Футбольная жизнь в зеркале СМИ

Интернет

ЕВРО-2012

У аеропорту «Харків» побудують нову злітно-посадочну смугу

Віта Дубовик

Укрінформ

23.11.09

У аеропорту «Харків» побудують нову злітно-посадочну смугу, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу з посиланням на першого заступника голови облдержадміністрації Володимира Бабаєва.

За його словами, у первинному проекті реконструкції міжнародного аеропорту було закладено лише розширення і зміцнення старої смуги, що було досить на вимоги УЄФА. Але місцева влада вирішила, що стара смуга не дає тих можливостей роботи, які дасть нова. Ініціативу регіоналів підтримав і Кабінет міністрів. За інформацією Володимира Бабаєва, уряд уже затвердив новий проект реконструкції аеропорту з будівництвом злітно-посадочної смуги.

Оновлений міжнародний аеропорт «Харків» планується здати в експлуатацію наприкінці 2010 року. Аеропорт матиме максимальну пропускну спроможність 25,5 тисячі пасажирів за 10 годин. Цього можна буде досягнути за рахунок нового термінала з пропускною спроможністю 13 тисяч пасажирів, існуючого − 2,5 тисячі й тимчасового − 10 тисяч. Після реконструкції Харків отримає сучасний міжнародний аеропорт, здатний приймати різні повітряні судна аж до літаків типу Airbus A-320 і Boeing B-737.

+++

Бубка сохраняет надежду на то, что финал Euro-2012 пройдет в Киеве

News.sport-express.ru

23.11.09

Член оргкомитета чемпионата Европы-2012 Сергей Бубка выразил уверенность, что УЕФА оставит за Киевом право проведения финального матча турнира, сообщает AP. Олимпийский чемпион, шестикратный чемпион мира в прыжках с шестом сказал, что Украина будет рада выполнить взятые на себя обязательства по совместной организации Euro-2012 с Польшей. Напомним, УЕФА дал украинцам время до 30 ноября, чтобы продемонстрировать прогресс в строительстве стадионов и инфраструктуры. Ожидается, что окончательное решение о том, какие из представленных оргкомитетом городов соответствуют необходимым требованиям, будет объявлено 9 − 10 декабря.

+++
Региональные печатные СМИ

ФУТБОЛ

Михайло Ющенко: «Суркіс не любить жіночого футболу»

Олександр ВОЛОЩУК

Високий Вал (Чернігівська область)

23.11.09

Наприкінці жовтня відомий фахівець жіночого футболу, колишній головний тренер чернігівської «Легенди» Михайло Ющенко отримав звання заслуженого тренера України.

Найголовніша справа його життя − становлення і розвиток на Чернігівщині цього колись екзотичного виду спорту (саме так сприймався жіночий футбол у СРСР у другій половині 1980-х років) − нарешті належним чином був оцінений національною Федерацією футболу.

«Я комусь наступив на мозоль…»

Я зустрівся з Михайлом Ющенком у нього вдома на Круговій вулиці. Його приватне господарство без перебільшення можна назвати «шматочком Європи» на Червоному Хуторі. Об’їздивши разом з «Легендою» і збірною України більшість країн Старого світу, Михайло Федорович завжди намагався перейняти кращі зразки ландшафтного дизайну і застосувати його у власному господарстві. Біля його будинку − тераси, фонтани, акуратно підстрижені трав’яні газони.

Спілкувалися ми у гостьовій кімнаті справжньої російської лазні. У каміні потріскували дрова, на масивному дерев’яному столі стояли бокали з пивом і тарілка з сиром та копченим м’ясом. У такій невимушеній обстановці говорити завжди приємно, особливо ж, коли знаєш співбесідника багато років. Природньо, що перше запитання до Михайла Ющенка стосувалося нещодавньої нагороди.

− Взагалі-то я мав отримати звання заслуженого тренера України ще років шість-сім тому. Адже всі умови для цього були виконані: я більше десяти років був головним тренером команди і підготував не менше десяти майстрів спорту.

