Резонанс
Финальный свисток. Суркис покидает пост главы украинского футбола
Юрий Онищенко
Liga.net
31.08.12
Президент ФФУ, занимавший должность на протяжении 12 лет подряд, в воскресенье добровольно уходит в отставку. Украинский футбол ждут большие перемены
В воскресенье в отечественном футболе случится знаковое событие − Григорий Суркис покинет пост президента Федерации футбола Украины, которой он бессменно руководил последние 12 лет (до него федерацию возглавлял Валерий Пустовойтенко, а еще раньше − Виктор Банников). Пару лет назад в такое трудно было поверить − позиции Суркиса-старшего казались незыблемыми, и кое-кто даже полагал, что он сможет управлять украинским футболом едва ли не пожизненно.
Суркис появился в футболе в 1993 году, когда стал президентом киевского «Динамо». Многие столичные болельщики до сих пор ему благодарны за то, что после развала СССР и в условиях слабой экономики нового украинского государства он спас от финансового банкротства самый титулованный клуб Украины. А еще с радостью вспоминают момент, когда Суркис уговорил вернуться из Кувейта в Киев легендарного тренера Валерия Лобановского, с которым по-прежнему связаны самые громкие успехи «Динамо» в еврокубках.
Оппоненты Суркиса, которых за долгие годы он нажил немало, утверждают, что нынешний глава ФФУ получил «Динамо» незаконным путем и фактически бесплатно, а затем использовал административный ресурс, чтобы его детище побеждало в чемпионате Украины. Но при этом за последние 12 лет «Динамо» становилось чемпионом пять раз, тогда как «Шахтер» Рината Ахметова выиграл почетный титул семь раз, в том числе в последних трех сезонах.
Первая и самая серьезная попытка сместить Суркиса с должности главы ФФУ была предпринята оппонентами на последнем конгрессе федерации в декабре 2010 года. Участники конгресса (в частности, президент Премьер-лиги Виталий Данилов) попытались внести в повестку дня вопрос о доверии президенту. Попытка в итоге провалилась, но стало понятно, что кресло под Суркисом серьезно зашаталось. Возможно, отставка произошла бы и раньше, если бы не Евро-2012. Именно Суркис пробил в УЕФА этот масштабный и престижный европейский турнир для Украины, и его отставка до завершения чемпионата была бы серьезным ударом по имиджу страны. Это понимали даже его оппоненты.
После неудавшегося переворота десять членов исполнительного комитета Федерации футбола Украины инициировали незамедлительное проведение исполкома национальной федерации и переизбрание президента. УЕФА и ФИФА отреагировали незамедлительно, прислав письмо за подписью генеральных секретарей Джанни Инфантино и Жерома Вальке с требованием принять необходимые меры и предоставить подтверждение того, что в Украине прекратились процессы вмешательства представителей государственных органов власти в деятельность национальной ассоциации. В противном случае Украине угрожала приостановка членства ФФУ в составе ФИФА и даже отказ в проведении Евро-2012 в нашей стране.
Несмотря на пошатнувшиеся позиции, многие ожидали, что Суркис еще поборется за должность, ведь он по-прежнему имеет серьезное влияние в украинском футболе, пользуется авторитетом среди влиятельных иностранных футбольных функционеров, в частности, пребывает в очень хороших отношениях с президентом УЕФА Мишелем Платини. Но 30 мая Суркис сделал сенсационное заявление о том, что не собирается выдвигать свою кандидатуру на сентябрьском конгрессе. И вот, 2 сентября на очередном конгрессе ФФУ Суркис уступит кресло легендарному в прошлом полузащитнику киевского «Динамо», уроженцу Луганщины и с 2008 года спортивному директору ФК «Сталь» (Алчевск) Анатолию Конькову. Известный футболист оказался единственным претендентом на пост главы (заручился предварительной поддержкой 30 из 49 коллективных членов федерации), поэтому сомнений в его победе на воскресном голосовании не возникает.
Сам Суркис уверяет, что даже без должности главы ФФУ сложа руки ему сидеть не придется. До 2015 года он остается членом исполкома УЕФА. Кроме того, в этой же организации он возглавляет Комитет национальных сборных и является заместителем главы Комитета по безопасности и стадионам.
Как бы там ни было, после сложения Суркисом полномочий президента ФФУ украинский футбол ожидают серьезные перемены. Каким он станет без него, спрогнозировать пока сложно.
Напомним, что ФФУ − всеукраинская общественная организация, главная цель которой − развитие и популяризация футбола в стране. Федерация является членом ФИФА и УЕФА с 1992 года. ФФУ организовывает игры чемпионата Украины, матчи национальной и молодежной сборных страны, а также сборных с участниками в возрасте от 16 до 19 лет. В ведении федерации находятся сборные команды по футзалу и пляжному футболу. Кроме того, она занимается развитием детско-юношеского футбола.
Григорий Суркис в украинском футболе:
1993-1998 гг. − президент ФК «Динамо» (Киев), после переквалификации в футбольные функционеры президентом клуба стал младший брат − Игорь Суркис;
1996-2000 гг. − президент Профессиональной футбольной лиги, вице-президент ФФУ;
2000-2012 гг. − президент ФФУ (дважды переизбирался − в 2004 и 2007 гг.).
+++
Резонанс-Конгресс ФФУ-М.Бальчос-31.08.12 12-30
ЧИ ВИСТАЧИТЬ ФАХОВОЇ ВІТРУОЗНОСТІ?
Юрій Брязгунов
Український футбол
31.08.12
2 вересня − вибори президента ФФУ
На Олімпі вітчизняної футбольної піраміди гряде зміна епохи, адже єдиний, фактично, претендент на папаху в Федерації футболу України Анатолій Дмитрович Коньков не має гідної альтернативи. Водночас, прогнозуємо, це стане й кардинальним поворотом у подальшій ідеологи та філософи національної дещиці світової «гри мільйонів», адже до штурвалу Федерації приступить професіонал, якого не відволікатимуть нікчемні, зі спортивної точки зору, проблеми. Приміром, утвердження особистого іміджу в оточенні фахівців чи, ще гірше, поліпшення власного благополуччя.
Нічого й нікому Анатолій Дмитрович не повинен доводити, бо ще в середині 1970-х кинджальним ударом у ворота збірної Угорщини забезпечив собі та товаришам по команді звання віце-чемпіонів Європи. Під проводом Валерія Лобановського 1975 року став володарем Кубка кубків та Сулеркубка УЄФА. Маючи за плечима досвід наставника низки клубів, а ще − директора окремих із них, може з повним правом компетентно ґаздувати в усьому футбольному господарстві України.
Однак є й нюанси, котрі не просто можуть постати рифами на шляху футбольного корабля з таким капітаном, а взагалі створити суттєві пробоїни в корпусі й навіть опустити дредноут на дно нашої сумнозвісної футбольної дійсності.
