У Німеччині тему України, її визвольної війни й футбольної збірної порушили найавторитетніші засоби масової інформації

13.06.2023 13:30

Фото прес-служби УАФ

Популярне німецьке видання Kicker приділило неабияку увагу товариському матчу Німеччина — Україна, який став 1000-м в історії бундестіму. У публікації, зокрема, йдеться:

«У своєму 1000-му матчі Німеччина зіграє зі збірною командою України. Країни, на яку напала Росія й для якої футбол є важливою частиною волі та самоствердження.

Андрій Павелко був зворушений: «Рука допомоги в такий час просто безцінна». Президент Української асоціації футболу подякував Німецькому футбольному союзу, який обрав Україну в суперники для 1000-го матчу збірної Німеччини. Усі кошти від нього підуть на допомогу постраждалим від агресивної війни, розв'язаної Росією.

Однак ця гра могла й не відбутися. Але сталося навпаки, незважаючи на вторгнення в лютому 2022 року російських військ, які загрожували й навіть зараз загрожують самому існуванню незалежної Української держави. І разом із цим, звісно, життєздатності українського футболу.

Опорний півзахисник національної команди й донецького «Шахтаря» Тарас Степаненко дуже добре запам'ятав день, який усе змінив: «У той час я був удома зі своєю родиною. Нас підняли гучні вибухи. Я ввімкнув телевізор, щоб подивитися, що відбувається, і моя дружина сказала: «Футбол закінчився, почалася війна».

Чемпіонат України-2021/2022 довелося перервати, а матчі плей-оф відбору чемпіонату світу 2022 року — відкласти. Але всіх не полишало питання, як довго все це буде тривати?

«Після першого шоку прийшло усвідомлення того, що нам треба зберегти український футбол, навіть у тих жахливих умовах, в яких ми опинилися. Зробити це було дуже важко, адже скупчення людей на футбольних матчах — бажана мета для ворога, який прагне нанести ракетні удари. Не дай Боже це сталося б — і що тоді?» — згадує Андрій Павелко.

Однак зваживши всі за та проти, рішення на користь футболу ухвалили в Офісі Глави Держави. І хоча матчі проводилися без глядачів, український футбол отримав потужний сигнал на свою підтримку.

«Завдяки цьому рішенню в умовах повномасштабної війни, численних ризиків, обмежень і загроз нам вдалося відродити і зберегти футбол в Україні», — упевнений Андрій Павелко.

Чемпіонат Прем'єр-ліги воєнного часу завершився в Україні 4 червня. 16 клубів провели повноцінний футбольний сезон зі слоганом «Ми однієї сміливості!». Цей сезон став по-справжньому особливим, оскільки відбувся за умов повномасштабної війни.

«Коли ми починали змагання, ніхто не міг передбачити, чи вдасться нам їх у повному обсязі завершити. Але завдяки Збройним силам України, мужності й героїзму наших воїнів це стало можливим», — наголошує Андрій Павелко.

При цьому слід усвідомити, в яких страшних обставинах усе це відбувалося.

Чемпіонський трофей здобув «Шахтар», і на церемонії нагородження найкращий молодий гравець чемпіонату, 20-річний півзахисник збірної України Георгій Судаков зізнався: «Думаю, ми написали історію під час війни, адже рік тому ніхто не знав, де він опиниться й чи взагалі буде в нього можливість грати у футбол, а зараз я тримаю чемпіонський кубок та приміряю золоту медаль. Ми виграли чемпіонат під гуркіт бомбардувань, і це неймовірно».

А от для 30-річного захисника київського «Динамо» та збірної України Олександра Караваєва футбол із перших днів війни відійшов на задній план: «Про що ще я міг думати, якщо мої батьки в Херсоні одразу опинилися в окупації? Просто було незрозуміло, навіщо росіяни прийшли захоплювати нашу землю. Вони миттєво закрили всі гуманітарні коридори, і я замість футболу постійно тримав у голові, як зробити, щоб у моїх рідних були їжа, вода та ліки».