Але тоді подання від Чернігівського облспорткомітету на заслуженого тренера було «зарізане» у ФФУ. Мабуть, там я комусь «наступив на мозоль». Тепер же, після того, як п’ять моїх вихованок у складі пермської «Зірки» стали майстрами спорту міжнародного класу, ніяких перепон для здобуття звання «заслуженого» вже не було.

У «Легенді» і в збірній

− Становленням жіночого футболу в Чернігові, окрім вас, займалися й інші люди. Кого б ви згадали в першу чергу?

− Як професіонала, найперше − Наталію Терещенко. У 1992-1993 роках вона «просіяла» по чернігівських школах дуже багато дівчат, шукаючи таких, з кого вийшли б хороші футболістки.

Людмила Пекур, Тетяна Чорна, Вероніка Шульга, Катерина Майстренко − це її вихованки. До недавнього часу в «Легенді» була дуже потужна воротарська «школа»: Іван Ананко, Анатолій Хоменко, В’ячеслав Кисельов і Сергій Умен. Завдяки їхній наполегливій тренерській праці стали чудовими голкіперами Світлана Петько, Вероніка Шульга, Ірина Зварич і Надія Баранова.

− Свого часу ви тренували національну збірну України.

− Так, у 1992-1994 роках. Головним тренером тоді був Олександр Чубаров, а я йому допомагав. Потім до керівництва збірною прийшли інші люди і я зосередився на «Легенді».

− А що можете сказати про сучасну «Легенду»?

− Хороша команда, адже слабкі чемпіонами не стають. Але… коли я працював з «Легендою», у нас завжди були додаткові зайняття з футболістками. На звичайному командному тренуванні індивідуальні якості розвинути важко, а додаткові вправи допомагали кожному гравцю вийти на новий, якісно вищий рівень.

У сьогоднішній «Легенді» цього немає, дівчата не ростуть у плані своєї майстерності. А хотілося б, адже наступного року «Легенда» братиме участь у Кубку європейських чемпіонів.

«Зачем мы здесь? Пусть кто-то внятно объяснит мою задачу…»

− Нинішнього року збірна України грала у фінальній частині чемпіонату Європи. Які ваші враження від виступу команди?

− Українська збірна посіла 10 місце з 12 команд. Щоб відповісти на питання, добре це чи погано, треба спочатку дати відповідь на інше − а чи було у збірної України конкретне завдання на цей чемпіонат? Ні, не було. Як не було у гравців команди й мотивації.

Патріотичні слова про спортивну честь країни були популярними років 25-30 тому, але не зараз. Якщо збірна вирушає на серйозні міжнародні змагання, її гравці повинні мати, перш за все, матеріальний стимул. За вихід із групи, за вихід у півфінал, за перемогу в турнірі.

В українок же стимул був лише один − своєю грою сподобатись тренерам кращих європейських клубних команд і бути до них запрошеними. Та й то це стосується лише молодих футболісток. Для більшості ж гравців збірної загальний результат за таких умов був «по барабану».

Коли збірна вирушала на чемпіонат у Фінляндію, з нею не зустрівся жоден із представників Федерації футболу України. Таке відношення, здебільшого, викликає розчарування у справі, якою займаєшся. Як співає Олександр Розенбаум: «Зачем мы здесь? Пусть кто-то внятно объяснит мою задачу…»

− І давно таке відношення до жіночого футболу з боку ФФУ?

− Давно, з 1994 року, відтоді як президентом ФК «Динамо» (Київ) став Григорій Суркіс. Одним з перших його кроків на цій посаді було розформування жіночої команди київського «Динамо», яка на той час була однією з найсильніших на теренах колишнього СРСР. Потім він став президентом Федерації футболу, і нічого не змінилося.

Жодного разу Суркіс не був присутнім на фіналі Кубка України, хоча він завжди проводиться в Києві. З 1993 року жодного разу не відвідав матч національної збірної. Можливо, єдиним позитивним моментом є те, що «збірниці» отримують від Федерації футболу стипендії.

Григорій Суркіс не любить жіночий футбол, це видно по відношенню до національної збірної з боку ФФУ. Риба, як відомо, гниє з голови…

Пенсіонери відпочивають у Буковелі

− Сьогодні ви пенсіонер. Чим займаєтесь?