Першим таким випробуванням стане для Анатолія Конькова тривіальний розкол, який ми звикли ділити на два умовні табори: «печерський» і «донецький». Чи зуміє новий і, чисто по-людськи, порядний (що, до речі, визнають навіть його опоненти) виходець із Донбасу переступити через оте нагромадження взаємних звинувачень, образ, підозр і просто несприйняття окремих осіб і тим самим почати нову етичну еру вітчизняного футболу? І запустити новий відлік часу, коли державна футбольна політика органічно пов'язуватиметься не лише з інтересами професіональних клубів, а й з бажаннями та мріями кожного гравця, тренера и президента навіть на аматорському рівні й у середовищі юних підопічних Андрія Біби та Федора Шпига, котрі відродили змагання на призи «Шкіряного м'яча».
Чи зуміє новий президент ФФУ погамувати зрозуміле прагнення до реваншу тих багатьох ображених, принижених і відсторонених на всіх рівнях за останні майже півтора десятиріччя? Чи стане новий очільник Федерації всеукраїнським президентом, а не весільним генералом на бенкеті, замовленому в Мар'їнці чи Алчевську, − це питання нині хвилює більшість неупереджених спостерігачів.
До того ж, панові Конькову слід врахувати, що торпедні апарати можуть бути приведені в бойову готовність і на іншому краю Європи, якщо згадати, що його попередник є керівником одного з підрозділів УЄФА, а з часом, якщо мсьє Платіні заманеться посісти місце Блаттера, можливий і кращий варіант для людини, яка, скажемо правду, зуміла «занести» в Україну Євро.
Отож, чи зуміє Анатолій Дмитрович реалізувати й свої плани й новітні ідеї розвитку вітчизняного футболу в такій, вже міжнародній, ситуації,− також питання. Та воно постане водночас із наступним атолом, що, на мою думку, відразу охопить усю футбольну акваторію на місці колишньої Черепанової гори: це− кадри, котрі заполонять затишні кабінети сучасної споруди ФФУ. Чи будуть це компетентні, чесні й жертовні апаратники, готові покласти вміння, досвід і, головне,− порядність на олтар спільної перемоги, чи матимемо ораву шахраюватих і огидних, зі слиною на устах, мерзотників, котрі відчувають смачну поживу в давно відомих схемах із купівлею-продажем так званих варягів, заявками, призначеннями рефері на конкретні матчі та багато іншого, від чого вже просто нудить і судомить. Але яке існує й продовжує чавити національний футбол саме завдяки таким «кадрам» та їхнім залаштунковим ляльководам. Саме така особиста зацікавленість перебування біля корита й породила засилля іноземців у нашій футбольній системі та призвела до ситуації, коли навіть наставник національної збірної Олег Блохін зі складнощами назбирує два десятки гравців, котрі спроможні бодай чимось нагадати нам його молодість і ті ж прекрасні юні літа Анатолія Конькова. Чи збігатимуться інтереси бодай цих двох наших прославлених футболістів? І чи не є Сізіфовою працею діяльність Біби й Шпига, котрі прагнуть дати шанс мільйонам юних українців на тлі тотальної навали аборигенів Амазонії й мотлоху з балканського передмістя цивілізованої Європи?
Зізнаюся, кулуарні розмови напередодні «зміно-віховського» конгресу дали зрозуміти автору цих рядків, що «апаратно-корит-на» проблема вже починає затіняти інші. Навіть спливають окремі конкретні прізвища, що буцімто будуть вписані в таблички на дверях отих омріяних і ласих кабінетів. Чи мають оті чутки підґрунтя, дізнаємося вже дуже скоро. Наразі перейдемо й до особистих якостей вже реального − переконані! − володаря гетьманської булави, що також позначаться на майбутній діяльності всієї нашої футбольної громади.
Перше, що відзначу, це його тонке розуміння людської психології, та не лише щодо функціонерів та адміністраторів, а особливо − в середовищі акул пера і мікрофона, тож Коньков добре знає справжню ціну слова: коли воно щире й правдиве, а коли улесливе й підле. Мав честь свого часу спостерігати за його діями саме тоді, коли доля подальшого поступу вітчизняного футболу залежала саме від позиції спортивних мас-медіа. Порядна й чесна журналістика тоді програла. Разом із Коньковим, до речі. Як буде відтепер, також не довго залишилося чекати на відповідь.
...Чи всі проблеми окреслено в цій коротенькій спробі прогнозу? Зрозуміло − ні. Адже постануть скелі, крутіші означених і досі невідомі. Життя надто складне загалом, а футбольне − й поготів.
Але завершити хочу однією рисою Конькова-футболіста, на яку звернули увагу маститі (й порядні!) спортивні репортери, котрі бачили гру захисника Анатолія Конькова на полях Європи. Він був унікальним віртуозом підкату: витончено й блискавично відбирав м'яч в іменитих форвардів і хавбеків світу, навіть не торкаючись, як це нині прийнято, бутсів чи гетрів суперника.
Ось саме такої вишуканості й віртуозності всі ми очікуємо від нього й біля, керма національного футболу.
+++
ВИБОРИ УКРАЇНСЬКОГО ШТИБУ
Володимир Баняс
Український футбол
31.08.12
ОФІЦІОЗ XIV ЗВІТНО-ВИБОРЧИИ КОНГРЕС ФФУ
Дата проведення: 2 вересня (неділя).
Місце проведення: м. Київ, пров. Лабораторний, 7-а, Будинок футболу (актовий зал на третьому поверсі).
Початок: о 12.00 (за київським часом).
Кількість делегатів: 147.
За історію України часів Незалежності відбулося п'ять випадків виборів керманича національного футболу. У неділю відбудеться шостий... До вашої уваги − ретроспектива, звідки ви можете дізнатися про розвиток подій напередодні кожного з тих п'яти доленосних виборів.
1991-Й...
6 березня 1991-го ФФ Української РСР стала ФФ України (тому дата народження Федерації, затверджена нині на офіційному рівні− йдеться про 13 грудня того ж року, − є фіктивною, бо тоді, наприкінці зими, виборів не було!!!): того дня відбулася установча конференція, на якій новим керівником вітчизняного футболу обрали класного в минулому воротаря − В. Банникова. Його тоді вважали прогресивним керманичем на противагу «ретроградові» М. Фоміних. Причому ще за кілька місяців до виборів саме в останньому вбачали майже безальтернативного кандидата на посаду. Проте сталися певні події, у результаті яких ситуація змінилася: більшість футбольної громадськості України (від окремих осіб до клубів) рішуче виступила за проведення незалежного чемпіонату, натомість значні сили, очолювані саме Фоміних, протистояли цьому процесу. А відтак, коли перша протиборча сторона взяла гору, Микола Федорович опинився на узбіччі історії.
1996-й...
Абсолютно скандальна ситуація, про яку вже писалося тисячу разів... Нагадую стисло: черговий Конгрес мав відбутися в грудні, проте група осіб, уособлена тогочасним керманичем ФК «Динамо» (Київ) Г. Суркісом, віце-президентом цієї ж організації В. Медведчуком, а також Л. Кравчуком − першим Президентом України й на той час так само «динамівцем», головою наглядової Ради клубу (кажуть, що діяли вони з благословення другого Президента нашої держави − Л. Кучми), здійснила такий-собі переворот, відтак організувала позачерговий Конгрес, де новим головою ФФУ став чинний на той час міністр Кабінету Міністрів України В. Пустовойтенко. Трохи раніше («під шумок») було створено Професіональну футбольну лігу, яку очолив згадуваний Суркіс-старший і яка «відтяпала» добру частину повноважень у Федерації. Се ля ві, як кажуть там, у них.
