Резонанс
Олександр Заваров: «Я не просто друг Платіні. Я − офіційна особа»
Анфіса Мотора
Ukraine2012.gov.ua
06.05.10
Блискучий плеймейкер «Динамо» Київ 80-х років, один з радянських гравців-першовідкривачів футбольної Європи, який виступав у «Ювентусі» та «Нансі», а в недавньому минулому тренер київського «Арсеналу», Олександр Заваров зараз вже грає важливу роль футбольного функціонера − він виконує обов'язки радника Віце-прем'єра з питань Євро-2012 Бориса Колесникова.
Про те, як досвід і особисті якості Олександра Заварова допомагають українському уряду підготувати спортивну інфраструктуру до чемпіонату Європи, а також представити нашу роботу УЄФА, він розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту Інформаційного центру «Україна-2012».
Олександр Анатолійович, розкажіть детальніше про свої нові обов'язки. Чи багато часу забирає робота в оргкомітеті Євро-2012?
Ось дам вам інтерв'ю, і одразу − на зустріч. Тільки причепурюсь, вдягну костюм з краваткою. Для мене одягу гірше немає: звичніше в джинсах або шортах навіть, але доводиться одягатися офіційно у службі. Зараз ми готуємо документи для УЄФА − я буду там, в штаб-квартирі, з 4-го по 7-е травня.
Тобто ви ще й бюрократичні функції виконуєте?
Ні, не бюрократичні. От ви мене питаєте, хто має представляти Україну на високому рівні − зрозуміло, що шановані люди. І я їду туди як шанована людина, вже не як друг Платіні, а як офіційна особа, яка має розповісти, що за 20 днів зроблено у нас в Україні до Чемпіонату Європи 2012-го року. У мене є три дні для того, щоб все представити в найкращому вигляді. Мені здається, що УЄФА має односторонню інформацію − мовляв, у нас все добре, все нормально − яку вони два роки слухали і дійшли висновку, що нам треба частіше зустрічатися.
Може, не дуже зручно буде звітувати перед інспекторами за кожні 20 днів, але це звичайна справа. Я ж не візьму на себе місію обманювати людину, яку особисто знаю 25 років, з яким дружу − я не маю права сказати йому неправду. Тому, думаю, чиновники зробили правильний вибір. Може, для декого я і незручний, але я кажу правду, попередньо обдумавши і переконавшись у тому, що це дійсно правда.
А ви відповідаєте тільки за спортивну інфраструктуру?
Так, тільки за спортивну інфраструктуру. Юридична частина мене не цікавить, фінансова − тим паче, тому що є фінансисти, організатори, інвестори, які цим займаються. Кожному своє. Я повинен брати участь у цьому процесі, як спортсмен.
Розкажіть тоді, як досвідчений спортсмен, наскільки важливо під час великих футбольних турнірів те, що відбувається за межами поля − готель, харчування, тренувальна база і т.п.?
Як відбувається підготовка до такого турніру: перед тим, як команда їде на змагання, на місце виїжджає група фахівців, щоб перевірити всі умови. Для чемпіонатів світу чи Європи − це вибір готелю (не в центрі, не біля дискотек) з тренувальними полями...
Я думаю, в Україні це все буде... Бо вже, напевно, з січня команди, які імовірно будуть брати участь в ЧЄ, будуть шукати собі зручні місця. Київ вже може запропонувати кілька таких куточків Англії чи Франції, не знаю, хто там буде − з якісним харчуванням, з цим проблем немає ніяких.
У гіршому варіанті, футболісти дегустують місцеву продукцію, як ми, коли їхали до Мексики, або як італійці в усі країни їдуть зі своїми макаронами і кухарями ...
Чи є у нас в інших містах умови для тренувань збірних під час ЧЄ?
