«День і ніч гуляла вся Одеса...»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», завершуємо презентувати Одеську область.
Перелік найбільш пам’ятних матчів за участю одеських команд, окрім, звісно, вікопомних дербі між «Чорноморцем» і СКА, моряки у радянську добу поповнили своїми успішними виступами в єврокубках, а у новітній період − двома переможними фіналами Кубку України. Однак ані зустрічі, що принесли «Чорноморцю» титули, ані сенсаційні перемоги над «Лаціо» та «Вердером», ані почесна нічия в дуелі з «Реалом» не переважають в очах одеських уболівальників тріумфальний товариський матч збірної Одеси з міланським «Інтернаціонале», коли в червні 1960 року італійський гранд був ущент розбитий представниками другого радянського дивізіону − 5:1.
В очікуванні Еленіо Еррери
«Інтер», що в тому році фінішував на четвертому місці в Серії А, здійснював турне Радянським Союзом. У програмі, окрім одеського матчу, були ще зустрічі з ленінградським «Адміралтійцем» і збірною СРСР, яка готувалася до фінального турніру дебютного Кубку Європи. Італійців очолював Джуліо Капеллі − третій наставник, що змінився протягом одного сезону. Але ще наприкінці травня один із матчів «Інтера» відвідав Еленіо Еррера, котрий завершував свій перший період співпраці з «Барселоною», вигравши два чемпіонства й Кубок Ярмарок. У серпні він очолить «нерадзуррі», котрі під орудою аргентинського Мага вступлять у свою першу золоту еру. Але перед цим на них чекатиме, зокрема, й екзекуція в Одесі.
Справжня збірна Одеси
У той день − 13 червня − всі шляхи вели одеситів до Парку Шевченка. Тролейбуси, що прямували до стадіону, були просто-таки обліплені вболівальниками, які заповнили не лише лави арени ЧМП, але й проходи між секторами. Загалом поєдинок зібрав понад 40 тисяч чоловік, іще багатьом місця на трибунах не вистачило. Учасників зустрічі вивела на поле суддівська бригада у складі московського рефері Демченка, киянина Балакіна й одесита Шляпіна. У стартовому складі господарів було шестеро гравців «Чорноморця» − Заболотний, Щегольков, Кулагін, Фурс, Двоєнков і Півіков, а також п’ятеро армійців − Каракозов, Приймак, Мізерний, Щупаков, Бліндер. Згодом голкіпера Каракозова замінив його одноклубник Гурбич, Подлєсний із СКА вийшов замість Бліндера, а Голяков із «Чорноморця» − замість Приймака.
Крапка від Фурса
Рахунок на 19-й хвилині відкрив з подачі Анатолія Двоєнкова Олег Щупаков. Він же на початку другої половини подвоїв перевагу одеситів, а Валентин Бліндер через три хвилини довів її до розгромної. Гол престижу на 70-й хвилині записав до свого активу капітан гостей Валентіно Анджелільо (він входить до двадцятки найкращих гравців «Інтера» за всі часи). Однак протягом часу, що залишався, м’яч іще двічі опинявся за спиною італійського голкіпера Да Поццо. Відзначилися Подлєсний і Фурс. Останній забив у своєму фірмовому стилі − прокинув м’яч повз захисника, ввімкнув реактивну швидкість і спокійно розібрався з воротарем, поставивши переконливу крапку − 5:1!
Майбутні чемпіони ледве відскочили
Навряд чи хтось знатиме, яким був «розбір польотів» у італійських професіоналів. Звісно, надміру серйозним ставленням до товариських матчів вони ніколи не відзначалися, але нищівна поразка від представників другого дивізіону − то вже було занадто. Перед своїми босами та тіфозі «Інтернаціонале» реабілітувався вже в наступному матчі, обігравши «Адміралтієць» − 4:1. В останній зустрічі турне гості вели з рахунком 2:0, але влучні удари Понедєльника та Іванова (на останній хвилині) дозволили вирвати нічию збірній СРСР, яка менше, ніж через місяць, виграє титул чемпіона Європи.
На останній сходинці перед вершиною
«Виявляється, збірна була в Одесі» − таким іронічним заголовком відреагувала на ті події одна з радянських газет. Інші цитували наставника «Інтера» Капеллі, котрий сказав: «Якби нам до гри сказали, що одесити запропонують такий темп, я б розсміявся, сприйнявши це за місцевий жарт». А оглядач «Советского спорта» Олексій Леонтьєв, підбиваючи підсумки турне «Інтера», написав, зокрема: «Для футболістів Одеси матч проти «Інтернаціонале» був справжнім іспитом на зрілість. Витримавши його, одесити довели, що за своєю грою підійшли до останньої сходинки з тих, що ведуть у великий футбол». І дійсно, вже наступного сезону «Чорноморець», вигравши змагання українських колективів другого дивізіону, здобув право позмагатися за право виступити в Класі А, але був залишений у нижчій лізі чиновницьким рішенням. Справедливість торжествуватиме пізніше, а футбольна доля сповна компенсує Одесі чуже свавілля...