2000-Й
На початку вересня 2000-го в одному зі столичних спеціалізованих журналів надрукували велике кольорове фото нового очільника нашої футбольної Федерації, де Г. Суркіс (а йдеться саме про нього) мав настільки янгольський вигляд, що нагадував, радше, монаха греко-католицького ордену отців Василіян, а не особи, яка стала одним із символів наших «буремних 1990-х»... Зібрався на цю посаду Григорій Михайлович не без пригод: попервах він офіційно не оголошував наміру стати президентом ФФУ, але все змінилося на одному з Виконкомів, де було розіграно справжню театральну виставу, за наслідком якої Суркіс став претендентом на посаду, − нібито на «прохання народу». Невдовзі до табору претендента перебігли практично всі особи, які колись працювали у таборі Пустовойтенка, все це − за чутками − супроводжувалося тиском з боку Адміністрації Президента України, відтак на звітно-виборчому Конгресі Григорій Михайлович виявився єдиним кандидатом.
2004-Й...
Найбуденніші вибори: Суркіс-старший не мав жодної альтернативи. Ба, більше − жодного конкурента: ніхто на це не зважився − через безперспективність боротьби.
2007-Й...
Зразок функціонерського бліцкригу: попри юридичну неможливість і незаконність такого кроку, Григорій Михайлович провів позачерговий Конгрес (на рік раніше «чергового»), де його щасливо переобрали − вдруге. Наша футбольна «опозиція» й отямитися не встигла. Ну, а в УЄФА та ФІФА кермували «свої люди», які «нічого незаконного не помітили». Відтак формально строк повноважень Суркіса добігав кінця улітку 2011-го, проте... його (строк) «автоматично пролонгували» А що? У нас таке− запросто!.. Втім, заради справедливості, мушу зауважити, що цей «План Барбаросса» мав логічне пояснення: у квітні того ж року Україна отримала право провести Євро-2012, тож Григорій Михайлович резонно вирішив, що треба убезпечити себе й свою владу напередодні прийдешніх виборів до Верховної Ради, а то − нова влада, нові люди, нові принципи... Хто зна, що могло трапитися.
+++
МІЛЕТІЙ БАЛЬЧОС: РЕГІОНАЛ-ЛІГА МАЄ СТАТИ МОСТОМ
Віталій Мохнач
Україна молода
31.08.12
Президент Професійної футбольної ліги розповів «УМ» про проект нової об’єднавчої структури та обставини заміни Суркіса на Конькова
Після того як «елітні» футбольні клуби України перейшли під юрисдикцію Прем’єрліги, авторитет Професіональної футбольної ліги суттєво знизився. Однак життя цієї організації, що об’єднує професійні команди першої й другої ліг, не зупинилося. Скажімо, окремі телетрансляції матчів першого дивізіону на каналі «Футбол» за рейтингом перевершили деякі єврокубкові баталії та поєдинки провідних європейських чемпіонатів. Принаймні про це розповів «УМ» президент ПФЛ Мілетій Бальчос.
За словами Мілетія Володимировича, є в його структури й серйозна проблема: нинішня друга ліга виглядає блідо та непрезентабельно, багато клубів ледве зводять кінці з кінцями, іноді знімаються по ходу турніру, а за ігровим принципом «вилетіти» нікуди не можуть. Тож пан Бальчос активно працює над якісним форматуванням другого дивізіону та створенням перехідної структури між аматорським і професіональним футболом − регіональної ліги. Це важливо, адже значною мірою саме з низових рівнів живляться клуби «еліти».
«НА НОГАХ ТВЕРДО СТОЯТЬ ТІ КЛУБИ, ЯКІ МАЮТЬ НАДІЙНИХ ГОСПОДАРІВ»
− Мілетію Володимировичу, нещодавно ви завершили ревізійний тур по клубах ПФЛ. Зазвичай керівникові показують усе найкраще, але ж, мабуть, є проблеми, які не приховати?
− Аби керувати будьяким процесом, треба знати, що відбувається в твоєму господарстві. Для цього мало отримувати лише звіти, контролювати з Києва виконання клубами регламентних норм. Перш ніж ухвалити якесь важливе рішення − і це моя життєва позиція, − слід досконально вивчити ситуацію на місцях. Справді, я відвідав усі клуби, які входять до ПФЛ, і маю чітку картину того, як вони живуть, чим дихають, які мають проблеми і яка з них найсерйозніша.
− Мабуть, гроші?
− Хто б що не казав, економічна ситуація в Україні дуже складна, й клуби на собі відчувають її негативний вплив. Не слід забувати, що професіональний футбол − це комерційна структура, яка пропонує продукт на продаж. А щоб продати, потрібно вміти заробляти. Тому на ногах твердо стоять ті ФК, де є надійні господарі, які вкладають передусім особисті кошти в розвиток клубу, ДЮФШ, аматорський футбол. А там, де цього немає, існують проблеми.
Колись у мене була думка, яку я, власне, й декларував у своїй передвиборчій програмі: потрібно максимально зберегти ті клуби, які в нас є, та вживати всіх заходів для подальшого розширення ліги. Але коли я вивчив стан справ, зрозумів, що, перебуваючи у важкій економічній ситуації, потрібно чимось пожертвувати, аби в майбутньому отримати якісніший продукт.
− Отже, вас не влаштовує нинішня якість першої та другої ліг?
− Особливо це стосується другої ліги. Упродовж двох сезонів, незважаючи на те, що деякі клуби випадали зі складу ПФЛ, за рахунок приходу аматорів нам вдавалося її розширювати. Оскільки на сьогоднішній день функціонує система, яка дозволяє аматорам легко отримати статус професіоналів після розгляду комітетом з атестації клубів необхідних документів. Але ці клуби не затримувалися в Лізі надовго, адже були недостатньо готові фінансово та організаційно.
Досить часто мені доводилося чути, що колись у складі ПФЛ було ледве не 90 клубів, а в процесі діяльності нинішнього керівництва залишилося тільки 39. Але слід відзначити, що ФК, які зникли, в переважній більшості фінансувалися з місцевих бюджетів. Проблема в тому, що їхні керівники не дуже добре орієнтувалися в законодавстві, де чітко сказано, що професіональний клуб − це спортивна структура, організація, яка повинна мати прибуток.
«КРАЩЕ МЕНШЕ, АЛЕ КРАЩЕ − У ДРУГІЙ ЛІЗІ БУДЕ 20 КОМАНД»
− Але ж навіть у багатьох клубах прем’єрліги кажуть, що не мають прибутків?!
− Тут і виникає запитання, скільки в Україні прибуткових клубів? Однак це запитання ще довго лишатиметься риторичним. Тож, зважаючи на досвід минулого сезону, я вирішив відмовитися від свого попереднього гасла − «розширити Професіональну футбольну лігу». І тепер десь навіть жалкую, що пізно дійшов такого висновку. Адже довгий час прислухався до думки клубів та свого оточення щодо збільшення кількості професіональних ФК. Але коли в минулому сезоні більше 70 відсотків робочого часу ми витрачали на залагоджування фінансових конфліктів, моя думка кардинально змінилася.
