Подарунок до ювілею незалежності
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Сумську область.
У квітні 1999 року на одній з перших своїх нарад новопризначений губернатор Сумщини Володимир Щербань почув репліку одного з присутніх, мовляв, тут найбільше пам’ятають і шанують трьох: засновника Сум Григорія Кондратьєва, промисловця та мецената Івана Харитоненка та багаторічного секретаря міському Михайла Лушпу. «А що треба зробити, щоб стати четвертим?» − запитав він. «Стадіону в нас нормального немає», − натякнув у відповідь тодішній заступник голови Федерації футболу Сумщини Микола Желєзний. І вже 2 вересня − на день міста − була забита перша паля «Ювілейного».
Спочатку був «Спартак»
Довгий час головним стадіоном Сум був «Спартак», що з’явився у 1949 році на місці садів та городів . Через десять років арену реконструювали до II літньої спартакіади народів СРСР, у 1968 році були добудовані адміністративні та спортивні будівлі, а кількість місць на трибунах зросла до 12 тисяч. Узимку «Спартак» перетворювався на каток, а у 1980-х приймав і змагання з хокею на траві серед жінок. Наприкінці 1980-х постала гостра необхідність реконструювати занадто вже застарілу арену, однак амбіційні плани щодо «Спартака» так і не втілились в життя.
Обіцянка від міністрів
У 1988-му році Суми були представлені в уряді СРСР двома міністрами, котрі пообіцяли пролобіювати виділення п’яти мільйонів рублів на зведення нового стадіону. Тож, невдовзі «Спартак» знесли, а на його місці почали будувати 35-тисячну арену, що нагадувала за проектом єреванський «Раздан». Однак до розпаду Радянського Союзу встигли лише закласти дренаж із керамічних трубок, на що пішло мільйон рублів, та залити бетонні башмаки під несучі опори. Далі роботи припинились, і майбутній стадіон почав заростати травою й чагарниками...
Користь літератури
Справа зрушилась із мертвої точки в 1999-му. «Наприкінці лютого я приїхав на базу київського «Динамо» в Конча-Заспі на чергову нараду ПФЛ України, що її проводив тодішній президент ліги Григорій Суркіс, − розповідає голова Федерації футболу Сумщини Микола Желєзний. − Він завжди запрошував предстанвиків регіональних федерацій і неодмінно давав якусь корисну літературу. І от тоді мені до рук потрапила брошурка «Модернізація та будівництво нових футбольних стадіонів з урахуванням вимог ФІФА та УЄФА на 1 січня 1999 року». Повернувшись до Сум, я поніс її до керівника управління спортом Володимира Рябоконя і кажу, мовляв, ось вже готові технічні характеристики сучасного стадіону. Давайте будувати!»
Два роки та 50 мільйонів
Звісно, з такими проектами треба йти до керівництва області. Там нас вислухали, але далі розмов справа не йшла, − продовжує очільник ФФС. − Ну а потім змінився губернатор, і я знову завів про стадіон. Зрештою, одного квітневого дня Володимир Щербань зібрав керівників майже усіх підприємств Сумщини і повіз їх до того занедбаного будмайданчика. Там було зачитано, скільки кожна структура повинна перерахувати на будівництво арени. На початку вересня під час урочистої церемонії була забита перша паля, а 20 вересня 2001 року ми зібрались на відкритті стадіону «Ювілейний», що на той час не мав рівних у всій Україні!» до слова, на спорудження арени, що отримала свою назву на честь десятиріччя незалежності України, пішло понад 50 мільйонів гривень.
Рекорди та сподівання
Затишний 25-тисячник і нині вважається одним із найкращих в державі. Усі його трибуни облаштовані індивідуальними сидіннями та вкриті навісом, змонтоване сучасне табло. У червні 2003 року «Ювілейний» приняв матч між місцевим «Спартаком» та охтирським «Нафтовиком», котрий відвідали 29 300 глядачів − це рекорд для поєдинків першої ліги. Крім цього, 11 червня 2009 року тут відбулася битва за Суперкубок України, в котрій після нульової нічиєї в ігровий час київське «Динамо» перемогло «Ворсклу» в серії пенальті − 4:2. На жаль, відсутність поблизу міжнародного аеропорту не дозволяє «Ювілейному» претендувати на приїзд національних та молодіжних збірних, однак місцеві вболівальники все ж таки сподіваються в майбутньому побачити головну команду країни на рідному стадіоні.