57 богатирів «Борисфена»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», завершуємо презентацію Київщини.
Після нового народження
Історія бориспільського «Борисфена» за драматизмом та крутизною поворотів гідна пера котрогось із видатних письменників, яких, безсумнівно, зацікавив би вражаючий сюжет, створений немов для пригодницького роману. 9 березня 1993 року був заснований новий пристоличний клуб, який уже через пару місяців здобув кубок області й за якихось два роки дістався вищої ліги. Переживши альянс із миронівською «Нивою», перейменування на ФК «Бориспіль» та альянс із армійцями в рамках «ЦСКА-Борисфену», команда розпалася влітку 1996 року. Місце в еліті лишилося за армійцями, а бориспільській частинці клубу дісталися тільки спогади. Благо, згадувати було що: футболки «Борисфена», «Ниви-Борисфена», ФК «Бориспіль», «ЦСКА-Борисфена» зодягали такі видатні особистості, як Геннадій Литовченко, Віктор Чанов, Олег Кузнецов, литовець Панкратьєв, грузин Джишкаріані, а також молоді Гусин, Рева, Цихмейструк, Волосянко, тренерами команди були Колотов, Безсонов, Фоменко.
Зі шкільної лави − у професійний футбол
За рік після краху «Борисфен» відновився у новій якості − окремого бориспільського клубу, котрий заявився до другої ліги. Президентом команди став Ігор Ковалевич, котрий у «ЦСКА-Борисфені» обіймав посаду начальника команди. Кістяк відродженого «Борисфену» склали зовсім молоді хлопці, частині яких 17 років виповнилося вже по ходу сезону 1997/98 років. Під керівництвом тренерського штабу Віктора Варениці, Миколи Павлова та Ігоря Ємця працювали юнаки-вихованці щасливської школи футболу. Уже за кілька років уся Україна почує імена Бідненка, Смалька, братів Стоянів, а поки в своєму дебютному сезоні команда фінішувала на 14 місці групи «А» другої ліги.
Стрімке сходження
У ті роки з «Борисфеном» працювали мудрі й далекоглядні тренери: при Сергієві Морозову бориспільські юнаки «оперилися» й здобули срібні медалі групи «А» всього за рік після дебютного 14-го місця, по ходу наступного сезону його змінив Анатолій Бузник, додавши грі команд нових барв, а завершував чемпіонат Олександр Рябоконь, з яким бориспільці виграли групу «Б» й поклали малі золоті медалі до кубка другої ліги. Два сезони команда витратила на адаптацію в першій лізі, а на третій основа, середній вік котрої складав 20-21 рік, здобула вже достатньо досвіду для того, щоб замахнутися на високі місця. Влітку 2003 року «Борисфен» разом із кіровоградською «Зіркою» вийшов до вищої ліги, ставши де-факто першим клубом, котрий представляв Київщину в елітному дивізіоні. Новий рівень зустрів скромного новачка не надто гостинно: у своїх перших домашніх матчах «Борисфену» довелося зустрітися із «Дніпром», «Шахтарем», «Карпатами». Хоча команда на старті дебютного сезону опинилася на дні турнірної таблиці вищої ліги, підтримка вболівальників (а їх збиралося до п’яти тисяч на матч) допомогла перебороти стартову невпевненість. Свій перший м’яч «Борисфен» забив у п’ятому матчі − граючи із колегами-дебютантами в Кіровограді (його записав на свій рахунок Козир), а вже наступного туру завдяки голу свого капітана Бідненка бориспільці здобули й першу перемогу, здолавши вдома «Оболонь».
Підтримка ветеранів
Після першого кола дебютного вищолігового сезону «Борисфен», який уже мав у складі досвідчених Анненкова, Ковальчука, Ковалюка, запросив одразу кількох авторитетних ветеранів. Шанс нагадати про себе українському футболу отримали Волосянко (прийшов із «Волині»), Коновалов (зі столичного «Арсеналу»), Вірт (екс-донецький «Металург») та Максимов, котрий всього півроку провів у «Ростові» після багаторічних славних виступів у бундеслізі. Саме володар кубка Німеччини став героєм легендарного матчу проти «Динамо», коли два голи екс-гравця збірної України нокаутували гранда вітчизняного футболу. Взимку відбувся й головний трансфер пристоличного клубу − його лідера й капітана Руслана Бідненка запросили в «Динамо».
Втрата лідерів
Завершивши перший сезон в еліті на почесному сьомому місці, один із найскромніших клубів вищої ліги вкотре оновив склад, заявивши нову порцію досвідчених ветеранів та перспективних юнаків. Команда поступово втратила багатьох лідерів, котрі пройшли з нею шлях із другої ліги до вищої. А запрошений замість Максимова Ковалець через проблеми зі здоров’ям провів лише кілька матчів на старті сезону й завершив кар’єру, почавши працювати з дублем бориспільців. Сезон 2004/2005 «Борисфен» завершив на останньому, 16 місці й вилетів до першої ліги. Наостанок команда грюкнула дверима, у другому колі вже під керівництвом Степана Матвіїва, зігравши кілька справді ефектних матчів (у тому числі − перемога в Донецьку над тоді «вічно бронзовим» «Металургом» − 3:1). Свій останній в історії сезон «Борисфен» зіграв у першій лізі, змінивши трьох тренерів та залучивши до складу чергову порцію тінейджерів. У наступному сезоні команда вже не виступала. Припинивши своє існування «Борисфен» зумів залишити після себе не лише яскраві спогади, а й чималий історичний слід.
Великий внесок малого клубу
«Борисфен» ніколи не відзначався надзвичайним бюджетом, та й бази, як такої, клуб так і не нажив. Зате, завдяки співпраці із знаменитою школою футболу с. Щасливе та постійній праці на столичному трансферному ринку, бориспільський клуб завше збирав під своїм крилом талановиту молодь і багатьох перспективних юнаків таки вивів у люди. Одразу 57 гравців «Борисфена» зодягали синьо-жовті футболки збірних України різних вікових категорій. Ще восени 1993 року бориспільський клуб другої (!!!) ліги делегував до національної команди заслуженого майстра СРСР Геннадія Литовченка, котрий грав за «Борисфен» у перерві між виступами у Греції та Австрії. А найпершим «збірником» із Борисполя став перспективний форвард Олександр Нестерчук, котрого запросили під знамена молодіжної збірної.
Представники «Борисфена» нової генерації − основа команди, хлопці 1981 року народження − з юного віку залучалися до збірних. Влітку 2000 року Денис Стоян у складі команди Анатолія Крощенка став віце-чемпіоном Європи серед юніорів, а наступного року він із Миколою Наконечним та Андрієм Смальком зіграв на фінальному турнірі юніорського чемпіонату світу в Аргентині. А 5 червня 2004 року на легендарному «Сен-Дені» відбулася іще одна прикметна для історії «Борисфена» подія. Напередодні чемпіонату Європи, у дні святкування свого 100-річчя, збірна Франції грала товариський матч із українцями, і на 71-й хвилині замість Старостяка на поле вийшов вихованець бориспільського футболу Руслан Бідненко. Так скромний клуб із Київщини зробив свій посильний внесок у вітчизняний футбол, за півтора десятиліття свого існування постачивши збірним України майже шість десятків своїх вихованців.