Коли взяті зобов’язання, в першу чергу фінансові, деякі клуби не виконували, з’являвся головний біль. Якщо одні не сплатили необхідні внески, то гроші, необхідні на арбітраж, виплачувалися з кишені інших.
Від фінансових проблем страждали футболісти, працівники клубів, які, бувало, роками сиділи без зарплати. Таку ситуацію пережила тернопільська «Нива», допоки на допомогу не прийшов «губернатор» Валентин Хоптян. Близькими до виключення з ПФЛ були й «Суми», доки за справу не взявся Юрій Чмирь. Після всіх цих проблем я вирішив − «краще менше, але краще». З наступного сезону ми скоротимо кількість команд другої ліги до 20. Це рішення прийнято ХХІ конференцією ПФЛ.
− Чи є впевненість, що всі вони виконають вимоги ПФЛ, які стануть ще жорсткішими?
− Ми бачимо, що це стабільні клуби, однак, з огляду на другу хвилю економічної кризи, яку прогнозують експерти, не виключено: в другій лізі можуть залишитися і 18, а може, й 16 команд. Але поповнюватися так, як ми це робили раніше, в жодному разі більше не будемо. Нехай це буде 16 команд, але це буде хороший стартовий продукт.
«Потрібен надійний зв’язок між аматорами та професіоналами»
− На цьому підґрунті у вас і виникла ідея створення регіоналліги?
− Ця думка у мене визрівала давно. Спочатку була пропозиція щодо утворення ліги в дещо іншому форматі. Планувалося «розмити» другу лігу в регіони, підтягнути до них аматорські команди, після чого проводити регіональні змагання. Але що ми отримали б у такому разі? Скажімо, в одному регіоні грали б шість команд другої ліги, які були б на голову вищі за представників іншого секстету, складеного переважно з аматорів. Тому ми вирішили створити структуру, яка б стала надійною базою для поповнення кількості професіональних команд та відкрила дорогу у великий футбол молодим гравцям у віці 18—21 рік (учасниками цих змагань будуть перші та другі команди обласних чемпіонатів серед аматорів. − Авт.). Не секрет, що юнаки саме цієї вікової категорії, закінчивши ДЮФШ, у більшості випадків не можуть влаштуватися в якісь пристойні клуби. А рівень обласної першості не дозволяє їм підвищувати свій рівень.
Стосовно молоді, то в пілотному проекті регіональної ліги йдеться про те, що під час матчу у складі команди має бути не менше п’яти футболістів віком до 20 років. Щоправда, там, де є обмеження, немає перспективи. Але на ранньому етапі певні «запобіжники» таки повинні бути, аби клуби зрозуміли, що потрібно вирощувати своїх футболістів.
Також існуватиме ще один ліміт, згідно з яким у команді має бути не більше трьох футболістів з інших областей. Якщо взяти до прикладу Полтавську область, то там є команда, майже повністю укомплектована українськими легіонерами. Одразу восьмеро гравців із Західної України грають за цей колектив. А на Закарпатті навпаки − з Угорщини приїздять 12 футболістів і беруть участь у чемпіонаті цієї області.
А ще часто буває так, що одні й ті самі футболісти примудряються майже одночасно грати в трьох різних аматорських командах. Власне, тому ми розглядаємо пропозицію надати клубам регіональної ліги можливість підписувати з гравцями контракти або договори на спортивну підготовку.
− А хто з футболістів удостоюватиметься такої честі − підписати професіональний контракт у регіоналлізі?
− Щодо цього все − на розсуд клубів. Одні футболісти матимуть контракти, інші укладатимуть договори про спортивну підготовку, які за регламентом щодо статусу і трансферу футболістів прирівнюються до професіональних контрактів. Відтак у даному випадку клуби РЛ матимуть напівпрофесіональний статус.
До речі, майже в усій Європі є такі клуби, де частина футболістів мають професіональні контракти, а решта − грають як аматори.
«КОНЬКОВ МАЄ НОВАЦІЇ, ЯКІ ВАРТО ПІДТРИМАТИ»
− У вашому баченні, який статус матиме регіональна ліга − окремої структури чи підрозділу якоїсь організації?
− Це питання хвилює багатьох. Є пропозиція, щоб РЛ перебувала у складі ПФЛ. Адже тоді клуби будуть жити і змагатися в тому правовому полі − згідно зі статутом і регламентом ПФЛ, у яке, власне, вони й намагатимуться потрапити. Але останнє слово має сказати вищий орган українського футболу − виконком ФФУ.
− Узгоджувати всі деталі нового проекту вам доведеться з новим президентом Федерації, яким, швидше за все, стане Анатолій Коньков. Ви вже мали з ним попередню розмову?
− Досі ще не спілкувався. Думаю, почнемо вирішувати це питання вже тоді, коли він стане президентом. Але, певно, він знає про наш проект, адже читає пресу, отримує інформацію від помічників. Вважаю, що він не буде заперечувати, адже ідея регіональної ліги може стати логічним продовженням тих пропозицій щодо розвитку масового футболу, які має сам Коньков. Скажімо так, РЛ може стати проміжною структурою між аматорським та професіональним футболом.
− Два роки тому звітновиборчий конгрес Федерації, де вимагали відставки Григорія Суркіса, пройшов у напруженій атмосфері. Як гадаєте, 2 вересня все буде спокійно?
− Не думаю, що буде якась напруга. Анатолія Конькова підтримала більшість колективних членів Федерації футболу України. Та й загалом уся футбольна спільнота повинна реально оцінити ситуацію. Якщо Коньков пропонує новації, їх потрібно прийняти. А зробити це можливо, якщо робити щось нове, те, що не повністю потрапляло в поле зору нинішнього керівництва ФФУ. Питання масового, дитячоюнацького футболу повинні стати основою діяльності нового очільника Федерації.
− Мілетію Володимировичу, як вважаєте, пану Конькову під силу вирішити поставлені завдання?
− Якщо команда, яку він формує, правильно сприйме його ідеї, − а я думаю, що сприйме,—то ми утримаємося на нинішньому рівні і, можливо, просунемося вперед.
ДОСЬЄ «УМ»
Бальчос Мілетій Володимирович
Президент Професійної футбольної ліги (з березня 2010 р.)
Народився 15 травня 1949 р. на Тернопільщині.
Має вищу освіту за спеціальністю «фізична культура та спорт»; тренер вищої кваліфікації з футболу.
У 19811997 рр. тренував СКА (Львів) та команду Прикарпатського військового округу, був старшим тренером аматорських команд і команд другої ліги (зокрема, «Факел» (Варва) «Керамік» (Баранівка)).
Із 1996 р. працює у структурі ПФЛ. У 20022008 рр. − функціонер ФФУ.
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (2006).
+++
СУРКИС РУКОВОДИЛ УКРАИНСКИМ ФУТБОЛОМ С 1996 ГОДА
Роман Шахрай
Газета по-украински
31.08.12
2 сентября Григорий Суркис, 62 года, оставит должность президента Федерации футбола. Его преемником станет Анатолий Коньков. Напоминаем самые заметные события во время управления Григория Суркиса украинским футболом.
