Миколаївський піонер
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону» продовжуємо презентувати Миколаївську область.
Першим в Україні футболістом, хто, виступаючи в другій лізі СРСР, підкорив рубіж у сто голів, є Євген Дерев’яга. Сталося це 26 вересня 1979 року у матчі «Суднобудівник» − СКА (Київ). Тому символічний клуб, в який входять футболісти українських команд другої ліги чемпіонату Радянського Союзу, які подолали заповітний рубіж, був названий на честь знаного миколаївця.
Довіра Абрама Лермана
Любов до гри прищепив йому батько, який працював на суднобудівному заводі імені 61-го комунара. Разом з іншими хлопчаками Євген ганяв м'яч на пустирях та на вулицях, а починаючи з дев'яти років ази майстерності він освоював на стадіоні «Трудові резерви» у відомого футболіста і тренера Павла Худояша. У 1965 році в юнацькій першості СРСР «Суднобудівник» (тренер − Іван Личко) посів п'яте місце, а наступного року взагалі став чемпіоном України. Дерев’яга був одним з лідерів цієї команди, вирізнявся гольовим чуттям, умінням вибрати позицію, зробити стрімкий прохід по флангу. Водночас треба віддати належне і Абраму Лерману, який в той час очолював «Суднобудівник». Він любив працювати з молоддю, довіряв їй і саме йому належить ініціатива запрошення до дублюючого складу групи юних місцевих талантів. Разом з Євгеном Дерев’ягою ряди колективу поповнили Віктор Карлаш, Олександр Кімалов, Олександр Авер'янов, Валерій Саушкін, Євген Даннекер, багатьом з яких ледве виповнилося 17 років. Перший м'яч у чемпіонаті Дерев’яга забив на Центральному міському стадіоні в Миколаєві 30 червня 1967 у ворота ярославського «Шинника».
Зіркові сезони
У кінці 60-х «Суднобудівник» був боєздатним колективом, здатним вирішувати серйозні завдання. І сезон-1968 став одним з найпомітніших в історії команди і в ігровій кар'єрі Дерев’яги. У впертій боротьбі з «Металістом» (Харків), «Дніпром» (Дніпропетровськ), «Зіркою» (Кіровоград) та іншими досвідченими колективами вони зберегли за собою лідерство до закінчення змагань. У листопаді в Сочі відбувся фінальний турнір переможців чотирьох підгруп за право переходу до першої групи класу «А» (аналог вищої ліги), однак, перемігши у стартовому поєдинку, в подальшому миколаївцям не пощастило − дві поразки. У наступному ж році в розіграші Кубка колишнього Союзу команда міста корабелів здійснила справжній фурор, дійшовши до півфіналу. Дерев’яга брав участь у п'яти кубкових матчах із семи, в тому числі з московським «Торпедо», коли «Суднобудівник» у Лужниках обіграв на той час один із найсильніших колективів країни, чинного володаря Кубка країни. У колекції нагород Євгена Васильовича − срібна медаль чемпіонату 1971 року і бронзова − 1973 року.
Патріот «Суднобудівника»
Він двічі ставав найрезультативнішим гравцем української зони другої ліги, сім разів − кращим снайпером «Суднобудівника» за сезон. Свій останній гол забив 1 листопада 1979 року у ворота хмельницького «Поділля». У складі «Суднобудівника» в чемпіонатах СРСР зіграв більше 350 матчів, забив 124 м'ячі: 93 − в домашніх іграх, 31 − у виїзних. Найбільше м'ячів забив команді Жданова (нині Маріуполя) − 13, по 8 − Кіровограду, Луцька та Севастополя. В активі два хет-трики − у поєдинках з «Локомотивом» (Херсон) в 1975 році і з «Новатором» (Жданов) в 1978 році. У 20 іграх забив по два голи. Після ударів Дерев’яги м'ячі з воріт виймали 62 воротаря. Частіше за всіх Валерій Гудзь («Авангард» Севастополь) − 7 разів, Віктор Стрижевський (СК «Луцьк») − 6, Валентин Журба («Автомобіліст» Житомир) та Віктор Шатохін («Фрунзенець» Суми) − по 5. Забивав він також Володимиру Астаповському, Леоніду Колтуну, Юрію Коротких, Валерію Самохіну, Леоніду Шмуцу та іншим відомим голкіперам. Дерев’яга − справжній патріот миколаївського футболу. Він лише в 1972 році виступав у складі одеського «Чорноморця» (22 матчі, 3 голи), а іще один сезон (у 1974 р.) провів в армійській команді Тирасполя. Натомість більше 10 років він був кумиром миколаївських любителів футболу. Вболівальники ходили на стадіон, щоб помилуватися його грою, побачити забиті їм голи.
Футбол назавжди
Після завершення ігрової кар'єри Євген Васильович не розлучився з футболом. Працював начальником команди і старшим тренером «Суднобудівника». Значна частина його трудової біографії пов'язана з дитячо-юнацьким футболом. Деякі з його вихованців, такі як, наприклад, Олександр Матросов і Костянтин Поліщук, працюють тренерами і передають свій досвід молодому поколінню гравців. Нині Євген Дерев’яга продовжує працювати тренером у СДЮШОР «Миколаїв», є членом виконкому обласної федерації футболу. Протягом багатьох років він був делегатом федерації футболу та інспектував матчі чемпіонатів та першостей України.