Футбольная жизнь в зеркале СМИ
Интернет
ИГРА СБОРНОЙ − РЕАКЦИЯ СМИ
Жестокость цен и результата
Shakhtar.com
19.11.09
Несмотря на негативный результат, матч между сборными Украины и Греции вошел в историю как отечественного футбола, так и нового стадиона донецкого «Шахтера». Некоторые события — веселые и не очень — 18 ноября на «Донбасс Арене» произошли впервые.
● Впервые на «Арене» сыграла как национальная сборная Украины, так и главная команда Греции.
● В связи с известной эпидемиологической ситуацией при входе на стадион каждому выдавалась марлевая повязка. Таким образом, внедрение этого не болельщицкого, а медицинского атрибута тоже проводилось впервые.
● Стоит отметить и дебютное выступление на «Арене» девушек из шоу-балета «Евро-2012», которые своими заводными танцами не дали скучать зрителям перед началом важного матча, а также в его перерыве.
● Зато впервые в разогреве публики не поучаствовали полюбившиеся болельщикам талисманы донецкого клуба — гигантские Кроты. Ребята, вас очень не хватало!
● К сожалению, на матче Украина — Греция был зафиксирован антирекорд посещаемости «Донбасс Арены». Беспощадно дорогие билеты оказались по карману лишь 31 643 любителям футбола.
● Национальный гимн Украины на новом стадионе «Шахтера» болельщикам слышать уже приходилось. А вот главная песня Греции на «Донбасс Арене» 18 ноября 2009 года прозвучала впервые.
● Впервые на поле донецкого «бриллианта» посчастливилось сыграть не только футболистам сборной Греции, но и украинцам Анатолию Тимощуку и Евгению Селезневу.
● А вот бригада рефери из Португалии обслуживала матч на «Арене» во второй раз. Как мы знаем, встречу «горняков» с «Тулузой» также судил португалец. Правда, не Олегарио Бенкеренса, а Бруну Мигел.
● Теперь о самом грустном: впервые на «Донбасс Арене» хозяева поля пропустили первыми, не смогли забить ни единого мяча и потерпели поражение.
+++
Немного солнца в холодной игре
Donbass-arena.com
19.11.09
Матч за право выхода в финальную часть ЧМ-2010 Украина − Греция точно характеризует известное изречение: «Все на свете имеет две стороны». Одна из них − организация проведения матча, вторая − непосредственно сама игра и ее результат. По первой мнение любителей футбола, приехавших в Донецк со всех уголков страны, единодушно: высочайший уровень. По второй − мрачно, грустно и вообще говорить не хочется. Лучше бы, конечно, и организация, и игра − европейского уровня. Но...
Корреспондент медиацентра «Донбасс Арены» собрал впечатления, беседуя с болельщиками в перерыве и по окончании встречи.
Виктор Чесак, Харьков:
− Очень высокий уровень организации на арене. Это хороший стадион, на котором прекрасный сервис, видна соответствующая квалификация людей, его обеспечивающих. Приятно удивила четкая работа службы безопасности. За подготовку всех стадионных структур к матчу «Донбасс Арене», не задумываясь, ставлю «пятерку с плюсом». Жаль, что билетный вопрос отпугнул болельщиков. В этом отношении у меня лично много замечаний к Федерации футбола Украины. Могу себе только представить, каково болеется на вашем стадионе при заполненных трибунах! Единственное, что удручает − это игра нашей сборной.
Олег, Хмельницкий:
− Высочайший уровень организации проведения матча, просто нет слов! Чего не скажешь непосредственно о самой игре. Слова-то, конечно, есть, но они − не для печати.
Петр Голос, Донецк:
− По организации все просто великолепно. Не хватает подобающих стадиону результата игры и количества зрителей на трибунах. Причина известна. Билеты должны быть более доступными для простого человека. Многие не смогли приехать и окунуться в невероятную атмосферу «Донбасс Арены».
По окончании матча в среде расходившихся болельщиков можно было услышать примерно такой телефонный монолог:
− Арена − просто класс! А игру ты и сам видел. Вернусь домой − расскажу подробнее, какой в Донецке стадион построили! «Донбасс Арена» хоть как-то скрасила неприятный осадок от поражения нашей сборной.