1. Победа на выборах, август 2000-го
Григорий Михайлович узаконил свою власть юридически. Фактически он четыре года хозяйствовал в украинском футболе. Сосредоточив власть на должности президента Профессиональной футбольной лиги, Суркис манипулировал календарем высшей лиги в угоду любимому киевскому «Динамо» и вопреки требованиям ФИФА контролировал вопрос судейства. Президент ФФУ 1996-2000 Валерий Пустовойтенко даже не баллотировался повторно, понимая отсутствие шансов против Суркиса.
2. Критика Рината Ахметова, декабрь 2001-го
В конце 2001 года владелец «Шахтера» Ринат Ахметов публично обвиняет президента ФФУ в лоббировании интересов киевского «Динамо».
Суркис на конгрессе Федерации ставит вопрос о вотуме доверия ему. 117 из 118 делегатов поддерживают президента.
3. Назначение Олега Блохина, сентябрь 2003-го
В 2002-ом Суркис организует матч, посвященный 50-летию Олега Блохина, а потом назначает его главным тренером сборной. Выстрел в «десятку» − команда, которая демонстрирует посредственную игру, занимает первое место и напрямую выходит на мундиаль-2006. Временное примирение с Ахметовым: президент ФФУ и владелец «Шахтера» на президентских выборах− 2004 агитируют за провластного кандидата Виктора Януковича.
4. Получение права на проведение Евро-2012, апрель 2007-го
На Кубке мира-2006 Украина доходит до четвертьфинала. Но даже этот успех тускнеет перед следующим: Суркис, будучи членом исполкома УЕФА, «притягивает» в Украину Евро-2012. Потом досрочно устраивает себе продолжение полномочий на должности руководителя ФФУ до 2012 года. Ахметов, понимая, что оппонент на вершине славы, молчит.
5. Возникновение враждебной оси Ахметов − Ярославский, ноябрь 2009-го − март 2010-го
Матч плей-офф к Кубку мира-2010 против Греции Суркис отдает Донецку. При этом устанавливает цены на билеты − 200-600 грн. Ахметов называет это обдираловкой, стадион на игре полупустой. Впоследствии к лагерю Ахметова присоединяется владелец «Металлиста» Александр Ярославский. Он тоже считает, что судьи в чемпионате играют за «Динамо».
6. Контракт с Пьерлуиджи Коллиной, июль 2010-го
Стремясь доказать, что он не влияет на судейство, Суркис назначает на должность руководителя арбитров авторитетного итальянца.
7. Скандал на Конгрессе ФФУ, декабрь 2010-го
По стране развешены билборды «Суркиса в отставку», разворачивается широкая антисуркисоивская кампания в прессе. На очередном Конгрессе ФФУ делегаты стремятся поставить вопрос о вотуме доверия Григорию Михайловичу. Тот понимает, в этот раз поддержки не будет, и отказывается выносить его на голосование. Удерживается на должности благодаря поддержке ФИФА и УЕФА.
8. Объявление об отставке, июль 2012-го
Евро-2012 провели успешно. Шансов быть избранным на следующий срок нет. На одной из пресс-конференций Суркис ожидаемо объявляет, что свою кандидатуру на выборы выдвигать не будет.
+++
Резонанс-Топ 100 самых влиятельных украинцев-Корреспондент-31.08.12 14-00
ТОП-100 ИЗДАНИЯ КОРРЕСПОНДЕНТ. ПОЛНЫЙ СПИСОК САМЫХ ВЛИЯТЕЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ УКРАИНЫ
ФРАГМЕНТ МАТЕРИАЛА
Журнал Корреспондент в рамках ежегодного проекта ТОП-100 назвал имена 100 самых влиятельных людей Украины. Ниже предлагается полный список самых влиятельных украинцев.
В этом году юбилейный выпуск 100 самых влиятельных украинцев по версии журнала Корреспондент возглавил Президент Виктор Янукович. Второе место занял богатейший украинец Ринат Ахметов. Третье место, как и в прошлом году, у главы АП Сергея Левочкина. Замыкают первую пятерку старший сын Президента Александр и глава совета директоров Group DF Дмитрий Фирташ.
1. Виктор Янукович
Президент
2. Ринат Ахметов
владелец Систем Кэпитал Менеджмент
3. Сергей Левочкин
глава Администрации Президента
4. Александр Янукович
собственник МАКО Холдинга
5. Дмитрий Фирташ
глава совета директоров Group DF
6. Николай Азаров
премьер-министр
7. Борис Колесников
вице-премьер-министр, министр инфраструктуры
8. Андрей Клюев
секретарь СНБО
9. Арсений Яценюк
лидер партии Фронт змін
10. Валерий Хорошковский
первый вице-премьер-министр
11. Виктор Пинчук
основной акционер международной инвестиционно-консалтинговой группы EastOne
12. Игорь Коломойский
совладелец финансово-промышленной группы Приват
13. Юлия Тимошенко
лидер партии Батьківщина
14. Виктор Пшонка
генеральный прокурор
15. Вадим Новинский
основной акционер финансово-промышленной группы Смарт-холдинг
16. Виталий Кличко
лидер партии УДАР, чемпион мира по боксу по версиям WBC и WBO
17. Сергей Тигипко
вице-премьер-министр, министр социальной политики
18. Александр Ярославский
президент и совладелец группы DCH
19. Геннадий Боголюбов
глава наблюдательного совета ПриватБанка, совладелец группы Приват
20. Александр Клименко
председатель Государственной налоговой службы
21. Юрий Бойко
министр энергетики и угольной промышленности
22. Игорь Калетник
глава Государственной таможенной службы
23.Митрополит Владимир
глава Украинской православной церкви (МП)
24. Александр Попов
глава Киевской горгосадминистрации
25. Петр Порошенко
министр экономического развития и торговли
26. Александр Ефремов
глава фракции Партии регионов в парламенте
27. Юрий Иванющенко
народный депутат
28. Владимир Литвин
председатель Верховной Рады
29. Виктор Янукович-младший
народный депутат
30. Сергей Арбузов
глава Национального банка
31. Юрий Косюк
председатель правления компании Мироновский хлебопродукт
32. Дмитрий Табачник
министр образования и науки, молодежи и спорта
33. Григорий Суркис и Игорь Суркис, глава Федерации футбола Украины и президент ФК Динамо (Киев)
34. Андрей Веревский почетный президент компании Кернел Групп
35. Виталий Захарченко глава МВД
36. Николай Присяжнюк министр агрополитики и продовольствия
37. Олег Бахматюк совладелец компании Ukrlandfarming
38. Петр Симоненко лидер Компартии
39. Иван Гута совладелец агрохолдинга Мрія
40. Константин Жеваго совладелец финансово-промышленной группы Финансы и Кредит
41. Юрий Луценко экс-глава МВД
42. Андрей Шевченко футболист
43. Олег Тягнибок лидер ВО Свобода
44. Вячеслав Богуславев совладелец компании Мотор-Сич
45. Наталья Королевская лидер партии Украина − Вперед!
