Футбол під хмарами
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Івано-Франківську область.
За своєю площею Івано-Франківська область − одна з найменших в Україні. До того ж значна її частина розташована у гірській місцевості. Але й тут знаходиться місце для футболу.
Стадіон-аеродром або У форматі 9 на 9
У чемпіонаті найбільш високогірного Верховинського району (мінімальні висоти − близько 600 метрів над рівнем моря) беруть участь до десяти команд. У складний рельєф місцевості не завжди вдається «вписати» стандартний футбольний майданчик. Окремі поля мають менші розміри, через що команди виходять на гру у неповних складах − дев’ять на дев’ять. Три роки тому чемпіонат не вдалося завершити через руйнівну повінь. Було понівечено дороги, вода забрала мости та кладки... Зв’язок із багатьма населеними пунктами підтримувався винятково повітряним шляхом. Аеродромами для гвинтокрилів у багатьох випадках слугували саме спортивні майданчики. Базувалася ж авіація на селищному стадіоні у Верховині.
Природні перешкоди
На перших порах просування гри в гірську місцевість стримували не тільки природні перепони (техніки, з допомогою якої можна б спланувати та вирівняти футбольне поле, тоді ще не було), але й економічні. Наявність у місцевих надрах нафтоносних горизонтів різко піднімала ціну на землю. Проблеми поставали навіть перед повітовими містечками, як от Долина. В той час, коли сусіди вже щосили буцали м’яч, долиняни ніяк не могли віднайти придатний за площею шмат землі. Проблему вирішили лише в середині 1930-х, вручну перемістивши сотні кубометрів грунту. Роботи тривали цілих два роки. Було зведено криту трибуну, підведено водогін, за допомогою якого взимку заливали ковзанку.
Хліба і видовищ!
Втім, нафтопромисли не завжди перешкоджали грі. Зароблені на видобутку «чорного золота» гроші згодом поверталися у футбол. Яскравим прикладом є історія команди з селища Ріпне того ж таки Долинського повіту (нині Рожнятівський район). Назва населеного пункту походить від слова ропа − нафта на місцевому діалекті. Її тут добували з незапам’ятних часів. На початку ХХ століття прибутковою справою займалося одразу кілька компаній з Польщі та Франції. Небайдужі до футболу, нафтові магнати задумали створити команду для виступів у чемпіонаті воєводства. Кошти для цього були. Бракувало лише місця для гри. Жодної придатної ділянки у селищі, що розкинулося на схилах гір, не спостерігалося...
Арена на маківці гори
Відвоювати потрібну площу вирішили в однієї з вершин, що височіє над селищем. Робота велася за принципом толоки. Працівники нафтопромислу відпрацьовували понаднормові години, котрі, щоправда, непогано оплачувалися. Зрізавши вручну частину гори, уклали газон − дерн привезли з сусідніх ділянок. Невдовзі над Ріпним височіла велична споруда з трибуною, роздягальнею та іншими необхідними атрибутами. Для публіки працював буфет. Від підніжжя до стадіону вела вимощена бруківкою дорога. Ворота арени прикрашали колони, увінчані футбольними м’ячами. Вхід на матчі був платним, але місцеві дітвора напередодні влаштовувала підкопи під огорожею, які час-від-часу виявляла охорона.
«Профі» з KSZN
Гравців у команду, що виступала під назвою KSZN (розшифровується вона доволі просто− спортклуб нафтопромислу), набирали зі всього заходу України. Записувалися вони майстрами на виробництві, але займалися винятково футболом. «Нафтовики» швидко дісталися станіславівського класу А й кілька разів ставали призерами змагань. Звістка про диво-стадіон швидко розлетілася по всьому регіону. Вийшла друком поштова листівка з його зображенням. Із товариськими матчами в Ріпне приїздили кращі клуби Львова та інших великих міст. Такі поєдинки збирали публіку з усієї околиці. Часто-густо вболівальники діставалися пішки за десятки кілометрів.
Пам’ятають Бецу і Сабо
Друга світова війна поклала край цьому цікавому періоду в історії місцевого футболу. Після її завершення футбольну естафету підхопив місцевий «Нафтовик». Команда продовжувала змагатися в обласній еліті. Практично будь-хто в селищі розповість вам, що в складі станіславського «Спартака» сюди приїздив майбутній олімпійський чемпіон Йожеф Беца, а в складі калуського «Хіміка» виступав його не менш відомий земляк Йожеф Сабо. Та з часом місцеві надра виснажилися. Видобуток нафти зменшився. Здала свої позиції й місцева команда. Занепав стадіон. Сьогодні вже ніщо не нагадує про його колишню велич, і якби не старі світлини, важко було б узагалі повірити в його існування.
Голи на Говерлі
На початку ХХІ століття футбол дістався найвищої вершини України − гори Говерла (2 061 м над рівнем моря). Ідея провести тут поєдинок за правилами футзалу виникла у команди Всесвітньої української спортової агенції та її суперників з Івано-Франківського міськвиконкому. Матч призначили на 30 червня 2001-го. Всупереч календарю, погода у цей день на найвищому піку країни була осінньою − вітер, мряка, прохолода. Однак це не завадило спортовцям. Вони з великим ентузіазмом взялися до гри. Щоправда, зустріч завершилася дочасно − у розпалі другого тайму м’яч полетів у прірву. Рятувальники натрапили на нього лише за кілька місяців...