Три сузір’я Валерія Лобановського
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Київ.
Київський футбол − це, насамперед, київське «Динамо». Київське «Динамо» − це понад п’ять десятків радянських і українських титулів, два кубки кубків і Суперкубок Європи, це безліч зірок континентального ґатунку. Це принаймні три покоління гравців, три зіркові склади, що по праву входять до кола найкращих команд за всю історію світового футболу.
«Динамо» зразка середини 1970-х, середини 1980-х і кінця 1990-х − продукти «творчої майстерні» Валерія Лобановського. Наразі застиглий у бронзі на київському динамівському стадіоні, він назавжди залишиться цілою епохою прославленого клубу, його символом у футбольному світі. Й у списку найпам’ятніших матчів команди − левова частка зустрічей, виграних саме підопічними Метра.
«ДИНАМО» − ПСВ (Нідерланди) − 3:0
9 квітня 1975 року. Київ. Кубок кубків. Півфінал. Перший матч
ПСВ вважався фаворитом не тільки пари, а й усього турніру, представляючи передову на той час футбольну державу, віце-чемпіона світу. Втім, грамотно обрана тактика, високі швидкості, щільна опіка суперників дозволили господарям повністю переграти грізного суперника. Години вистачило киянам, щоб зусиллями Віктора Колотова, Володимира Онищенка та Олега Блохіна провести у ворота гостей три сухі м’ячі. «Тотальний футбол, притаманний голландцям, у виконанні радянської команди виріс до рівня, який навіть у Європі зустрічається дуже рідко», − констатував наставник ейндховенців Кейс Рійверс.
«ДИНАМО» − «ФЕРЕНЦВАРОШ» (Угорщина) − 3:0
14 травня 1975 року. Базель (Швейцарія). Кубок кубків. Фінал
Свій перший в історії єврокубковий фінал кероване Валерієм Лобановським і Олегом Базилевичем «Динамо» провело на одному диханні. Кияни пресували захисні редути суперника протягом більшої частини ігрового часу. У переможців відзначилися Володимир Онищенко (двічі) та Олег Блохін. Після церемонії нагородження тодішній президент УЄФА Артеміо Франкі захоплено зазначив: «І не згадаю, коли востаннє у фіналі одна команда мала б таку переконливу перевагу над іншою. «Динамо» − дійсно клуб екстра-класу!»
«ДИНАМО» − «БАВАРІЯ» (ФРН) − 2:0
6 жовтня 1975 року. Київ. Суперкубок Європи. Матч-відповідь
Три кубки європейських чемпіонів, завойовані поспіль у 1974-76 роках базовим клубом західнонімецької збірної, чинного чемпіона планети, красномовно свідчать, суперник якого рівня вийшов на поле заповненого київського 100-тисячника. Поразку від «Динамо» з рахунком 0:1 у першому матчі деякі фахівці вважали непорозумінням. Однак «дубль» Олега Блохіна, чий диво-гол приніс перемогу й у Мюнхені, став запорукою командного та його особистого тріумфу, значною мірою зумовивши визнання форварда найкращим футболістом Європи. В опитуванні тижневика «Франс Футбол» киянин набрав більше балів, ніж разом четверо його конкурентів − Беккенбауер, Кройфф, Фогтс і Майєр.
«ДИНАМО» − «СПАРТАК» (Москва) − 2:0
28 травня 1985 року. Київ. Чемпіонат СРСР
Цей матч став однією з віх народження команди, яка наступного сезону підкорить своєю грою весь футбольний світ. Аншлагова дуель із найпринциповішим суперником пройшла за планом господарів, у складі яких вистрілив «дуплетом», остаточно підкоривши вимогливу київську публіку, Ігор Бєланов. Другий із голів мабутнього володаря «Золотого м’яча» став для «Динамо» 2000-м у чемпіонатах СРСР.
«РАПІД» (Австрія) − «ДИНАМО» − 1:4
5 березня 1986 року. Відень. Кубок кубків. Чвертьфінал. Перший матч
Окрім незручностей, зазвичай пов’язаних із підготовкою до матчів ранньої весни, завдання Лобановського ускладнило й тривале перебування майже всіх основних гравців «Динамо» в таборах національної та олімпійської збірних. У повному складі колектив зібрався лише у Відні, за два дні до гри. Однак кияни просто знищили суперника в ігровому плані. «Дубль» Ігоря Бєланова, голи Василя Раца та Павла Яковенка зняли питання щодо володаря півфінальної путівки. А в Києві «Рапід» отримав іще болючішого ляпаса − 1:5. Узагалі, кожного зі своїх суперників у тій кампанії «Динамо» принаймні раз обіграло з великим рахунком.
«ДИНАМО» − «АТЛЕТИКО» (Іспанія) − 3:0
2 травня 1986 року. Ліон (Франція). Кубок кубків. Фінал
Забивши вже на 6-й хвилині вирішальної гри, Олександр Заваров значно ускладнив задачу «Атлетико». Іспанці намагалися захопити контроль над серединою поля, однак усі їхні спроби кияни нейтралізували колективним відбором, пресингом і невпинним пошуком шляхів до чужих воріт. Долю зустрічі остаточно було вирішено після перерви, коли зразкові контратаки завершували Олег Блохін та Вадим Євтушенко. «Сьогодні ми поступилися видатній команді», − визнав після матчу наставник мадридців Луїс Арагонес.
«БАРСЕЛОНА» (Іспанія) − «ДИНАМО» − 0:4
5 листопада 1997 року. Ліга чемпіонів. Груповий етап
Поразка у Києві з рахунком 0:3 розлютила каталонців. В численних інтерв’ю гравці «Барси» стверджували, що то був лише нещасний випадок, обіцяючи помститися українському клубу на власному полі. Вони й не здогадувалися, що на «Ноу Камп» їх очікує справжня екзекуція. Не встигли господарі зрозуміти що до чого, як Андрій Шевченко вже святкував свій перший м’яч. Протягом першого тайму форвард іще двічі пошив у дурні голкіпера Вітора Байю, а по перерві Сергій Ребров учетверте покарав суперника за грубу помилку в захисті.
Шляхом Ошенкова, Соловйова та Маслова
У переможній «колекції» Метра є ще кілька зустрічей, що цілком могли б прикрасити нашу рубрику. Хоча й вигравалися вони силами не одних лише киян. Утім, недарма в ті роки, коли Васильович очолював збірну СРСР про неї жартували, що ця команда − то київське «Динамо», послаблене декількома футболістами інших клубів. Не можна не згадати матч мексиканського мундіалю проти Угорщини (6:0), поєдинок того ж 1986-го з французами на паризькому стадіоні «Парк-де-Пренс» (2:0), півфінал Євро-1988 із Італією (2:0), який на роки став наочним посібником для вивчення практичного застосування пресингу. «Відмотуючи» динамівську хроніку назад, у 60-і, 50-і роки минулого століття, варто, звичайно ж, зупинитися на досягненнях «Динамо» періоду Олега Ошенкова з першим трофеєм − Кубком СРСР-1954, «золотий» сезон 1961-го, коли підопічні В’ячеслава Соловйова перервали гегемонію московських клубів у союзній першості, 1966-68 роки з чемпіонським «хет-триком» і першими єврокубковими подвигами команди Віктора Маслова.