46. Алексей Вадатурский генеральный директор агрокомпании Нибулон
47. Ренат Кузьмин первый заместитель генпрокурора
48. Раиса Богатырева вице-премьер-министр, министр здравоохранения
49. патриарх Филарет глава Украинской православной церкви КП
50. Галина Герега секретарь Киевсовета, совладелица сети гипермаркетов Эпицентр
51. Владимир Кличко чемпион мира по боксу по версиям WBA, WBO, IBF и IBO
52. Александр Вилкул глава Днепропетровской облгосадминистрации
53. Евгений Сигал совладелец компании Комплекс Агромарс
54. Любомир Гузар экс-глава Украинской Греко-католической церкви
55. Владимир Костельман владелец Fozzy Group
56. Евгений Черняк владелец холдинга Global Spirits
57. Анатолий Могилев премьер-министр АР Крым
58. Яков Грибов совладелец компании Nemiroff
59. Андрей Садовый городской голова Львова
60. Михаил Добкин председатель Харьковской облгосадминистрации
61. Савик Шустер телеведущий
62. Святослав (Шевчук) глава Украинской Греко-католической церкви
63. Анна Герман советник Президента
64. Игорь Еремеев владелец компании Континиум и Херсонского НПЗ
65. Евгений Киселев телеведущий
66. Олег Скрипка музыкант, продюсер, шоумен, фронтмен группы Воплі Відоплясова
67. Анатолий Гриценко лидер партии Гражданская позиция
68. Олег Кохан генеральный продюсер кинокомпании Sota Cinema Group
69. Владимир Бородянский руководитель СТБ и директор группы телеканалов StarLightMedia
70. Сергей Тарута председатель совета директоров корпорации Индустриальный союз Донбасса
71. Тариэл Васадзе владелец корпорации УкрАвто
72. Игорь Баленко совладелец и председатель правления сети Фуршет, депутат Киевсовета
73. Вадим Колесниченко народный депутат
74. Роман Лунин председатель набсовета Ритейл Групп (ТМ Велика кишеня)
75. Антон Пригодский почетный президент Межрегионального промышленного союза
76. Мустафа Джемилев глава Меджлиса крымскотатарского народа
77. Леонид Юрушев владелец компании Интеркар Групп
78. Филя Жебровская генеральный директор АО Фармак
79. Владимир Зеленский шоумен, руководитель Студии Квартал-95
80. Василий Хмельницкий совладелец холдинга Kyiv Investment Group
81. Григорий Немыря заместитель председателя партии Батьківщина
82. Наталья Заболотная генеральный директор музейно-выставочного комплекса Мистецький арсенал
83. Андрей Кожемякин глава фракции БЮТ-Батьківщина в Верховной Раде
84. Святослав Вакарчук музыкант, лидер группы Океан Ельзи
85. Александр Ткаченко генеральный директор группы компаний 1+1
86. Андрей Портнов советник Президента
87. Леонид Климов владелец Имэксбанка, финансово-промышленной группы Приморье
88. Николай Княжицкий генеральный директор телеканала TBi
89. Мирослав Попович ученый, академик Национальной академии наук
90. Александр Кардаков председатель наблюдательного совета компании Октава-Капитал
91. Оксана Забужко писательница
92. Николай Томенко заместитель председателя Верховной Рады
93. Василий Ломаченко боксер, дважды чемпион Олимпийских игр в Пекине и Лондоне
94. Ирина Акимова первый заместитель главы Администрации Президента
95. Александр Турчинов первый заместитель главы партии Батьківщина
96. Анатолий Юркевич владелец компании Milkiland
97. Виктория Тигипко президент Одесского международного кинофестиваля
98. Евгений Захаров, сопредседатель Харьковской правозащитной группы, глава правления Украинского Хельсинского союза по правам человека
99. Кира Муратова кинорежиссер
100. Анатолий Криволап Художник (…)
(…) № 2 Ринат Ахметов, президент Систем Капитал Менеджмент, 45 лет
Свой среди своих
Шесть лет назад в рейтинге самых влиятельных украинцев Ринат Ахметов был признан журналом Корреспондент самым могущественным человеком. Ни до него, ни после никто из представителей украинского делового мира еще не взбирался так высоко в рейтинге Топ-100. Отечественная действительность такова, что самый влиятельный здесь либо Президент, либо премьер-министр, либо лидер оппозиции. Но, в отличие от донецкого миллиардера, всякий, кто в предыдущие годы восходил на верхнюю строчку списка, был фигурой временной и в силу политической конъюнктуры легко заменяемой.
Ахметов − незаменим. Как Ленин у большевиков, так и Ахметов у любой партии, что при власти, живее всех живых. Он никогда не выпадал из пятерки лидеров Топ-100, будь то при бело-синих, при бело-сердечных и даже при оранжево-оранжевых.
Его сила − в громадных капиталах, а это, по прошлогодней оценке инвестиционной компании Dragon Capital, − $ 25,6 млрд. Ахметов практически в одиночку контролирует всю тяжелую промышленность государства. Ему принадлежат крупнейшие метзаводы страны, те самые, что обеспечивают треть всего украинского экспорта.
В его владении более 70% горнорудных активов, которые позволяют держать в черном теле конкурентов на сталелитейном рынке, не имеющих такого легкого доступа к сырью. Влияния Ахметова достаточно для того, чтобы превращать аукционы по приватизации самых сладких активов в конкурс с одним участником.
Так, в руках миллиардера оказались наиболее вкусные куски отечественной энергетики: Киевэнерго, самый денежный рынок электроэнергии, и Западэнерго − единственная компания, имеющая мощности достаточные, чтобы направлять электроэнергию на экспорт в страны Европы.
Есть ли какой-нибудь крупный украинский бизнес, в котором нет следов Ахметова? Есть. Авиаперевозки. Но разве это бизнес? Заработаешь пару миллионов и кучу хлопот. Нет уж, пусть этим занимаются предприниматели помельче, например днепропетровский миллиардер Игорь Коломойский.
Ахметов не разменивается по мелочам и поэтому уже минимум три года сохраняет за собой статус самого богатого человека на территории бывшего СССР. Пока нет никаких оснований считать, что он передаст пальму первенства кому-то, к примеру, из российских олигархов…
Нельзя сказать, что Ахметов неуязвим. Было время, когда этот человек здорово испугался, что фортуна может повернуться к нему спиной. Когда в 2004-2005 годах над Украиной пронеслась оранжевая революция, ближайшее окружение бизнесмена попало под правоохранительный пресс. Ахметов даже вынужден был стать народным депутатом. Желто-голубой значок предоставил донецкому предпринимателю некую охранную грамоту, то есть депутатскую неприкосновенность.
Редкий гость зала заседаний Верховный Рады, народный депутат Ахметов проявил удивительную политическую лень. В законотворческой деятельности в предыдущие шесть лет он замечен не был. Пересидев худшие времена, Ахметов покидает парламент и уже в нынешнем розыгрыше депутатских мандатов личного участия не принимает. В этом нет никакой необходимости. Чего бояться? Посмотрите в нынешний список Топ-100 − вокруг все свои.
