Як забрали кубок у «кубкового бійця»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Житомирську область.
Найгучніші події житомирського футболу, природно, пов’язані з головною командою регіону − «Поліссям», котре з 1959 по 2005 роки виступало в чемпіонатах Радянського Союзу та незалежної України. Місцеві старожили досі із захватом згадують перший поєдинок у класі «Б», захоплюючі битви з представниками елітного дивізіону в розіграшах Кубку СРСР, повторну фінальну гру Кубку УРСР-1990 проти охтирського «Нафтовика». Однак найбільш пам’ятний матч в історії області пройшов… на виїзді, коли «Автомобіліст» у Києві завоював Кубок УРСР 1972 року.
Перша спроба майстрів
Уперше Житомир приймав матч команд майстрів 18 квітня 1959-го року, коли до «Авангарду» завітав учорашній учасник класу «А» − мінський «Спартак». Такого ажіотажу місто ще не бачило: за годину до стартового свистка трибуни стадіону «Динамо» були заповнені вщерть. Більш досвідчені гості з Білорусії постаралися нав’язати свою волю новачкам, однак ті й не думали коритися. У середині другого тайму стався вирішальний епізод. Щойно захисник господарів Геннадій Шиляєв вибив м’яча з лінії порожніх воріт, як небезпека виникла на протилежному кінці поля. Завершилось усе гарматним пострілом Юрія Нікітіна − 1:0. Мінчани, котрі не очікували такої спритності від дебютантів, кинулися на штурм, однак переграти голкіпера суперників Віктора Банникова не зуміли.
Битви проти москвичів
Закарбувалися в пам’яті житомирян і кілька поєдинків Кубку СРСР. Скажімо, у розіграші-1969 «Автомобіліст» пробився у 1/8 фіналу (найвище його досягнення), де їм довелось у Москві помірятися силами з грізним ЦСКА. Четверта за підсумками попереднього сезону команда Союзу всерйоз опонентів не сприймала, однак з плином гри переглянула своє ставлення. Попри наявність в стартовому складі кількох гравців збірної СРСР, в тому числі Альберта Шестерньова, господарям ніяк не вдавалось зламати опір українців. Уже в додатковий час у ворота гостей призначили пенальті, але Михайло Форкаш парирував удар Володимира Полікарпова. Матч завершився «насухо», а на перегравання наступного дня москвичі налаштувались зовсім по-іншому. На поле вийшов фактично новий склад, котрий завдяки голу Берадора Абдураїмова таки здолав «Автомобіліст».
Останній трофей
У наступному сезоні житомиряни зійшли з дистанції трішки раніше, поступившись у 1/16 фіналу знову ж таки четвертій команді Союзу − московському «Динамо». На виїзді «Автомобіліст» вистояв − 0:0, а в матчі-відповіді мінімально програв через гол Юрія Авруцького. Поєдинок на житомирському стадіоні імені Ленінського комсомолу викликав просто шалений інтерес. Незважаючи на травневий дощ, 25 тисяч глядачів задовго до початку гри заповнили трибуни. Узагалі, аншлаги в ті часи радше були буденністю, а востаннє подібне піднесення місцеві шанувальники, напевно, пережили у 1990-му, коли «Полісся» під орудою Заї Авдиша у повторному фінальному поєдинку Кубку УРСР розгромило охтирський «Нафтовик» − 4:0…
Сосюра повів за собою
Наприкінці існування Радянського Союзу престиж Кубку УРСР був уже зовсім не таким, як у 1970-ті, коли почесний приз уперше завітав до Житомира. У тому історичному сезоні-1972 «Автомобіліст» добряче пробуксовував. Спочатку команду готував Олег Базилевич, однак рішенням партійного керівництва його перевели в донецький «Шахтар». У Житомирі ж почалась тренерська мішанина: біля керма став Микола Сосюра, згодом Йосип Лівшиць, потім знову Сосюра. Саме під керівництвом останнього «Автомобіліст» домчав до фіналу Кубку УРСР, об’їхавши по дорозі рівненський «Авангард», «Чернігів», полтавський «Будівельник» та одеський «Чорноморець». За іронією долі в фіналі на житомирян чекав «Шахтар» Базилевича, котрий якраз вирішив завдання виходу в елітний дивізіон чемпіонату СРСР…
Джокер Котов
У Донецьку тоді підібралась видатна команда з В’ячеславом Чановим, Валерієм Яремченком, Анатолієм Коньковим, Віктором Прокопенком, Олександром Васіним, Володимиром Сафоновим у складі. Утім, молодший за рангом «Автомобіліст» у поєдинку на Республіканському стадіоні виявився сильнішим. Хоча гірники, котрі згодом завоювали славу одного з головних «кубкових бійців» Союзу, володіли невеликою перевагою, саме Чанову наприкінці основного часу довелося двічі рятувати партнерів. Однак і він не допоміг на першій хвилині овертайму: захисник житомирян Петро Білий перехопив м’яча, відправив у прорив по флангу Бориса Кравчука, котрий відпасував на Олександра Котова − удар останнього і приніс омріяний приз підопічним Сосюри!
