографом Коносевічем, і проведенням першого платного матчу. У 1913 р. вперше в місцевій пресі опублікована реклама-анонс футбольного поєдинку.
Домінанта «Атлетик-клубу»
Футбольна ліга в Миколаєві була створена у вересні 1912 р., а в дебютному матчі першого чемпіонату Миколаєва (переможець отримував перехідний кубок) «Миколаївський гурток футболістів» виграв у другої команди «Атлетик-клубу» -- 2:0. У чемпіонаті міста брали участь дев'ять команд, переможцем став «Діагор». Однак номінально найсильнішим колективом Миколаєва вважався «Атлетик-клуб», суперники визнали його чемпіонство і він навіть не виступав у міському змаганні. До 1923 року наступник «Атлетика» -- «Миколаївський Спортивний клуб» (МСК), створений в березні 1913 р., залишався найкращим у Миколаєві, регулярно виграючи титули переможця як у весняній, так і в осінній першості. Лише тричі чемпіоном міста вдалося стати «Уніону».
Успішний 1940-й
Після встановлення радянської влади в Миколаєві відбулося чимало змін. У 1920 р. на суднобудівному заводі «Наваль» була створена команда, яка ось вже 90 років є флагманом миколаївського футболу. У 1923 р. були розформовані, як буржуазні, «Миколаївський Спортивний клуб» і «Уніон». Гравці перейшли в «Профінтерн» та інші колективи.
У 20-30-ті роки миколаївська збірна отримала перемоги у матчах з командами Одеси, Харкова, Києва, Москви, Тбілісі та інших міст СРСР. А в 1936 р. команда заводу ім. А. Марті (вона ж − «Суднобудівник») була учасником першого розіграшу Кубка СРСР, в 1937 р. − дебютувала у чемпіонатах СРСР. Зайнявши в 1940 р. восьме місце в групі «Б», миколаївці стали 22-ю командою в радянському футболі, що є її найкращим результатом за весь час. Водночас команда колгоспу ім. Марті Ново-Павлівського сільради Баштанського району в 1940 р. завоювала Кубок України серед сільських команд.
У пошуках власника
Чемпіонати СРСР поновилися для «Суднобудівника» в 1946 році. Однак слабкі результати призвели до того, що в 1949 році команда була переведена на баланс заводу ім. 61 комунара. У 1950 році футболісти стали вже динамівцями, якими опікувався начальник Миколаївського комітету держбезпеки Олександр Мартинов. Вони посіли 3-е місце в 2-й зоні першої групи чемпіонату УРСР, а в Кубку УРСР у півфіналі поступилися майбутньому володарю трофею і чемпіону УРСР − ужгородському "Спартаку». У сезоні 1960 клас «Б» було розширено до 142 команд, 36 українських команд змагалися у двох зонах. Миколаївська команда, змінивши кілька назв, знову стала називатися «Суднобудівником», а її головним тренером став Олег Ошенков, який перейшов із київського «Динамо». Влітку Ошенков попрямував до «Шахтаря», а у зворотному напрямку − Костянтин Щегоцький. Сезон команда завершила у ранзі віце-чемпіона України. Але наступні 7 сезонів запам'яталися хіба що відкриттям нового стадіону «Суднобудівник», результати ж були посередніми.
Злет перед розпадом
Зате сезон-1968 «Суднобудівник» відіграв на одному диханні і вже за два тури до кінця чемпіонату став готуватися до «фінальної пульки», в якій, утім миколаївці опинилися четвертими. А наступного року «Суднобудівник» дійшов аж до півфіналу Кубка СРСР. У той час миколаївська команда перебувала на видноті, посідаючи чільні місця в турнірній таблиці, а в 1974 році взагалі виборола перше місце в 6-й (українській) зоні другої ліги, випередивши найближчого конкурента на десять очок. Нових медалей довелося чекати довгих десять років. «Суднобудівник» під керівництвом Євгена Кучеревського реально претендував на перше місце, однак стався казус: в домашній грі з головним конкурентом − вінницькою «Нивою», яку миколаївці виграли з рахунком 1:0, ними було порушено технічний нюанс регламенту змагань. Після протесту технічна перемога була присуджена вінничанам, якій й стали переможцями зонального турніру. Сезон 1990 року став одним з найкращих в історії «Суднобудівника». Команда, практично не змінюючи склад у порівнянні з ганебним минулорічним 17-м місцем, злетіла на другу сходинку чемпіонату і завоювала срібні нагороди другої ліги в першій зоні чемпіонату УРСР серед 19 команд, отримала право грати у буферній зоні другої ліги. Однак вже за рік СРСР припинив своє існування…
Муніципал − звучить гордо
Навесні 1992 року директор суднобудівного заводу Юрій Макаров, який досить байдуже ставився до футболу, легко розлучився зі своєю командою і всією спортивною інфраструктурою «Суднобудівника». Клуб підібрав директор миколаївської швейної фабрики «Евіс» Володимир Заплатинський, якому дісталося не тільки майно клубу, а й місце у вищій лізі першого чемпіонату України, яке втім, вона втратила, посівши дев'яте місце з десяти в своїй підгрупі. Восени 1994 року Володимир Заплатинський розлучився з футбольним бізнесом, а «Евіс» перетворився на муніципальну команду СК «Миколаїв», яку утримували платники податків півмільйонного міста. Клуб виступав під цією назвою протягом шести років, які можна вважати найуспішнішими в новітній історії миколаївської команди. Клуб двічі завойовував право грати у вищій лізі.
Два кроки назад
Вперше це сталося в 1994-му, вдруге у − 1998-му ррр. Тоді запорукою успіхів команди була величезна турбота про неї мера міста Олександра Берднікова і успішна робота тренера Анатолія Заяєва. Однак по тому, як Бердников програв вибори мера Анатолію Олійнику, крива результатів миколаївців пішла вниз. Далі було шестирічне балансування в середині турнірної таблиці першої ліги, а в 2005-му році МФК «Миколаїв» взагалі опинився в другій лізі. Більше того, в червні 2008 року клуб навіть втратив професійний статус, однак вже за два місяці поновив членство в ПФЛ завдяки тому, що припинило існування київське «Динамо-3». Безперечно, миколаївські вболівальники мріють, аби їхня команда виступала в еліті, однак для початку потрібно зробити хоча б перший крок на шляху до цього − перейти до першої ліги…