РЕЗЮМЕ: Родился в Донецке. Окончил экономический факультет Донецкого государственного университета. Вначале 1990-х был одним из учредителей компании АРС, которая занималась углем и коксом, в 1995-м стоял у истоков создания Донецкого городского банка. С 1996 года − президент ФК Шахтер (Донецк). В 2006-м и 2007-м прошел в парламент от Партии регионов. В 2000-м основал многоотраслевую финансово-промышленную группу СКМ, в 2009-м стал собственником 100% акций компании. Женат, есть двое сыновей. (…)
(…) № 7 Борис Колесников, вице-премъер-министр, министр инфраструктуры, 49 лет
Начальник Евро
Непростой выдался год для Бориса Колесникова. На плечи этого бизнесмена, трудящегося в украинском правительстве вице-премьером, лег тяжелый груз − подготовка Украины к европейскому футбольному первенству. И Колесников с задачей справился. Более того, ему удалось спасти родину от европейского позора − из-за срыва сроков сдачи инфраструктурных объектов для проведения Евро в какой-то момент судьба чемпионата висела на волоске, и всемогущий глава УЕФА Мишель Платини уже подыскивал для чемпионата запасной аэродром. Но Колесникову удалось переломить ситуацию. В итоге большинство футбольных болельщиков, приехавших смотреть игры своих национальных сборных в страну, как они предполагали, дикости и расизма, уезжали под абсолютно другим, положительным впечатлением.
И самое главное: в качестве «нагрузки» к футбольному празднику страна получила новые дороги, аэропорты, стадионы и отели. Все это − в немалом количестве и вполне приличного качества.
Считается, что из мужского минимума − построить дом, вырастить сына и посадить дерево − Колесникову не хватает разве что дерева. В качестве дома − и не одного − ему уже засчитано глобальное всеукраинское строительство накануне Евро. А сын Колесникова Константин в конце августа возглавил наблюдательный совет в животноводческом холдинге отца АПК-Инвест.
Впрочем, животноводство − лишь часть немалого бизнеса Колесникова-старшего. Кроме прочего он является одним из крупнейших отечественных производителей сладостей (ТМ Конти), собственником кондитерских фабрик в Украине и России, влиятельным акционером в транспортном и логистическом бизнесе. Другими словами, он не только возит и кормит Украину, но и создает рабочие места. А также зарабатывает деньги. Кстати сказать, немалые.
РЕЗЮМЕ: Родился в Жданове (ныне Мариуполь Донецкой обл.). Окончил донецкий техникум советской торговли и Донецкую государственную академию управления. Трудовую деятельность начал в 1980 году в сфере торговли, к 1993-му стал гендиректором торговой фирмы Юг. С1997-го − гендиректор ПО Киев-Конти. 1998-й − депутат Донецкого облсовета. С 1999-го − замглавы Донецкого облсовета, а через два года − председатель облсовета. В 2006 и 2007 годах прошел в парламент от Партии регионов. В марте 2010-го стал вице-премьер-министром, курировал вопросы подготовки к Евро-2012. Женат, есть сын и дочь (…)
(…) № 12 Игорь Коломойский, совладелец финансово-промышленной группы Приват, 49 лет
Человек из ниоткуда
Игорь Коломойский − единственный миллиардер страны, о котором определенно можно сказать только одно: ничего определенного.
Принадлежащая ему финансово-промышленная группа (ФПГ) Приват − это фантом. Юридически такой группы, как, скажем, СКМ Рината Ахметова или EastOne Виктора Пинчука, нет. Как нет и совершенно определенной специализации ФПГ имени Коломойского.
Последний тонко размазал свои активы по всей национальной и транснациональной экономике. Его активы работают на рынке нефтепродуктов, пищепрома, авиатранспорта, массмедиа, химической отрасли, горнорудного бизнеса, спорта, энергетики, ферросплавов, финансов и многого другого. При этом у Коломойского нет пресс-секретаря или помощника, который отвечал бы за его связь с внешним миром. Туда Коломойский заходит, когда захочет и откуда захочет.
Чаще всего он дает о себе знать через футбольные баталии. Его миллиарды поддерживают игру миллионов. Коломойский − собственник днепропетровского ФК Днепр. Это второй клуб украинской Премьер-лиги после донецкого Шахтера, имеющий собственный новый стадион.
В последние годы бизнесмен практически не пропускает игры родного клуба. Как говорится, чем бы миллиардер ни шился, лишь бы не лез в политику. Вот он и не лезет.
РЕЗЮМЕ: Родился в Днепропетровске. Окончил Днепропетровский металлургический институт. В 1985 году начал коммерческую деятельность. В марте 1992-го стал одним из основателей ПриватБанка. Член наблюдательных советов предприятий, входящих в состав группы Приват, − Нефтехимика Прикарпатья, Укрнафты, Приватинтертрейдинга. Вице-президент Федерации футбола Украины, владелец ФК Днепр (Днепропетровск) и одноименного баскетбольного клуба. Женат, есть сын и дочь. (…)
(…) № 18 Александр Ярославский, президент и совладелец DCH Group, 52 года
Директор и король
Директор Харькова − так два года назад Корреспондент назвал самого влиятельного жителя первой столицы Украины, Александра Ярославского. Польский телеканал TVP-1 пошел дальше и за те же заслуги назвал миллиардера королем Харькова. Роскошное загородное имение Ярославского, раскинувшееся на 25 га, впервые попало в объектив камер. Впрочем, как видно из фильма, бизнесмен совсем не смущался перед съемочной группой.
«Я всегда мечтал быть богатым», − сказал он польской журналистке.
То, насколько предприниматель богат и окружен политическими связями, явно впечатлило авторов сюжета. Это видно не только из названия фильма, но и из всего его содержания. Что ж, Европа действительно редко видит такие чудеса, когда простой парень из рабочего квартала за считанные годы превращается в щедрого мультимиллионера.
В фильме Ярославский рассказывает, как инвестировал в инфраструктуру Харькова, принимающего чемпионат Европы по футболу, $ 250 млн. Еще $ 35 млн ежегодно у него вымывает ФК Металлист, президентом которого он подрабатывает. Эти и другие средства предприниматель получает в качестве собственника DCH Group, в которую входят компании строительной и финансовой сфер, а также бизнес, специализирующийся на высоких технологиях.
Кроме того, Ярославский занялся и гостиничным делом. К Евро-2012 он возвел в центре Харькова пятизвездочный отель Kharkiv Palace. В отделку, техническое оснащение и дизайн бизнесмен вложил $ 126 млн. «Подобной гостиницы в Украине нет и никогда не было», − хвастается он Корреспонденту. Ничего удивительного, ведь давно известно: все могут короли.
РЕЗЮМЕ: Родился в Мариуполе (Донецкая обл.). Окончил Харьковский институт общественного питания, Харьковскую школу милиции, Одесский технологический институт. В 1986-1987 годах − инспектор отдела борьбы с хищением соцсобственности Московского райотдела внутренних дел Харькова. Предпринимательскую деятельность начал в 1992-м. В 1998-м стал президентом УкрСиббанка. В 2002-2006 годах − нардеп. В 2007-м передал контроль над УкрСиббанком финансовой группе BNP Paribas, создал и возглавил группу DCH. Президент ФК Металлист (Харьков). Женат, есть четверо детей. (…)
(…) № 33 Григорий Суркис, Игорь Суркис, президент Федерации футбола Украины, 62 года; президент ФК Динамо (Киев), 53 года
БРАТЬЯ ПО ДУХУ
Значение фамилии Суркис для украинского футбола этим летом получило еще одно весомое подтверждение. «За Евро-2012 в Украине и Польше нужно благодарить господина [Григория] Суркиса», − без обиняков заявил президент УЕФА Мишель Платини после завершения турнира.