+++
Провал України в Донецьку − подробиці боротьби
Ngo.donetsk.ua
19.11.09
«Донбас Арена» вчора, 18 листопада, зустріла нашу збірну дощем та напівпорожніми трибунами. Багато хто передбачав таку ситуацію − це сталося через зависокі ціни на квитки. Але, вочевидь, ФФУ, яка встановлювала ціни, було байдуже, чи назбирається повний стадіон, щоб підтримати Україну на найважливішому за два роки матчі. А ціна поєдинку і справді була висока − вихід на Чемпіонат світу з футболу 2012 року у Південно-Африканській Республіці. І тепер на найпрестижніший турнір збірних світу поїдуть греки. Наші сльози та їхні сертакі після закінчення матчу − такий результат виступу збірної України в Донецьку.
Порівняно з першим матчем в Греції, який закінчився з нічийним безголовим рахунком, головний тренер жовто-блакитних дещо змінив. Обидва флангові півзахисники Ротань та Гусєв не грали − на їхніх позиціях опинилися Ярмоленко та Шевченко. Алієва Михайличенко поставив в центр, щоб підсилити атаку, але цей розрахунок виявився невдалим. Як пізніше пояснив наставник українців, Алієв, не зважаючи на брак ігрової практики цього сезону, все ж з`явився на полі через те, що нормально виконує стандарти та непогано діє у зв`язці з динамівськими партнерами.
Греки на таку розстановку відповіли п`ятьма захисниками. Один з найкращих в Європі захист не провалився, на відміну від українського. Як сказав Отто Рехагель на післяматчевій прес-конференції: «Ми проаналізували гру збірної України й побачили проблеми в грі оборони».
Матч розпочався з контролю м'яча у виконанні збірної України і навіть декількох гострих моментів. Шевченко був у офсайді, коли вийшов сам на сам з воротарем, щось намагався зробити і Алієв, але спроба вдалою не виявилася. Шевченкові відверто не пощастило і ще в одному моменті, коли він трохи пізніше після проходу Ярмоленка фактично у порожні ворота не влучив на добиванні.
Щоправда, греки в обороні не відсижувалися і вже на одинадцятій хвилині ледь не влучили у площину наших воріт. Наша збірна контролювала м`яч, але навіть нормальних спроб забити не було. Алієв бив штрафний ближче до двадцятої хвилини, але голкіпер греків був на місці.
В решті решт центр оборони українців провалився. Греки, граючи з п`ятьма захисниками, примудрялися контратакувати. І виглядали ці атаки якось впевненіше, ніж наші. Після активного пресингу на 31 хвилині Салпінгідіс, спокійно оббігши Хачеріді та Кучера, отримав пас і миттєво заклав м`яча у ворота П'ятова.
Як для нашої збірної, так і для вболівальників цей гол став справжнім шоком. Здавалося, футболісти просто опустили руки, верніше − ноги. Не прокинулося в них достатньо злості, сталося навпаки − жовто-блакитні спробували ще атакувати, але збірна Греції спокійно та впевнено відбивала м`яч подалі від своїх воріт.
Капітан збірної Андрій Шевченко, здавалося, з усіх ніг намагався щось таки заподіяти еллінам, проте матч вперто не йшов у ворота. На 38-й хвилині наш форвард затягнув з ударом, потім був занадто гострий кут, а здавалося, що матч летить прямісінько у ворота…
Була наприкінці тайму і помилка Хачеріді, який завадив Шевченкові реалізувати момент − цікавий пас від Алієва. Але в цілому перший тайм пройшов під знаком не дуже гострих атак нашої збірної та нищівного в психологічному плані голу греків.
Другий тайм довів слова Рехагеля про слабкість оборони України, особливо це було помітно в центрі. Запропонувати щось в атаці українці не змогли навіть після виходу на заміну Євгена Селезньова, а на лаву запасних пішов Олександр Алієв. Ще за десяток хвилин замість Михайлика вийшов Гай, а замість Ярмоленка − Гусєв. Але свіжа кров своєї задачі не виконала.
Пару спроб у другому таймі мав і Ракицький. Але виходили його удари прямо у руки голкіпера. І Селезньов, і Шевченко, і Тимощук пробували пробити голкіпера − але фортуна явно була не на боці українців. Чи то схеми були занадто стандартними, і греки їх читали, чи то українці були деморалізовані першим голом та малою кількістю вболівальників − сказати важко. А ці самі вболівальники підтримували у другому таймі свою збірну досить мляво, і тільки ультраси знову якось протягнули на поле фаєри. І це незважаючи на обіцянки функціонерів стадіону, що такого, як на матчі з «Динамо», більше не повториться.