Є хороші стадіони в Дніпропетровську, Запоріжжі, Маріуполі, які розглядаються як тренувальні бази. Ми теж завжди їздили-літали на ігри − тобто базувалися в одному місці, а грали в інших містах. Наприклад, якщо група в Донецьку, то резонно командам цієї групи розташуватися неподалік − у Запоріжжі, Маріуполі чи Луганську, хоча в останньому з інфраструктурою, як і раніше важко − висять ті сітки до цього часу, в які я ще забивав у 15 років, їм уже років 100, напевно. Хоча, я сподіваюся, все швидко налагодиться і вже з наступного сезону інфраструктура розростеться.
Розкажіть, як у вас зав'язалася дружба з Платіні, адже разом ви не грали?
Думаю, ми зблизилися завдяки схожості ігрових і людських якостей. Напевно, я в ньому бачу нормальну людину, з якою можна розмовляти, можна дружити, він не піжон, не «захмарна людина». І він, напевно, бачить у мені таку ж нормальну людину, з якою можна говорити, дружити, зустрічатися. Це найголовніше. Тим більше, він сам з передмістя Нансі, а я там грав, добре знаю його сім'ю, дружу з його батьком. Платіні не тільки прекрасний футболіст, але й порядна людина, якій, повторюся, говорити неправду немає жодного сенсу.
Влада не зіпсувала Платіні?
Я думаю, він став трохи серйознішим. Так у житті він дуже веселий хлопець. Але зараз посада зобов'язує. Він же не буде «дивакувати», займаючи таку посаду, адже він постійно на видноті. Великі завдання − велика відповідальність. Тобто сміятися зараз, до того ж за сформованої в Україні ситуації, не доводиться.
А як ви оцінюєте діяльність Платіні в якості президента УЄФА? Наприклад, провівши реформу єврокубків, він надав більше шансів зіграти там командам з більш слабких чемпіонатів...
По-перше, це популяризація футболу. По-друге, можливість для команд, які стали чемпіонами, заробити гроші і показати, що у всіх країнах повинна вестися боротьба за перше місце, тому що Ліга Чемпіонів − це фінансовий проект, який багато що дає клубам, які беруть участь у ньому.
І Ліга Європи, до якої спочатку ставилися не дуже серйозно, після реформування перетворюється на престижний турнір.
І ще одне: хоча я спочатку був противником того, щоб в Лізі Чемпіонів грали не тільки чемпіони своїх країн, але бувають такі випадки, коли команда сильна, але не може зайняти перше місце − як «Манчестер Юнайтед» і «Челсі» в Англії або «Динамо» і «Шахтар» в Україні − і без однієї з цих команд турнір втратить у видовищності, адже ми знаємо, що обидві команди класні.
Євро-2102 − це останній чемпіонат континенту, до фінальної частини якого господарі потрапляють без відбору. Як ви думаєте, це нам на користь?
Добре, що ми вже туди потрапили. Тепер все залежить від тренерів та керівників збірної − як зробити гарну конкурентоспроможну збірну. Тому що не завжди товариські матчі дають повну інформацію... Треба шукати дуже хороших спаринг-партнерів, світових грандів.
Ви напевно знаєте, що з Аргентиною ми вже домовилися, а з Бразилією близькі до домовленості.
Це добре. Але грати краще тут − буде ажіотаж, буде попит. Головне, щоб суперники приїхали сюди не клеїти дурня, а грати. Молодці, що домовляються з сильними збірними, це дуже важливо. Тому що якщо ти не граєш з хорошими супротивниками, то як зможеш проаналізувати свою гру?
А ви б кого залучили в якості спаринг-партнера?
Для України, я думаю, підійшли б Німеччина, Англія, Іспанія, Голландія, Франція. І треба швидше вирішувати це питання, тому що за цими командами багато хто ганяється, не тільки Україна.
Згадайте, як у вас почалася міжнародна кар'єра. Це був юнацький чемпіонат світу в Японії. Перша висока нагорода, світове срібло...
Я там був наймолодший − 18 років. І те, що я потрапив до збірної зі старшими хлопцями, говорить, напевно, про якості футболіста.
Враження які? Побачив світ... І що ще дуже важливо − грав проти самого Марадони. Він виступав у 79-му році за збірну Аргентини, а ми за збірну СРСР, і зустрілися у фіналі. Програли ми, але найголовніше, що отримали срібні медалі. Після цього, можна сказати, все пішло як слід, я змужнів як гравець.