Щедрым комплиментам француза предшествовали 12 лет главенства Суркиса-старшего в Федерации футбола Украины (ФФУ), за которые он пережил не одну смену власти в стране и несчетное количество попыток отправить его в отставку, а также сумел добиться для Украины права проведения чемпионата Европы. И после ухода с поста − а Суркис заранее заявил, что его кандидатуры не будет на выборах президента ФФУ 2 сентября, − в руках его останется немалая часть футбола Украины.
Судьбу брата в локальном масштабе во многом повторяет Игорь Суркис. Президент киевского Динамо уже долгие годы возглавляет этот самый титулованный украинский клуб, чьи победы и поражения всегда из разряда его личных.
Несмотря на провальный для Динамо последний сезон, Суркис-младший остается одним из наиболее открытых футбольных хозяев. Он комментирует и неудачи клуба, и его громкие трансферы, и одиозных игроков.
РЕЗЮМЕ: Григорий Суркис родился в Одессе. Окончил Киевский технологический институт пищевой промышленности. Работал в Главплодвинпроме УССР, Киевском горжилуправлении и Киевском горсовете. В 1991 году возглавил компанию Динамо-Атлантик, а в 1993-м стал президентом концерна Славутич. В 1993-2002 годах был президентом ФК Динамо (Киев). Женат, есть сын и дочь
Игорь Суркис родился в Киеве. Окончил Киевский институт народного хозяйства. Работал начальником отдела РСУ Киевжилремстрой-монтаж и замначальника управления жилищного хозяйства Шевченковского райисполкома Киева. В 1990-м стал директором коммерческого центра Динамо-Атлантик, в 1994-м − его гендиректором. В 1998-2002 годах − первый вице-президент ФК Динамо (Киев). Женат, есть две дочери. (…)
(…) № 42 Андрей Шевченко, кандидат в народные депутаты от партии Украина − Вперед!, экс-нападающий сборной Украины и ФК Динамо (Киев), 35 лет
После спорта
На матчи домашнего Евро-2012 Андрей Шевченко выходил со словами, что защищает цвета национальной сборной в последний раз. Прощание вышло ярким: феерический дубль в первом же матче со шведами снял все вопросы скептиков о том, почему капитанскую повязку в очередной раз доверили ветерану команды, а также дал 46 млн украинцев свежий повод для общенациональной гордости и веры в собственные силы.
И пусть два гола в первом матче были на чемпионате единственным достижением Шевченко, сегодня он − самый титулованный игрок в украинском футболе и человек, о котором говорят: легенда.
Тем временем, пока страна гадала, какой же континент Шевченко выберет для завершения своей футбольной карьеры и сколько это будет стоить его новому клубу, форвард головокружительно сменил амплуа. Вместо ворот его цель теперь − депутатское кресло, вожделенное поле действий − сессионный зал Верховной Рады, а выступать экс-нападающий решил за цвета клуба Украина − Вперед! политсилы Натальи Королевской. В парламент он баллотируется вторым в списке партии.
Конвертируются ли аплодисменты болельщиков в голоса избирателей, Шевченко а может проверить уже 28 октября. Ближайший же круг его поддержки расширится неминуемо: в семье знаменитого футболиста ждут третьего ребенка.
РЕЗЮМЕ: Родился в селе Дворковщина (Киевская обл.). Окончил Киевский институт физкультуры и спорта. В 1985 году начал заниматься в школе футбола Динамо, а в 1994-м уже играл в основном составе клуба. В 1999-м перешел в клуб Милан (Италия). В 2004-м стал обладателем Золотого мяча. С 2006-го − игрок английского Челси. Спустя два года вернулся в Милан. С 2009 года вновь выступал за родное Динамо (Киев). В июле 2012-го заявил о завершении спортивной карьеры и начале политической. Женат, есть двое сыновей. (…)
+++
Резонанс-Коньков-31.08.12 15 00
Выборы главы ФФУ: Коньков будет как Блаттер и Платини
Люлька Олег
Sport.segodnya.ua
31.08.12
Для избрания на смену Суркису спортдиректору «Стали» достаточно одного голоса
В воскресенье должен наступить конец 12-летнему правлению Григория Суркиса в ФФУ. В Доме футбола состоится конгресс федерации, на котором изберут ее нового главу. Единственный кандидат − спортдиректор алчевской «Стали» Анатолий Коньков. Ему, как и Суркису, − 62. Оба по знаку зодиака − Девы. В прошлом Коньков был тренером сборной Украины, выступал за «Шахтер» и «Динамо», с которым в 1975-м стал обладателем Кубка Кубков и Суперкубка УЕФА.
Президента выбирают 49 коллективных членов ФФУ, имеющих по три голоса каждый. Формально, для избрания Конькову хватит и одного голоса. Но ожидается, что он получит абсолютное большинство. Завтра же последует переизбрание первых вице-президентов, просто вице-президентов и членов исполкома. Ранее Коньков уже заявлял о грядущей оптимизации раздутого, по его мнению, штата: «У нас вице-президентов в федерации − десять, а в ФИФА их − восемь. Думаю, количество этих должностей уменьшится наполовину». То же ждет и исполком, состоящий из 29 человек. По нашим данным, первыми вице-президентами будут избраны глава Премьер-лиги Виталий Данилов и в прошлом исполнительный директор ПФЛ Анатолий Попов. Сейчас на этих должностях − Александр Бандурко и оппозиционный в последние годы к Суркису Сергей Стороженко.
Президента ФФУ, по уставу, избирают на 5 лет. Однако ожидается, что Коньков предложит срок поменьше − 4 года. Чтобы было, как у Блаттера и Платини в ФИФА и УЕФА. Кроме того, это будет некий символ перемен − отход от пятилетней каденции, утвержденной при Суркисе.
Что изменится в нашем футболе при новом рулевом? Вполне вероятно, лимит на легионеров (7 в одной команде на поле). Но − не в ближайшее время. Ранее Коньков заявлял, что он против любой искусственности и запретов: «Когда человек вкладывает миллионы в футбол, а мы его заставляем чтото делать по своему, это неправильно». Однако затем добавил: «Сейчас не надо принимать поспешных решений. Прежде нужно досконально изучить этот вопрос». Олег Блохин. Он останется коучем сборной. Его контракт − до конца ЧМ-2014. Досрочное расторжение договора, со стороны ФФУ, возможно лишь в случае неудачных результатов отбора.. Пьерлуиджи Коллина − его контракт с ФФУ, подписанный при Суркисе, истекает еще позже, летом 2015-го. И несмотря на звучащую в адрес итальянца критику, вряд ли федерация пойдет на разрыв отношений. Другое дело, что Коллина − куратор. А главы у комитета арбитров, как гласит сайт ФФУ, сейчас нет. Вполне возможно, после избрания Конькова он будет назначен.
Кроме того, конгресс, по предложению исполкома, должен переизбрать составы КДК и апелляционного комитета ФФУ. Впоследствии это может отразиться на пересмотре их решений по якобы договорному матчу «Металлист» − «Карпаты».