Так само, як Караваєв, почувалося й багато інших футболістів збірної. Більшість її гравців залишилася в Україні й була змушена виходити на поле в національному чемпіонаті під важким психологічним тиском.

На думку 33-річного ветерана Тараса Степаненка, навряд чи хтось у Європі може просто уявити, в яких умовах доводилося грати футболістам в Україні: «Іде матч, і тут лунає сирена про повітряну загрозу. Гра негайно зупиняється, і всі зобов'язані втекти до бомбосховища. Там усі сидять і чекають на сигнал про відбій тривоги. Може пройти півгодини чи навіть більше. Після цього розминка та продовження гри, яку знову може зупинити тривога. І так від матчу до матчу весь сезон».

Звичайно, що міжнародні поєдинки не могли відбуватися в Україні. «Шахтар» був змушений проводити єврокубкові зустрічі у Варшаві, а збірна України грала свої домашні матчі в різних містах Польщі.

За час із початку війни українська збірна провела дев'ять офіційних матчів. Було здобуто чотири перемоги, два поєдинки завершилися внічию за трьох поразок (різниця м'ячів — 13—8 на користь України).

Найприкріша невдача сталася в Уельсі (0:1) — після неї було втрачено квиток на чемпіонат світу. Кваліфікацію Євро-2024 Україна почала з гостьової поразки від Англії (0:2).

У Лондоні біля керма збірної тимчасово перебував Руслан Ротань, а до цього до кінця минулого року національною командою керував Олександр Петраков. Утім, головним кандидатом на посаду був Сергій Ребров, останнім місцем роботи якого був клуб «Аль-Айн» (ОАЕ). Він і став головним тренером збірної України, а до його тренерського штабу ввійшли три іспанські помічники, з якими від двічі (2015, 2016) вигравав із київським «Динамо» УПЛ і тричі (2019, 2020, 2021) із «Ференцварошем» — чемпіонат Угорщини.

Ребров, на відміну від своїх асистентів, уже переїхав до України й, відчуваючи свою місію, є дуже мотивованим: «Перебуваючи за кордоном, мені було вкрай важко дивитися на жахливі сцени неспровокованої й жорстокої агресії проти нашої країни. Не втомлюся повторювати: лідери з усього світу мають робити більше, щоб допомогти припинити страждання українського народу! Щодо футболу, то ми повинні давати нашим людям своїми перемогами впевненість у тому, що щасливі дні обов'язково настануть!»

На свій перший збір у Бремені для підготовки, окрім гри з Німеччиною, до двох відбірних матчів чемпіонату Європи, із Північною Македонією (16 червня) та Мальтою (19 червня), Ребров викликав 27-х гравців. 16 із них представляють українські клуби, а решта — закордонні. Під час війни представництво футболістів за кордоном збільшилося майже вдвічі. Одним із легіонерів став 22-річний Михайло Мудрик, який перейшов до «Челсі». Серед інших молодих талантів — Георгій Судаков із «Шахтаря», Ілля Забарний (20 років, «Борнмут») і 21-річний нападник київського «Динамо» Владислав Ванат.

Досвідчені гравці представлені такими виконавцями, як Степаненко, універсал лондонського «Арсеналу» Олександр Зінченко (26 років), 30-річний півзахисник марсельського «Олімпіку» Руслан Маліновський та 33-річний нападник Андрій Ярмоленко («Аль-Айн», ОАЕ).

Склад досить збалансований, але майбутнє збірної наразі залежить не тільки від суто спортивних аспектів. Війна, так чи інакше, впливає на всіх українських гравців. Як сказав Тарас Степаненко про те, що відчуває і він, і, напевно, усі його товариші по команді: «Я ніколи не забуду, що Росія зробила зі мною, з моєю родиною і з моїми співвітчизниками».