Організація чемпіонату тоді була на високому рівні. Здивувало тепле ставлення до футболу в Японії.
Це не так, як зараз відбувається, припустимо, з «Арсеналом» − ходять десь, бовтаються... Були й поля, і бази, все було. Може, не ідеальні умови, не зовсім, скажімо, європейського рівня, але все, що потрібно, у нас було.
Нещодавно на Євро-2009 українські юнаки підтвердили вашу славу і завоювали європейське золото. Ви стежили за перипетіями цього турніру?
Так, я стежив за ходом турніру − в основному, за результатами. Не завжди вдавалося дивитися ігри − іноді вони накладалися на тренування в «Арсеналі». Деякі хлопці запам'яталися... Але стан справ, який був тоді в моєму клубі, не дозволяв розмовляти з цими футболістами про те, щоб вони перейшли в нашу команду.
А взагалі скажу так: хлопці повинні запам'ятати виграний чемпіонат на все життя і, напевно, починати вже грати у Прем'єр-лізі.
А кого з цих вчорашніх юніорів ви бачите в збірній в 2012-му році?
Ну, це не мені вирішувати − тренери розберуться. Думаю, що у нас багато талановитих гравців. Конкретніше говорити не хочу, щоб когось не образити. Зі складу юнацької збірної СРСР 79-го року практично всі грали у вищій лізі, вигравали кубки та звання. І я хочу, щоб і ці молоді хлопці також заграли в національній збірній.
А як ви формулювали собі мету в дорослому футболі?
Скажу чесно: починаючи року з 74-75-го, я хотів перейти в київське «Динамо» − не знав, як це зробити, але хотів. І у мене це вийшло, напевно, тому що я добре грав. Звичайно, кожна людина хоче грати в найсильнішій команді. Патріотизм потрібен, але якщо хочеш вигравати чемпіонати та кубки, треба йти в потужний клуб − на той час це було «Динамо».
А що для вас означає НСК «Олімпійський»?
Це сто тисяч глядачів, які на нас постійно ходили! І не тільки на нас, і на попередні покоління. Це була вітрина всього українського футболу − як Москва була вітриною всього СРСР. Всі команди, які приїжджали сюди, проходили своєрідний іспит, порівнювали себе з нами, щоб зрозуміти, на якому вони перебувають рівні.
А як щодо умов? Була необхідність щось покращити?
Ні, ми раніше за патріотизм грали. Грошове питання існувало, звичайно, але щоб якогось рвацтва... − такого не було. Ми зовсім інші люди, зовсім в іншому світі виховувалися. І через це нам зараз трошки важкувато в нинішній ситуації − тому що завжди розраховуємо на порядність, на повагу до себе і оточуючих. А тепер усе змінилося, і особисто мені через це трошки складніше живеться.
У 80-му, коли Київ приймав матчі Олімпіади, ви були присутні на стадіоні?
Я дивився одну гру, Італія у когось, не пам'ятаю, на «Республіканському» 2:0 виграла. І таке покоління, як ваше, кричало: «Ох, італьяшки які молодці, ой-ой-ой!» (Сміється).
А ви собі чітко уявляєте вже оновлений «Олімпійський»?
Я бачив проект, який спочатку виграв тендер, тайванської фірми. Судячи з тієї презентації, це взагалі був би стадіон № 1 у Європі, напевно, також як і донецька арена. Але потім був прийнятий до виконання інший проект. Я думаю, і за ним стадіон буде нормальним, підкреслюю − нормальним. Однозначно, він же не може бути поганим, тому що йому потрібно буде приймати фінал чемпіонату Європи.
«Олімпійський» − це не лише футбол, це цілий спортивний комплекс... Як радник з підготовки до Євро-2012, ви не забуваєте і про інші види спорту?
