Херсонські віражі шкіряного м’яча
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», починаємо презентувати Херсонську область.
Сучасна Херсонська область була створена лише після визволення Херсона від німецько-фашистських загарбників. Тоді 13 березня 1944 року диктор Юрій Левітан, зачитуючи зведення Совінформбюро, сповістив про визволення «обласного центру Херсона». І щоб ця новина не стала дезінформацією, Йосип Сталін наказав створити Херсонську область. За два тижні, 30-го числа, наказ був юридично оформлений відповідним Указом Президії Верховної ради СРСР. Утім, ще в далекому 1803 році Херсонську губернію заснував Олександр І. До її складу у різні часи входили території нинішніх Одеської, Миколаївської, Запорізької та Дніпропетровської областей, Республіки Крим та Молдови. А футбол робив перші кроки у великих містах і в першу чергу − у Херсоні.
Морський подарунок
Ще на початку позаминулого сторіччя моряки з іноземних пароплавів, що приходили у херсонський порт, у вільний час ганяли м'яч. Звісно, подивитися на цих диваків збиралося чимало народу, і поступово наші сміливці самі долучилися до цієї цікавої справи. Піонером у розвитку місцевого футболу вважається «Херсонський спортивний клуб», який почав культивувати гру у 1907-му. За рік з'явилася робоча команда «Вельзевул». Окрім того, утворилося кілька колективів без назв, що брали участь у стихійних матчах. У далекому 1911 році херсонці зіграли з англійськими моряками і поступилися − 1:6. Окрім того, сперечалися з одеситами, миколаївцями, у більшості випадків також програвали, одначе продовжували наполегливо освоювати гру. В Херсоні почали проводити першості міста. У тому ж 1911-му навіть був випущений значок, присвячений літній першості спортивного клубу харчовиків.
Урок від одеситів
Ще одна спортивна подія до першої світової війни заслуговує на увагу. Команда «Херсонського гуртка спорту» зіграла у другому чемпіонаті Росії. І якщо в перший заявились лише три учасники, то в наступному, у 1913 році, змагалося більше десятка колективів − Санкт-Петербург, Москва, Харків та інші. Спочатку до Херсона повинні були приїхати севастопольці, але вони не з'явилися на гру, завдяки чому господарі вийшли в наступне коло першості Півдня, де зустрілися з одеситами. Останні виявилися значно сильнішими за суперників − 10:0. Втім, великі поразки − те, через що мають пройти першопрохідці. А херсонські футболісти були саме з таких...
Відновлення офіційних змагань
Перша світова війна загальмувала розвиток футболу в нашій країні. Але тільки стало спокійніше, на саморобних майданчиках знову почулися удари по м'ячу. У Херсоні були організовані «III Комінтерн», «Сокіл», «Хвиля», розпочалися офіційні змагання. В 1921 році відбувся перший чемпіонат УРСР, що проводився за «олімпійською» системою − з вибуванням. Тоді в Харків приїхали 8 команд − з Херсона, Києва, Таганрога, Одеси, Катеринослава (нині − Дніпропетровськ), Миколаєва й Полтави. В 1/4 фіналу херсонці зустрілися зі збірною Харкова і програли, як виявилося, майбутнім тріумфаторам − 0:5. Мабуть, та невдача сильно засмутила хлопців з Херсона: наступного разу в офіційних змаганнях вони зіграли лише в 1927 році − на 4-й Всеукраїнській Спартакіаді.
З корабля на… поле
З 1921-го по 1927 рік в місті проходили внутрішні турніри за участі колективів різних товариств. Команди «Местран», «Кожтрест», «Канатники», «Харчовики», «Динамо» грали також із сусідами − найчастіше з одеситами та миколаївцями. Саме з одним із міжміських спарингів пов’язаний цікавий випадок, що трапився в 1924 році. У серпні на черговий товариський матч у Херсон на пароплаві повинна була приїхати відома в ті роки одеська команда «Кожтрест». На світанку, коли над рікою стояв туман, пароплав сів на мілину. Всі спроби зняти його були даремні, а час зустрічі невпинно наближався. Ще до того, як катер перевіз футболістів на берег, їхній капітан Котов запропонував вдягтися у спортивну форму. Потім уболівальники ще довго згадували, як на дрожках до стадіону під'їжджали строкато вдягнені люди. Той інцидент не змусив одеситів поступитися у першій зустрічі − 1:1. А наступного дня гості святкували перемогу − 1:0, хоча й грали проти найкращої на той час команди Херсона − «Водника», вісім гравців якого входили до складу збірної міста.