З 71 хвилини Отто Рехагель вирішив довіритися обороні, побачивши, вочевидь, що жовто-блакитні і на один гол не здатні. Годі вже і думати про два. Наставник греків замість єдиного форварда Харістеаса випустив опорного захисника Циоліса.
На 81 хвилині греки знову ледь не забили − від цього м`яча нас врятував Хачеріді.
У завершальні хвилині українці атакували, але морально вже здалися, це відчувалося. Кобін гостро навішував у штрафний після кутового, але наші гравці не рухались, стояли немов приклеєні, цим ударом так ніхто і не скористався.
В самому кінці зустірчи примудрився промазати з трьох метрів і Гусєв, і стало очевидно − ПАР залищилася для України недосяжною ціллю. Шевченко довше всіх залишався на полі, сидячи спиною до греків, які танцювали сиртакі від щастя. Наш капітан, закривши обличчя руками, ймовірно плакав. Вірний фан вибіг прямо на поле його заспокоїти. Шева, не плач! Ми виграємо Євро-2012, ми віримо в вас!
Протокольні дані:
Україна − Греція − 0:1 (0:1)
Гол: 0:1 − Салпінгідіс (31)
Україна: П'ятов, Кобін, Хачеріді, Кучер, Ракицький, Тимощук, Михалик (Гай, 65), Алієв (Селезньов, 57), Ярмоленко (Гусєв, 69), Шевченко, Мілевський.
Греція: Цорвас, Вінтра, Морас, Папастатопулос (Пляйцикас, 29), Кірьякос, Спірополус, Кацураніс, Карагуніс, Салпінгідіс, Самарас (Гекас, 63), Харістеас (Циоліс, 71).
Попередження: Кацураніс (17), Ярмоленко (51), Вінтра (62), Кіріакос (77)
+++
Украина − Греция: наши под микроскопом
Марк Венгеров
Football.ua
19.11.09
Football.ua разбирает игру подопечных Михайличенко в ответном матче против эллинов.
Финита. Несмотря на, будем откровенными, удачный жребий, украинская сборная в четвертый раз была бита в стыковом матче за право выхода в финальную часть серьезного форума международного масштаба.
Отыграв в Афинах нулевую ничью, нашим футболистам нужно было приложить максимум усилий, дабы сломить сопротивление организованной дружины Отто Рехагеля. При этом пропускать было категорически нельзя − один выездной гол греков приравнивался к двум нашим. Однако все сложилось для соперника как раз так, как для них было удобно. Забитый в первом тайме мяч позволил гостям играть в свой футбол − футбол закрытый, футбол с максимумом единоборств, футбол с минимальным количеством свободных зон.
Андрей Пятов (оценка − 6.0). Два удара в створ ворот − один гол. Салпингидис, стоит признать, разобрался со стражем ворот нашей сборной и донецкого Шахтера очень хладнокровно. На выходах, тем не менее, играл уверенно и ошибок в этом компоненте не допускал, защитникам подсказывать тоже не стеснялся.
Василий Кобин (оценка − 6.5). Экс-полузащитник Карпат, кажется, до сих пор не может привыкнуть к игре на самом высоком уровне. Складывается впечатление, что Василию порой не хватает характера и решительности: при подключениях он стесняется брать инициативу на себя, в основном останавливается и играет либо поперек, либо назад. В первой половине встречи это выполнялось регулярно. Видимо, в перерыве Михайличенко дал пару дельных советов Кобину, и второй тайм он провел значительно активнее и смелее. Тут и подачки объявились, и рывки по бровке вплоть до лицевой, и грамотные обыгрыши с партнерами.
Евгений Хачериди, Александр Кучер (оценки − 5.5). Оба наши центрбека поединком на Донбасс Арене позволили футбольным болельщикам и представителям СМИ в очередной раз порассуждать об отсутствии тренерского таланта у Михайличенко, который «почему-то» оставил на скамейке запасных Дмитрий Чигринского, который − представляете! − в самой Барселоне играет! Однако Женя в паре с Сашей отыграли последние три матча сборной, и отыграли без грубых ошибок: и в Днепропетровске с англичанами, и в Андорре, и в Афинах. Тем не менее, свой ляп они на пару соорудили и, к сожалению, в самый неподходящий момент. Передача Самараса, конечно, была хороша, однако оставлять такой зазор между собой и не подсказывать друг другу категорически нельзя. От салпингидиса чистосердечное «Спасибо!»
