Господар «другого поверху»
Зважаючи на той факт, що навіть у свої найкращі часи тернопільський футбол зірок з неба не ловив, вдовольняючись успіхами локального масштабу, талановиті місцеві вихованці зазвичай реалізовували свій потенціал поза межами області. У даному контексті можна згадати, приміром, уродженця села Миролюбівка, що поблизу Тернополя, Івана Вишневського − стовпа оборони дніпропетровського «Дніпра», що ставав чемпіоном СРСР та віце-чемпіоном Європи. Або Олега Ящука з Ланівців, який, засвітившись в тернопільській «Ниві», ще в 1996 році перебрався до Бельгії, де протягом десяти сезонів захищав кольори «Андерлехту», а нині виступає за «Серкль Брюгге». Можна в даному контексті згадати і Григорія Ярмаша із Заліщиків, вихованця академії київського «Динамо», захисника полтавської «Ворскли», який у 2006-му році виборов звання віце-чемпіона Європи серед молодіжних команд, а згодом виступав за національну команду.
Від першості області − до вищої ліги
Проте коли мова заходить про легенд місцевого футболу, тамтешні вболівальники та журналісти насамперед називають вихідця із Львівщини Ігоря Яворського. Утім, це й не дивно. Яворський відіграв за головну команду області 13 сезонів, пройшовши з нею шлях від чемпіонату області до другої союзної ліги та вітчизняної вищої, ще п’ять − працював з нею на посаді головного тренера, мешкає в обласному центрі й донині, тож закономірно, що Ігоря Петровича в Тернополі вважають своїм.
Становлення бомбардира
Його першою командою був аматорський «Сокіл» зі Львова. І саме там, за словами Яворського, він навчився грати на другому поверсі, що потім стало на футбольному полі його візитівкою. Колишні гравці «Карпат» Сарабін та Савка практично на кожному тренуванні працювали над покращенням вміння молодого талановитого нападника гри у цьому футбольному компоненті і, як нині зізнається Яворський, ледь не половину своїх м’ячів на офіційному рівні (а їх близько двохсот) він забив саме головою. Водночас індивідуальну роботу він не залишав і тоді, коли його кар’єра вже підходила до завершення. Мені самому одного разу довелося стати свідком того, як вже після насиченого тренування його партнер по «Ниві» Ігор Біскуп здійснив близько сотні флангових передач, які замикав ударами зльоту та головою Ігор Яворський.
Невдала спроба
Потужного забивного центрфорварда не могли не помітити клуби вищої союзної ліги. Однак закріпитися в харківському «Металісті» йому через прикру травму коліна не вдалося. Відігравши шість матчів у чемпіонаті СРСР, Яворський транзитом через Павлоград повернувся до Тернополя, куди його наполегливо запрошували тодішній перший секретар обкому Анатолій Кучеренко та головний тренер команди. Центрфорвард за довіру віддячував голами, водночас команда поступово прогресувала і з суто домашньої перетворювалася на одного з лідерів шостої (української) зони другої ліги першості СРСР.
Особисті здобутки
Утім, голеадор здійснив ще одну спробу закріпитися на більш високому рівні. У 1988 році він виступав під орудою Михайла Фоменка за «Гурію» з Ланчхуті. Однак виконати завдання і вийти до вищої ліги не вдалося − у додатковому матчі за підвищення у класі грузинська команда поступилася московському ЦСКА, а Яворський, здебільшого через сімейні обставини, знову опинився в Тернополі. І продовжив штампувати голи. У 1987-му році він стає кращим бомбардиром шостої зони з 23-ма голами, команда у свою чергу − другою, а у 1989-му він засмутив воротарів суперників 35 (!) разів (тоді це був абсолютно кращий показник у другій союзній лізі), «Нива» ж посіла третю сходинку в турнірній таблиці.
За крок від першої ліги
По тому були ще два сезони у другій (буферній) лізі чемпіонату СРСР, в яких Яворський продовжував регулярно забивати більше двох десятків м’ячів за сезон, а команда реально претендувала на вихід до першої ліги. Однак в обох випадках не вистачило двох очок. Причому якщо у сезоні-1990 роковим став програш гродненському «Хіміку», в грі з яким «Нива» ще на 88-й хвилині вела 1:0, то в наступному «постаралася» Всесоюзна федерація, яка не дозволила тернополянам зіграти два відкладені матчі проти закавказьких команд − «Динамо» (Гянджа) та «Карабах» (Агдам). Утім, в останньому випадку це вже не мало значення − у 1992 році відбувся перший чемпіонат незалежної України.
Закордонний досвід
Із розвалом Радянського Союзу розпочався масовий відтік гравців у зарубіжні команди, не оминула ця хвиля і Яворського, який разом із Богданом Самардаком та Орестом Балем, рідним братом знаменитого Андрія, виступав у Чехословаччині за «Хемлон» (Гуменне), скуштував він легіонерського хліба і в Швеції («Булінден»). Однак завершував кар’єру Ігор, який після повернення з-за кордону ще пограв за рівненський «Верес», у рідній для нього «Ниві». Зазвичай з великим футболом гравці прощаються у так званих виставкових поєдинках. Яворський же вирішив останній свій матч провести на офіційному рівні, та ще й проти кого − київського «Динамо», яке тоді було навіть не на голову, а на дві-три вище за будь-яку вітчизняну команду.
Гол за телевізор
«Тоді за киян виступали Шевченко, Ребров, Калитвинцев, Шовковський, Лужний, Головко, Косовський − ледь не збірна України. Перед грою я сказав партнерам: «Хто заб’є гол, тому подарую найбільший телевізор, який буде в магазині. Автором єдиного результативного удару в тій зустрічі став нападаючий Олег Ящук, − пригадує Яворський. − У центрі поля Біскуп отримав м’яч, віддав мені пас на правий фланг. Назустріч вибіг Беженар, я його обіграв і навісив на ближню штангу. А там вже на нього чатував Олежик, який зрізав м’яч у дальній кут і після цього закричав мені: «Петровичу, готуйте телевізор». Пригадую, придбав я йому згодом «Панасонік». Однак найбільше запам’яталося те, що творилося після фінального свистка на стадіоні. Здавалося, ледь не всі 20 тисяч глядачів, які спостерігали за грою на трибунах, вискочили на поле».
Опанування тренерського ремесла
Загалом Яворський провів у складі «Ниви» 284 матчі, в яких відзначився 161 раз (у першостях другої ліги та Кубку СРСР − 240 та 141, в чемпіонатах та Кубку України − 44 та 20 відповідно). Перехід на тренерську лаву запасних в Ігоря Петровича відбувся плавно. Завершуючи кар’єру футболіста, він вже виконував функції граючого наставника. А потім і остаточно пересів на тренерську лаву. Він очолював «Ниву» протягом чотирьох років, і під його орудою «Нива» повторила найвище своє досягнення в чемпіонатах України, посівши в сезоні-1997/98 сьоме місце, причому шосту позицію за додатковими показниками зайняв донецький «Металург», бюджет якого в тому сезоні був в 14 (!) разів більшим, аніж у тернопільського клубу.
Дисципліна та атака
По тому Яворський працював у запорізькому та донецькому «Металургах», «Карпатах», вінницькій «Ниві», «Прикарпатті», ФК «Львів»… Фахівці характеризують цього наставника як прихильника жорсткої дисципліни і на футбольному полі, і в побуті, та відзначають, що командам, які він тренував, була властива гра з ухилом на атакуючі дії на фоні максимальної самовіддачі гравців.