«Автомобіліст» (Житомир) − «Шахтар» (Донецьк) − 1:0 (0:0, 0:0, 1:0). Фінал Кубку УРСР. 19 листопада 1972 року. Київ. Республіканський стадіон.
«Автомобіліст»: Журба, Козинець, Білий, Кравчук, Горбач, Пестриков, Пінчук, Сладковський (Соловйов, 55), Васютін, Несміян (Котов, 73), Зеленський. Тренер − Сосюра.
«Шахтар»: Вяч. Чанов, Яремченко, Курганов (Горбунов, 74), Білоусов, Губич, Кащей, Васін, Коньков, Прокопенко (Шевчук, 68), Дудинський (Ключик, 70), Сафонов. Тренер − Базилевич.
Гол: 1:0 Котов (91).
Квіти для гірників
Слід згадати і поєдинки, що залишили яскравий слід у пам’яті вболівальників інших міст області. У 1959 році гравці «Шахтаря» з Коростишева завоювали для Житомирщини перший Кубок УРСР, щоправда тоді він розігрувався серед команд КФК. У фінальному матчі в Жовтих Водах гірники перемогли тамтешній «Авангард» − 2:1. Тож не так багато коростишевців були свідками історичної перемоги. А от зустрічі в Кубку СРСР серед КФК того ж сезону досі згадуються в місті з пієтетом. «Шахтар» дійшов до півфіналу турніру, де взяли участь 25 418 команд. В 1/8 та 1/4 фіналу підопічні Івана Камишева вдома долали алма-атинську «Артіль Перемога» (3:2) та кишинівський «Сільгоспінститут» (3:0) за підтримки понад п’яти тисяч глядачів (у 17-тисячному місті), котрі закидали переможців букетами квітів.
Тріумф Бердичева
Для Бердичева, безумовно, на першому місці стоїть матч-відповідь фіналу Кубку УРСР-1989, в котрому «Прогрес» після виїзної нульової нічиєї розгромив «Авангард» із Лозової − 4:2. Хлопці Олександра Репутацького вирішили справу за перші десять хвилин другого тайму, коли відзначились Олександр Гуцалюк (двічі) та Анатолій Гуменюк. Згодом забив Павло Железницький, на що гості відповіли двома голами після травми голкіпера господарів Анатолія Зеленцова, котрий не зміг грати в повну силу.
Гранди в гостях
Є в літописі Житомирщини й програні фінали Кубку УРСР. У сезоні-1974 «Автомобіліст» поступився у двох матчах сімферопольській «Таврії» − 4:1. Бердичівська «Зірка» під керівництвом Мілетія Бальчоса зупинялась за крок від мети у 1986 та 1988 роках, програвши відповідно «Машинобудівнику» з Бородянки та «Авангарду» з Лозової. Бачили великий футбол і в інших містах регіону − Коростені, Новограді-Волинському, Малині, Коростишеві, Черняхові тощо, куди за часів СРСР на товариські матчі приїжджали гранди на кшталт київського та тбіліського «Динамо», московського «Спартака», одеського «Чорноморця», єреванського «Арарату».
Неповага до «старших»
У Малині також люблять згадувати, як «Папірник» у 1/32 фіналу Кубку України-1998/99 вибив «Полісся». У Житомирі команди обмінялися голами Олега Бабенка та Олександра Сидоренка, а в матчі-відповіді точний удар Андрія Паршикова приніс малинцям путівку в наступне коло. Там, до слова, їхній шлях припинив нікопольський «Металург». А от для Баранівки знаковим став перший поєдинок «Кераміка» у 1/16 фіналу Кубку України-1994/95 проти шепетівського «Темпа». За присутності понад трьох тисяч глядачів (майже третина всього населення містечка) господарі здолали представників вищої ліги завдяки голу Володимира Цівчика. Щоправда, в повторній зустрічі «Керамік» поступився − 0:2.
На фото: Житомирський «Автомобіліст» після перемоги в чемпіонаті УРСР-1967. З кубком − капітан Валентин Косов, крайній праворуч − наставник Віктор Жилін.