Футбольні піонери
Згадуючи про тих, хто стояв у джерел радянського футболу в Херсоні, варто назвати ентузіастів Миколу Проневича, Олександра Ладичука, Данилу та Іллю Лапідусів, Петра Пузиревського, братів Леонових (один з них, Йосип, організував колегію суддів), Василя Михальченка, братів Олександра та Георгія Ярових, Олександра Васильченка та інших. Пізніше цю ініціативну групу поповнили молоді футболісти Георгій Федоров, Василь Стоянов, Віктор Вакульський, Олександр Мєшков.
Спартаківці проти спартаківців
Перший післявоєнний рік порадував уболівальників проведенням першості та розіграшу Кубку України. У змаганнях брав участь херсонський «Спартак», який став другим у Південній зоні. Команда дуже добре виступила на попередньому етапі, у чотирнадцяти іграх здобувши 11 перемог і зазнавши лише двох поразок. Таким чином вона отримала право грати в четвірці учасників, що розігрували місця з п'ятого по восьме. Цей турнір проходив з 11 по 18 серпня у Херсоні, куди приїхали спартаківські колективи зі Львова, Києва, а також динамівці Ворошиловграда. З трьома перемогами в активі господарі тоді стали найсильнішими в квартеті, посівши п'яту сходинку в першості УРСР.
Кубковий похід
Вдалий виступ «Спартака», найімовірніше, вплинув на одне дуже важливе рішення, що повернуло долю команди в нове русло. У грудні 1946 року спеціальним рішенням бюро обкому області та Херсонської міської ради, було запропоновано створити показову команду майстрів «Спартак», що надалі мала брати участь у чемпіонаті СРСР. За часи існування команд майстрів в обласному центрі херсонці не сягали захмарних успіхів, але досягнення, які стали гордістю місцевих уболівальників, також мали місце. Перший успіх прийшов до «Спартака» у 1949-му, у розіграші Кубка СРСР, коли він пробився до чвертьфіналу, здолавши на своєму шляху команди Єревана, Ленінграда, Мінська, Львова. Лише у чвертьфіналі херсонців зупинили славнозвісні московські одноклубники.
Лемешко, Садирін та інші
Слід також згадати й вдалий виступ херсонського «Локомотива», що у 1966 році, перебуваючи в другій лізі чемпіонату СРСР, виборов українську бронзу. Грала команда у 1968-70 роках і в першій групі класу «А», де їхнім найкращим результатом стало 11 місце. Надалі на зміну «залізничникам» прийшов «Кристал», який у другій лізі союзної першості діставався у своїй зоні п’ятого рядка. У ті часи з херсонськими колективами працювали відомі фахівці − Євген Лемешко, Віктор Лукашенко, Павло Садирін, Матвій Черкаський, Віктор Зубков, Вадим Кириченко, Анатолій Байдачний. Викликає здивування відсутність гучних успіхів, яких, здавалося б, мали сягати представники Херсонщини. Мабуть, справа у тому, що в цьому краї Північній Таврії до влади не приходили справжні фанати футболу. А отже вогнище гри тут скоріше жевріє, ніж палає.
Знакова поява «Енергії»
Підтверджують це й результати херсонців у роки незалежності нашої країни. У сезоні-1992 «Кристал» виступав у першій лізі, але втриматися там не зміг. Найкращим досягненням у третьому за силою дивізіоні стала перемога у зональних змаганнях у 1998-му та участь у турнірі за право підвищення в класі. На жаль, тоді зробити крок нагору не судилося. Протягом п’яти років область взагалі не мала жодної команди майстрів, і лише у 2010-му до другої ліги нарешті прийшла новокаховська «Енергія». Із сезону-2011/2012 в цьому дивізіоні компанію їй склали херсонський «Кристал» та «Мир» з Горностаївки Новотроїцького району. Хотілося б вірити, що великий футбол повернувся до Херсонщини надовго.
На фото: 1923 рік. Збірна міста Херсона