От ми зараз на стадіоні «Динамо». Тут раніше було водне поло, команда, яка вигравала Лігу Чемпіонів, і плавання було, і легка атлетика. Зараз, на жаль, це все зникло. Я сподіваюся, що «Олімпійський» буде працювати не тільки для футболу, але і для багатьох видів спорту. Звичайно, як футболіст я волів би, щоб він був суто футбольним. Але центральний стадіон у Києві повинен належати всьому спорту. Тут можна буде проводити міжнародні чемпіонати, наприклад, з легкої атлетики, і навіть концерти. Тому що утримувати цей стадіон як пам'ятник − дуже дорого. На ньому повинні постійно відбуватися якісь події, щоб він міг окупатися.
А що ви можете сказати про спортивну інфраструктуру вже зведеної до Євро-2012 «Донбас Арени»?
Я думаю, що стадіон готовий до прийняття чемпіонату Європи. Тепер у Донецьку залишилося зробити все інше − готелі, дороги, аеропорт. Стадіон, це зрозуміло, це добре, але найголовніше − це інфраструктура міста. Я думаю, ще є час і на стадіоні виправити дрібні недоліки. Я нещодавно був на ньому ще раз і можу сказати, що стадіон готовий − хоч сьогодні давай чемпіонат Європи. І зони преси, і охорони, і віп-ложі... Усі на п'ять з плюсом.
Але стадіони це один аспект, якщо навалитися усім світом, то можна все зробити, немає питань. Але крім того чемпіонат − це розміщення людей, готелі вищого рівня, це дороги, те, що залишиться людям після чемпіонату Європи. Треба мислити так: приїдуть до нас 2-3-4-5 мільйонів уболівальників і побачать, що Україна − це солідна держава, і з українськими бізнесменами, представниками влади можна втілювати в життя певні проекти. Тоді ми заживемо, напевно, краще, ніж зараз.
Україна розраховувала залучити багато інвестицій під Євро-2012. Як ви думаєте, це політична нестабільність відштовхнула багатьох потенційних партнерів?
Звичайно, ця ситуація завадила. Політика ставилася на чільне місце. Кого ми бачили весь час по телевізору? Ні Борзова, ні Бубку ми не бачили − тільки політиків, які почали вже дратувати людей, набридати ім. Зараз у кого не запитай: «Чув, там хтось щось сказав», − так тобі скажуть: «Я вже нічого чути про політику не хочу».
Самозамилування чиновників найвищого рангу і нехлюйське ставлення до справи мого життя, до футболу... Привозили сюди групу чиновників з УЄФА і показували розбите каміння − все це дратувало.
Сподіваюсь, що зараз ситуація зміниться з приходом нових людей. Тому я й погодився в цьому брати участь − бачу, що люди цілеспрямовані, вони можуть зробити все, як слід, у найкоротші терміни. Чемпіонат Європи відбудеться в 2012-му, але треба, щоб вже до червня 2011-го на всіх стадіонах − і у Львові, і в Києві (а в Донецьку та Харкові вже грають) − пройшло кілька турів чемпіонату України. Для того, щоб відчути атмосферу, оцінити можливі недоробки, які можна буде ще виправити. Таке зобов'язання звучало і з трибуни, і в приватних бесідах з Платіні...
Зараз формується своєрідний іміджевий клуб «Друзі Євро». Кого б ви включили до списку?
Дивлячись що ставити за мету. Якщо суто спортивну, то, відповідно, це повинні бути футболісти, які своєю працею, своєю кар'єрою заслужили право працювати на найвищому рівні у спорті і, зокрема, футболі. Це і Бєланов, Блохін і, і всі-всі...
Ви знаєте, їх не бачать у нас, проте за кордоном вони не страждають від дефіциту уваги. Бубка, наприклад, з різних змагань «не вилазить», роз’їжджає як представник України. Я маю на увазі, що до подібної роботи мають залучатися люди, які поклали на вівтар спорту все своє життя. Підтягти їх у знаннях якихось юридичних чи фінансових аспектів − не проблема, адже на те і є помічники.
Я весь час говорив: раніше про Україну знали по «Динамо» Київ, Бубці, зараз за братами Кличко і Андрію Шевченку, а секретар обкому партії або президент в інформаційному просторі завжди знаходилися на других ролях.