На порозі сторіччя
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», розпочинаємо презентувати Київщину.
М’яч на Шулявці та Пущі-Водиці
Цьогоріч Київська обласна федерація футболу відзначатиме 100-річчя обласного футболу, і має для цього вагомі підстави: саме у робітничих передмістях тодішнього Києва зародився футбол, привезений закордонними (переважно − чеськими та німецькими) працівниками місцевих заводів. Грали в футбол вони на території нинішньої Шулявки, котра тоді була частиною не міста Києва, а губернії.
Днем народження столичного, а заодно − й нинішнього обласного футболу, мало би стати 26 червня 1911 року, коли у Пущі-Водиці, Київській губернії, планували зіграти матч між першими збірними командами Києва та Пущі-Водиці. Однак на заваді планам перших футболістів стали служителі порядку: поліцейський наглядач, попри те, що на захід було взято дозвіл у товариства благоустрою, заборонив проводити гру. Але чому бути, того не минути. У вересні 1911 року представниками Спортивно-гімнастичного гуртка при Політехнічному інституті та Німецького гімнастичного товариства були проведені установчі збори з приводу створення Київської Футбольної ліги, першим головою якої став М.О.Тананаєв (майбутній знаний хімік, професор КПІ), а секретарем − О.П.Вешке (німець за походженням, палкий прихильник та активіст фізкультури). Після цього футбол у Києві, а з ним − і в губернії, набув офіційного статусу. Старт першого організованого змагання Києва переносився двічі: спершу через візит до міста імператора, а потім − через вбивство Столипіна. Проте 1 жовтня матчем між командами Імператорської Олександрівської гімназії та Київської 4-ї гімназії Київська футбольна ліга нарешті офіційно розпочала свої змагання.
Дебют «Динамо»
Не забували про футбол і після настання червоної влади. Проводилася губернська олімпіада, а новоорганізована губернська рада по фізкультурі працювала над розвитком народної гри. 13 травня 1927 року було утворене київське пролетарське спортивне товариство «Динамо». А через рік новосформована футбольна команда вирішила провести перший свій матч. Вибрано для дебюту було Білу Церкву, збірна якої приймала киян у рамках 3-ї окружної спартакіади Білоцерківщини у липні 1928 року. Хоча уже на п’ятій хвилині матчу динамівці відкрили рахунок, більш зіграна білоцерківська команда у підсумку вирвала перемогу − 2:1. Тож дебютний, нехай і показовий, контрольний матч майбутня велика команда зіграла саме на Київщині. «Під кінець матчу під оплески тисячної публіки Біла Церква вбиває другий м’яч», − написали тоді газети. Звісно, для киян перший матч цінний саме своїм дебютним статусом − він поклав початок славній історії одного з найкращих клубів Східної Європи. А от білоцерківці дійсно можуть гордитися фактом, що взяли безпосередню участь у творенні легенди.
Перші госпрозрахункові
1964 року, на хвилі чергової реорганізації структури радянського футболу, почали з’являтися регіональні федерації. Восени отримала свій повноправний футбольний орган і Київщина. Серед особистостей, які стояли на чолі обласного футболу, − Олег і Анатолій Лоєвські, Володимир Ногачевський, В’ячеслав Койдан, В’ячеслав Порохнюк, Олександр Авраменко, Віктор Мельник. 1989 рік − нова віха обласного футболу. Тут створили обласний футбольний клуб, який першим у всьому Радянському Союзі отримав статус незалежної громадської організації, що функціонувала на засадах повного госпрозрахунку. Почесним головою клубу став Віктор Мельник, а робочим заступником голови − Микола Кирсанов, котрий у 1997 році став головою офіційно зареєстрованої громадської організації «Київська обласна федерація футболу». Суддя всесоюзної категорії, видатний організатор футболу, Кирсанов керував обласним футболом аж до смерті. Далі обласний футбол повів його перший заступник − Олександр Тютюн. На перший строк його обрали 1998 року, і ще тричі футбольна громадськість Київщини переобирала голову на новий строк.
