Пророк для малої вітчизни
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Одеську область.
Одеса живе своїм, особливим, ритмом. Футбольним − у тому числі. Так складалося, що в нього органічно вписувалися заїжджі зірки, здобуваючи собі ім’я під прапорами одеських клубів, а найкращі з місцевих вихованців, як правило, здобували славу в інших містах або навіть країнах. Кіровоградець Валерій Поркуян, маріуполець Віктор Прокопенко, закарпатці Володимир Плоскіна та Віктор Пасулько, полтавчанин Іван Шарій, дніпропетровець Іван Гецко, уродженець Дагестану Тимерлан Гусейнов стали зірками «Чорноморця». А Володимир Щегольков, Леонід Буряк, Ігор Бєланов, Юрій Никифоров, Ілля Цимбалар і Андрій Воронін збагатилися командними та особистими титулами, залишивши рідне місто.
Найкращий у ХХ столітті
Але є людина, котрій пощастило не тільки народитися в Одесі, а й провести тут, по суті, всю свою футбольну кар’єру й стати символом одразу двох місцевих колективів. Василь Москаленко − найрезультативніший снайпер СКА, в якому відіграв п’ять сезонів, і один із лідерів бомбардирського реєстру «Чорноморця», де провів удвічі більше років, згідно з опитуванням уболівальників міста, влаштованим у 2003-му газетою «Одесса-Спорт», визнаний найкращим одеським футболістом минулого століття. Він із великим гандикапом випередив Ігоря Бєланова та Юрія Заболотного.
«Стрельцов» зі Слободки
Москаленко народився 18 червня 1938 року на Слободці. Тутешні майданчики й стали його першими футбольними університетами. Василя називали «наш Стрельцов», проте інколи саме за надмірну схильність до фінтів та індивідуальних дій відмовлялися брати до команди чи пропонували зайняти місце у воротах. Зате згодом вихвалялися тим, що грали поруч із майстром, котрий уже у 18 років став найкращим бомбардиром першості СРСР серед команд Класу «Б». Він отримав виклик у збірну України та перебрався до київського «Динамо», де провів кілька матчів за дубль. Надовго в столиці республіки не затримався − нудьгував за рідною Одесою.
Трансфер погоджували в обкомі
Не спокусила його навіть пропозиція від московського «Торпедо», яка гарантувала квартиру та пристойні підйомні. Відігравши два сезони у складі одеського «Харчовика», пішов «служити в армію». Протягом п’яти років у СКА забив 82 м’ячі у 165 матчах першостей Союзу. Цей рекорд так і не був побитий. У 1963-му перевдягнувся у форму «Чорноморця», причому рішення про повернення вирішувалося на засіданні обкому партії, оскільки командування військового округу не хотіло втрачати головного забивалу. В «Чорноморці» Москаленко склав ударний дует із Костянтином Фурсом. Маючи блискучу інтуїцію, вміючи обрати зручну позицію та зіграти на випередження, перший вважався королем повітря, а другий − маленький і спритний − діяв «на підбираннях».
Диво-ножиці в «Лужниках»
Найпам’ятнішим своїм матчем Москаленко вважав товариську гру збірної України, складеної з гравців команд Класу «Б», проти збірної СРСР, яка готувалася до світової першості 1962 року в Чилі. Тоді «молодші», основу яких склали одесити, розтрощили команду Гаврила Качаліна − 4:0, і єдиний представник СКА відзначився гольовим дублем. А головною перлиною колекції з понад 200 забитих м’ячів Василь збагатився в поєдинку з московським «Спартаком» у Лужниках у 1969-му. За той удар «ножицями» у падінні через себе він був нагороджений спеціальним призом газети «Московский комсомолец» − за найкрасивіший гол сезону.
Нагорода за вірність
Сперечатися з Москаленком у вболівальницьких плебісцитах міг тільки Володимир Плоскіна, рекордсмен-гвардієць «Чорноморця», у складі якого провів загалом 465 матчів, лауреат трофея «Вірність клубу». Уродженець закарпатського села Чинадієве, він починав шлях у дорослому футболі в мукачевських «Карпатах» і ужгородській «Говерлі», кілька сезонів відбігав у дублі київського «Динамо». Був за крок від того, щоб опинитися в «Карпатах» львівських, але, щоб уладнати необхідні формальності, не вистачило... паспортної фотографії. А ось керівників «Чорноморця» така дрібничка не зупинила − і в рік дебюту одеського клубу в єврокубках їхній склад підсилив талановитий універсал.
Серію перервав Дасаєв
Плоскіна впевнено почувався в центрі захисту й півзахисту, відзначався холоднокровністю, що допомагало, зокрема, під час пробиття 11-метрових. Володимир володів всесоюзним рекордом, забивши поспіль 23 пенальті. Ця серія обірвалася в їхньому протистоянні з московським спартаківцем Рінатом Дасаєвим, а згодом досягнення побив бакинець Ігор Пономарьов. Досить багато забивав Плоскіна й з гри − його найулюбленішою роллю на полі була роль «ліберо», котрий залюбки підключався до атаки.
Поруч у команді мрії та пам’яті людській
По завершенні активної кар’єри спробував себе як один із тренерів рідного колективу, але невдовзі перекваліфікувався в начальника команди. Читачі вже згадуваної газети «Одесса-Спорт» відзначили Плоскіну титулом найкориснішого гравця «Чорноморця» всіх часів, включили до символічної збірної клубу − разом із Василем Москаленком. Двоє прекрасних майстрів шкіряного м’яча залишили цей світ в одному й тому ж році − 2010-му, з різницею в два місяці. Але назавжди залишаться в пам’яті всіх прихильників футболу − і не тільки Одеси...