«Сухий» рекорд «Колгоспника»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», завершуємо презентувати Полтавську область.
Перемога «Ворскли» в розіграші Кубку України-2008/09 стала гідним подарунком до сторіччя полтавського футболу. Напевно, фінальний поєдинок із донецьким «Шахтарем», новоспеченим володарем Кубка УЄФА, і є поки найвизначнішим матчем за участю колективів цього благословенного краю. Спогади про нього ще свіжі в пам’яті вболівальників.
Але був в історії клубу, що тоді ще називався «Колгоспником», інший кубковий фінал − вирішальна зустріч за Кубок УРСР 1956 року. Успіх у ній став немовби передвісником майбутніх успіхів полтавчан.
Ворота − на замку
Створений з ініціативи першого секретаря обкому КПУ Михайла Стахурського «Колгоспник» існував лише другий рік, але вже являв собою боєздатний, конкурентоспроможний колектив. Це підопічні Анатолія Зубрицького, відомого в минулому воротаря київського «Динамо», довели, зокрема, блискучим виступом у розіграші Кубку Української РСР серед аматорів. На шляху до фіналу вони здобули чотири перемоги за однієї нічиєї (після нульового результату в чвертьфінальному двобої з київським «Машинобудівником» відбулося перегравання), причому різниця м’ячів була − 13:0!
Високий статус Кубку УРСР
Аматорський футбольний кубок у той час мав дуже високий статус у календарі спортивних змагань республіки, фінальні матчі проводилися на київському Центральному стадіоні, переможців нагороджували золоченими жетонами та дипломами спорткомітету, а колективне фото тріумфаторів розміщувалося на сторінках дуже популярних календарів-довідників видавництва «Молодь», поруч із знімками чемпіонів і володарів Кубка СРСР.
Масовість і майстерність
«У боротьбі за Кубок України взяли участь 3074 команди, − читаємо в такому довіднику за 1957 рік. − Найбільше учасників зареєстровано в таких областях, як Сталінська (590 команд) і Полтавська (315), а також на Львівщині, в Закарпатті та на Дніпропетровщині. Ще у квітні на Україні розпочалися розіграші кубків районів. У жовтні в боротьбу вступили 32 найсильніші команди − володарі кубків областей і міст».
Під акомпанемент завірюхи
Вирішальний поєдинок відбувся 8 листопада на столичному стадіоні, що тоді носив ім’я Микити Хрущова. Полтавському «Колгоспнику» протистояв запорізький «Машинобудівник». Знову гортаємо сторінки довідника «Футбол-1957»: «Хуртовина, що вирувала над полем, не знизила гостроти боротьби. На 20-й хвилині правий крайній нападник полтавчан Іванов відкрив рахунок. Після відпочинку колгоспні футболісти ще тричі змусили своїх супротивників розпочати з центру. Голи забили Матюхін (2) і Казанкін. З рахунком 4:0 перемогли полтавчани. Вони вперше виграли Кубок України з футболу».
Під опікою партії
Ось у якому складі провів «Колгоспник» той пам’ятний матч: Степан Котора, Анатолій Хижняк, Степан Горват, Юрій Нікітін, Микола Телінгер, Борис Шалито, Євген Іванов, Анатолій Хоростецький, Олександр Матюхін, Аладар Пельчарський, Володимир Казанкін. Перемога стала справді доленосною для команди. Обласне керівництво й обком КПУ одразу ж після тріумфу порушили клопотання про включення її до кола учасників чемпіонату СРСР серед команд класу «Б» − відповідний лист відправили до Комітету з фізкультури та спорту при Раді міністрів СРСР.
20 тисяч рублів і повага трудящих
«Команда «Колгоспник» стала кращою серед усіх команд цього товариства на Україні, − йшлося, зокрема, в листі. − Вона користується в республіці великою популярністю, заслужила повагу трудящих Полтави та області... У команди є своя власна спортивна база. Стадіон має більше 6 тисяч місць для сидіння, а до початку нового сезону матиме 16 тисяч місць. Середня виручка за кожну гру складає більше 20 тисяч рублів, а при іграх на першість республіки, при розіграші Кубка та товариських зустрічах із командами класу «А» і «Б» − до 45 тисяч... Обком КП України та облвиконком проявляють велику турботу про команду. Гравцям-холостякам надані гарні гуртожитки, а тим, хто має сім’ї, надані квартири».
Спадкоємці з «Ворскли»
Іще до нового року «Колгоспник» отримав статус команди майстрів − почалося сходження колективу до республіканських висот, що згодом підкріпилися європейськими перспективами. «Бронзовий» сезон спадкоємця «Колгоспника» − полтавської «Ворскли», коли команда Віктора Пожечевського з першої спроби у вищій лізі чемпіонату України-1996/97 посіла третє місце, ознаменувався ще одним матчем, про який прихильники команди згадуватимуть не одне десятиліття. Мова − про домашню перемогу над київським «Динамо» з рахунком 4:3.
Чотири голи у ворота «Динамо»
Динамівці переживали тоді певну ігрову кризу, за кілька днів до візиту в Полтаву вибувши з Кубку УЄФА після двобою зі скромним швейцарським «Ксамаксом». Однак це аж ніяк не применшує значення успіху господарів. На очах заповненого рідного стадіону «Ворскла» стала першою та єдиною вітчизняною командою, якій вдалося засмутити киян аж чотири рази протягом однієї гри. При цьому на третій хвилині гості вже вели в рахунку − 1:0, а на восьмій − 2:1.
...І путівка до Європи
Можливо, саме та вольова перемога, оформлена двома голами Сергія Чуйченка, влучними ударами Віталія Кобзаря та Ігоря Кислова, змусила ворсклян − дебютантів еліти − повірити у власні сили. Підопічні Пожечевського фінішували третіми не лише за очковим показником, а й за результативністю, поступившись лише двом лідерам − «Динамо» і «Шахтарю» − та здобувши путівку до Кубку УЄФА. На континентальній арені здобутки «Ворскли» поки що скромні, але, сподіватимемося, з часом і якийсь із європейських матчів ми зараховуватимемо до найуспішнішіх виступів представників Полтавщини.