Майстри та професіонали
У 1983 році на футбольній карті України з’явилася нова точка. Валерій Лобановський та Віктор Каневський вирішили створити дочірню команду київського «Динамо», де можна було б «обкатувати» юних вихованців клубної школи, щоб дати їм нагоду пограти в дорослому футболі, не випускаючи з виду й продовжуючи опікати. Місцем дислокації нового колективу було обрано Ірпінь, а наставником команди став легендарний динамівець Віктор Каневський, у ту пору − «неугодний» футбольним властям, але сповнений бажання передавати свої знання зміні. Всього за рік «Динамо» (Ірпінь) прорвалося крізь серйозне сито чемпіонату УРСР серед КФК до другої союзної ліги. Нова команда майстрів стала справжньою школою для багатьох відомих у майбутньому гравців − Циткіна, Домченка, Миколаєнка, Стельмаха, Суховія, Сергія Герасимця, котрий згодом стане лідером збірної… Білорусі. У 1988 році «Динамо» переїжджає з Ірпеня до Білої Церкви, наставниками команди працюють знамениті динамівці − Володимир Онищенко та Валерій Самохін, а також Віталій Пилипенко і Станіслав Гончаренко. Серед лідерів білоцерківської команди − Лазоренко, Макаров, Гайдук, Зав’ялов, Лазоренко, Побігаєв, Пономаренко, Фельде, Черников…
Кузня «збірників»
Біла Церква делегує професійному футболу друголігову «Рось» та молодий клуб «Арсенал», який пробився із аматорського футболу в першу національну лігу. Великим футбольним центром лишається Бородянка, гордість якої − «Система-Борекс», успадкувавши славу «Машинобудівника», пробилася до першої ліги, не минаючи сходинок − із КФК, через перехідну, третю, другу ліги. Останній матч у своїй історії команда провела восени 2003 року − обіграла харківський «Металіст». Проте до цих пір навіть у Прем’єр-лізі грають футболісти, котрі пройшли її школу. Яскравим метеором над небосхилом України пролетів «Нафком» − один із наймолодших клубів, заснований на початку нового тисячоліття, котрий встиг за свою недовгу історію переїхати з Ірпеня в Бровари й сягнути першої ліги, виховавши цілу плеяду майстрів. Окремої мови вартий бориспільський «Борисфен», клуб 57 (!) українських збірників. Були свої професійні клуби в Славутичі, Миронівці…
Зірковий «Ірпінь»
За радянських часів найвищими досягненнями Київщини у всеукраїнських аматорських турнірах були «бронза» фастівського «Рефрижератора» у першості УРСР серед КФК 1981 року та виграш бородянським «Машинобудівником» Кубка УРСР 1986 року. Обидва результати у наші дні блискуче повторені «Ірпенем» із Гореничів, котрий став унікальним явищем українського футболу. Команда почесного президента Андрія Гуленка та головного тренера Вадима Шельменка зібрала під своїм крилом зіркових ветеранів українського футболу: Ковтун і Луценко; Безсмертний, Ващук, Волосянко, Дмитрулін, Уляницький; Аненков, Цихмейструк, Нагорняк, Косовський, Белькевич, Грицина, Кардаш, Яшкін; Коновалов та Ребров… Ця компанія у блискучому стилі здобула два районні Києво-Святошинські чемпіонства, два кубки області, суперкубок Київщини, у 2008 році, здолавши львівську «Галичину», завоювала аматорський Кубок України, а у 2009 році стала третьою в любительському чемпіонаті країни. Влітку 2009 року «Ірпінь» у першому ж матчі вилетів із Кубка України, поступившись луцькій «Волині», проте той матч також став віхою у історії гореницького клубу: у складі команди, з-поміж інших почесних ветеранів, на поле вийшов Сергій Ребров, котрий щойно повернувся із російського «Рубіна». Тож офіційно саме «Ірпінь» із пристоличних Гореничів став останнім клубом у біографії славетного українського бомбардира.
Почесне і корисне сусідство
Мати сусідом таке велике футбольне місто, як Київ, − корисно й почесно, але завше у подібних випадках є загроза опинитися в тіні мегаполісу. Проте Київщина, хоч і є постачальником талантів для Києва, давно завоювала свою власну позитивну репутацію. Чемпіонат, кубок та суперкубок області − серйозні, авторитетні змагання, серед призерів котрих є і нинішні знамениті футболісти. Цікавий факт: 2001 року «Динамо» (Чапаївка) під керівництвом Павла Яковенка стало срібним призером чемпіонату Київщини. То був той самий, згодом − легендарний, академклас, із якого вийшли Мілевський, Алієв, Ярмаш та інші майстри вітчизняного футболу.
Зимові турніри
«Родзинка» київського обласного футболу − традиційні зимові турніри, котрі з 90-х років стали важливою частиною підготовки багатьох професійних команд і великою школою для найкращих аматорських колективів краю, що отримали нагоду спробувати сили в протистоянні із справжніми майстрами всеукраїнського рівня. Досить сказати, що серед тренерів-переможців Меморіалу Макарова − Юрій Калитвинцев, а Олександр Шовковський свого часу отримував відзнаку за блискучу гру на турнірі КОФФ. Не забувають у Київській області людей, котрі багато років віддали місцевому футболу. Нещодавно відійшли у засвіти Петро Безносенко, Віктор Жилін, Олександр Щанов, а їхні учні вже започаткували й проводять турніри їхньої пам’яті, залучаючи до участі в них як досвідчені, так і молоді колективи.