Олег Блохін проти Піночета
Україна та Чилі ніколи не зустрічалися на рівні національних футбольних збірних. Але за радянської доби поєдинки з представниками цієї південноамериканської країни залишили досить-таки помітний слід. У тому числі − й для повпредів українських клубів.
Поркуян стріляє «дуплетом»
Найчастіше з них − тричі − чилійцям протистояв захисник Леонід Островський, хоча лише в останньому з цих поєдинків він представляв київське «Динамо», а перші два провів як московський торпедівець. Островський брав участь в обох зустрічах, які відбувалися в рамках фінальних турнірів світових першостей − 1962 і 1966 років. На домашньому мундіалі чилійці на шляху до своєї «бронзи» обіграли збірну СРСР − 2:1, а чотири роки потому радянська команда реваншувалася з тим же рахунком. Окрім Островського, до перемоги доклали зусиль також Віктор Серебряников і особливо Валерій Поркуян, котрий забив обидва м’ячі.
Сабо чилійцям не товариш
До речі, то був уже не перший «український» дуплет у матчах СРСР і Чилі. В тому-таки 1966-му, але в лютому, «суху» перемогу над господарями стадіону «Насьональ» у Сантьяго принесли два влучні удари Йожефа Сабо − 2:0. Удруге Йожеф Йожефович протистоятиме чилійцям у грудні 1967-го, в товариському матчі, котрий принесе його команді перемогу − 4:1. Хет-триком тоді відзначився Едуард Стрельцов, чия кар’єра в національній команді добігала кінця.
Примха сліпого жеребу
В останній грі проти Чилі виступали найбільше українських гравців − шестеро. То був перший із двох стикових матчів відбірного турніру чемпіонату світу в ФРН. Згідно з жеребом, путівку мали розіграти переможці 9-ї європейської та 3-ї південноамериканської груп − збірні СРСР і Чилі. 26 вересня 1973 року 60 тисяч глядачів на трибунах московських «Лужників» стали свідками безгольової нічиєї. У складі господарів на поле виходили київські динамівці Євген Рудаков, Михайло Фоменко, Володимир Мунтян, Володимир Онищенко та Олег Блохін, а також Віктор Кузнецов із ворошиловградської «Зорі».
Стадіон став концтабором
Напевно, всі ці виконавці були сповнені бажання посперечатися в Сантьяго за путівку на світовий фінал у матчі-відповіді, призначеному на 21 листопада. Та на заваді великому спорту стала ще більш велика політика. Одинадцятого вересня в Чилі стався військовий переворот − за підтримки США до влади прийшла хунта на чолі з генералом Аугусто Піночетом. Протягом наступного місяця в країні загинуло понад 30 тисяч людей, а стадіон «Насьональ» на період надзвичайного стану перетворили на концтабір.
Матч-фантом у «Лужниках»
Московську стикову зустріч радянське телебачення не транслювало, афіш у місті не було, а звіти про «сухий» поєдинок обмежилися кількома абзацами такого ж прісного тексту, якою вийшла та гра. Гості всією командою тримали оборону, яку підопічні Євгена Горянського безуспішно намагалися подолати. Найнебезпечніший момент виник після удару Блохіна, але м’яч влучив у стійку. «Блохін − я запам’ятав його прізвище на все життя, − згадував потім триразовий найкращий гравець Південної Америки Еліас Фігероа. − Він мав диявольську швидкість, а м’яч був наче прив’язаний до його ніг. Наш правий захисник Мачука щоразу програвав Блохіну, й мені доводилося його страхувати. В одному з моментів я виніс з поля і м’яч, і Блохіна, причому, падаючи, зачепив ногою його обличчя − чи то щоку, чи то ніс...»
Піночет надав гарантії
Після гри в «Лужниках» радянське спортивне керівництво перейшло до ігор у високих футбольних кабінетах. Однак усі апеляції до ФІФА із закликами перенести матч-відповідь на нейтральне поле ні до чого не призвели. Для тодішнього президента Міжнародної федерації футболу англійця Стенлі Роуза виявилося достатньо особистих обіцянок Піночета − до дня матчу повністю звільнити стадіон від полонених і гарантувати безпеку радянській команді.
Фарс на «Насьоналі»
Але та за океан так і не вирушила. У призначений термін на поле «Насьоналя» вийшли 11 гравців команди господарів та арбітр. Розпочавши з центру, чилійці, перепасовуючись, довели м’яч до порожніх воріт «умовного противника», капітан Франсіско Вальдес забив гол, рахунок на табло змінився з «0:0» на «1:0», і збірна Чилі офіційно стала учасником фінального турніру ЧС-1974.