Яскраве намисто Придніпров’я
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Дніпропетровську область.
Футбольні архіваріуси стверджують, що перший спортивний майданчик із футбольним полем у Дніпропетровську був побудований у травні 1911-го. Його обнесли парканом, навколо поля встановили два ряди дерев’яних лав, спорудили щось на кшталт роздягалень, а біля входу прилаштували будку-касу. Найбільш важливі та цікаві матчі на арені збирали до трьох тисяч глядачів.
Відкриття чемпіонами
Наступною віхою розвитку інфраструктури треба, мабуть, вважати 1924 рік. Саме тоді футбольним комітетом Амур-Нижньодніпровського району було зведено нову арену на місці теперішнього стадіону заводу ім. Комінтерну, а губернська рада прийняла рішення про будівництво стадіону поруч із Гірничим інститутом, а також спортмайданчика з футбольним полем на Чечелівці. Стадіон «Сталь», який потім перейменували на «Металург», відкрився в липні 1936-го. У присутності 25 тисяч глядачів відбувся товариський матч дніпропетровської «Сталі» з першим чемпіоном СРСР − московським «Динамо». Українська команда, хоч і поступилася (2:4), зчинила столичним футболістам гідний опір.
Дітище ПМЗ
Наприкінці 1961 року в історії головної дніпропетровської команди сталася подія, яка докорінно вплинула на її подальшу долю: колектив передали на баланс Південного машинобудівного заводу. Однак при цьому стадіон «Металург», попри клопотання керівництва ПМЗ, залишили у власності заводу ім. Петровського. Зрештою, «Дніпро» таки переїхав на «Металург», точніше, вже на «Дніпро-Арену», однак це сталося аж у 2008 році. А тоді, на початку 1960-х, ПМЗ довелося будувати для свого дітища новий стадіон. І 30 серпня 1966 року «Дніпро» провів перший поєдинок на «Метеорі», котрий став для нього рідною домівкою більш ніж на 30 років. Господарі виграли в ярославського «Шинника» 3:1, а перший гол забив Георгій Кржечевський.
Перлина на ім’я «Метеор»
Про відкриття в Дніпропетровську нового стадіону написали багато видань союзного та республіканського масштабу. Зокрема, в «Спортивній газеті» стверджувалось: «В яскравому намисті спортивних споруд Придніпров’я з’явилась іще одна перлина. Її ім’я − «Метеор». На той час стадіон був однією з кращих легкоатлетичних баз не лише в Радянському Союзі, а й у Європі. Але нехай нас вибачать легкоатлети: «Метеор» прославився не тому, що на ньому виступали такі видатні спортсмени, як Валерій Брумель, Ірина і Тамара Пресс, Віктор Аржанов, Володимир Алексєєв, Семен Батіщев − а, насамперед, виступами місцевої футбольної команди. На цьому стадіоні «Дніпро» ставав чемпіоном СРСР, призером чемпіонатів Радянського Союзу та України, здобував знаменні перемоги на міжнародній арені.
Режимне місто
Утім, протягом трьох років − з 1984 по 1986-й − «Дніпро» проводив свої європейські дуелі на стадіоні «Металург» сусіднього Кривого Рогу. Адже до 1987 року Дніпропетровськ був режимним містом через розташування в ньому підприємств ракетного виробництва, і іноземцям в’їзд сюди був заборонений. Це створювало для закордонних гостей певні незручності, оскільки Бориспіль − найближчий аеропорт, який міг прийняти літак з-за кордону, розташований аж за 400 км від Кривого Рогу, цей шлях треба було долати поїздом або автобусом із Києва.
Фатальна штанга
Мабуть, найбільш пам’ятним поєдинком із зіграних «Дніпром» на «Металурзі» став повторний матч 1/4 фіналу Кубку європейських чемпіонів сезону-1984/85 проти французького «Бордо», в якому виблискували тоді Жиресс, Тігана, Лякомб, Шалана, Баттістон... 180 хвилин протистояння так і не виявили переможця (в обох випадках була зафіксована нічия − 1:1), а у серії післяматчевих пенальті вирішальним став удар у штангу Геннадія Литовченка.
Комуністичні горобці
Син Володимира Ємця Ігор згадує цікавий епізод, що мав місце напередодні того матчу. «За кілька годин до зустрічі я зайшов до готельного номеру свого батька. Там, як завжди, висіла хмара тютюнового диму. За столом щось писав Володимир Перетурін, Геннадій Жиздик читав мемуари про війну. Батько ж дивився у вікно і раптом промовив: «Ось приїдуть зараз французи, озирнуться навколо, і скажуть: «Комуністи, мабуть, уже зовсім з глузду з’їхали. Навіть птахів у червоний колір пофарбували!» Дивимося, а за вікном три горобці − повністю червоні від криворізького повітря».
«Металургу» − на згадку
У 1999 та 2000 рр. «Металург», збудований у 1970-му і до того часу капітально реконструйований, знову приймав гостей з-за кордону, однак господарями були вже футболісти місцевого «Кривбасу», які тоді двічі поспіль вибороли «бронзу» українського чемпіонату. І хоч поєдинки проти «Парми» та «Нанта» завершилися на користь іноземців, зустрічі з командами, які тоді входили до числа найкращих на континенті, безперечно, стали знаковими в історії стадіону. Як і травневий поєдинок 2006 року між донецьким «Шахтарем» та київським «Динамо» - перший в історії України «золотий» матч, у якому вирішилася доля чемпіонства.
Лакмусовий папірець
Рівень розвитку інфраструктури, невід’ємною частиною якої є стадіон, завжди вважався лакмусовим папірцем успішного і солідного клубу. І у вересні 2008-го в Дніпропетровську на місці допотопного «Металурга» з’явилася сучасна «Дніпро-Арена», що вміщує 31 000 глядачів. Ідея будівництва нової арени з’явилася у власника дніпропетровського клубу Ігоря Коломойського в 2004-му, а Hochtief − одна з найбільших будівельних компаній у світі − втілила її в життя. Стадіон проектувався з урахуванням усіх вимог ФІФА та УЄФА й розглядався як одна з майбутніх арен Євро-2012.
Матчі найвищого ґатунку
Наразі «Дніпро-Арена» затребувана для проведення матчів найвищого ґатунку. Першою ластівкою став фінал Кубку України-2009 «Ворскла» − «Шахтар». Не оминути увагою і поєдинок відбірного циклу ЧС-2010 Україна − Англія, який увійде до історії завдяки першій перемозі «синьо-жовтих» над однією з топ-збірних Європи. У Дніпропетровську з нетерпінням чекають часів, коли «Дніпро-Арена» стане свідком пам’ятних матчів і за участю нинішнього складу «Дніпра».