Ярослав Ракицкий (оценка − 6.0). Молодость Ярослава продолжает сказываться. Как и в первом стыковом матче, защитник Шахтера начинает встречу нервно (перегорает?!), сумбурно и с браком. Однако минуте к 35-й приходит в себя и вновь напоминает, что как раз в нем многие видят будущего основного защитника сборной страны. После перерыва начал активнее ходить вперед, что с его замечательной левой ногой было очень кстати. Жаль только, что после сольника у ворот эллинов Ракицкий пробивал «не своей» правой и позволил Цорвасу сделать важный сэйв.
Анатолий Тимощук (оценка − 6.0). Все прекрасно понимают, что Толик далеко не Зидан (или Цартас, если уменьшить масштаб) относительно умения отдавать обостряющие передачи. Однако иногда это выглядит по-настоящему абсурдно. Зачастую притормаживая атаку, Тимощук делает два-три лишних касания, которые лишают команду еще и возможности воспользоваться разрывом греческих линий при перестроении. Также бросилось в глаза нежелание Анатолия делать длинные передачи за спины защитникам греческой сборной. Ярмоленко и Шевченко раз за разом делали рывки «с намеком», однако полузащитник Баварии их попросту игнорировал.
Тарас Михалик (оценка − 5.5). Михалик никогда не отличался умениями распасовщика, от него обычно требовалось быстро отобрать мяч у соперника и отдать короткий/средний пас. Если при отборе у Тараса (как и у Тимощука, к слову) все было привычно здорово, то, глядя на ворота оппонента, уже достаточно опытный игрок Динамо терялся. Скорости мышления, так сказать, не хватало.
Александр Алиев (оценка − 5.0). Несмотря на отсутствие игровой практики на клубном уровне, Алексей Михайличенко решил предоставить уроженцу Хабаровска шанс в важнейшем домашнем матче с греками. Наверняка бралось в учет умения Александра наносить плотные удары издали, а также его сыгранность с Милевским. Однако на деле все вышло не так гладко. Да, дважды он пробивал достаточно остро, однако связующим звеном между обороной и атакой так и не стал. К сожалению.
Андрей Ярмоленко (оценка − 5.5). В Афинах вышедший на второй тайм Ярмоленко значительно усилил нашу игру впереди. На его активность надеялись и в Донецке, однако, как это не прискорбно, не дождались. Привычно много двигался в передней линии, постоянно отрабатывал сзади, однако должной поддержки Шевченко и Милевскому не оказал.
Андрей Шевченко (оценка − 6.5). Слезы, слезы, слезы. 33-летний Шевченко перед матчами с греческой сборной заявлял, что для него лично это, скорее всего, последний шанс попасть на Чемпионат Мира. Однако подобное выражение эмоций наверняка было не только из-за неиспользованного шанса поехать в ЮАР − в дебюте поединка экс-форвардд Милана и Челси не реализовал два отличных момента... И в столице Эллады, и в столице Донбасса он был одним из наиболее активных и, пожалуй, самым опасным нашим игроком в передней линии. Однако забить Шеве не удалось.
Артем Милевский (оценка − 6.0). Начиная где-то с октября игра Артема начала заметно тускнеть. Если до этого он выглядел настоящим лидером не только на словах, но и на деле, то сейчас претензии к нему есть и игровые. Если греческие защитники всего лишь за два матча настолько приловчились к его игре, что даже не позволяли украинской «десятке» разворачиваться лицом к воротам Цорваса, то что говорить о Лиге Чемпионов и внутреннем первенстве? Кажется, Милевскому нужен отдых. Или же серьезный разговор с тренерами сборной Украины и киевского Динамо.
Евгений Селезнев (оценка − 6.0). Два удара за отведенные ему 35 минут − неплохой показать. Другое дело, что оборона соперника действовала настолько плотно, что даже габаритному форварду Днепра было очень тяжело продавить эту линию − обходя одного, перед ним сразу оказывался второй.
Алексей Гай (оценка − 5.5). Выпуская Гая, его тезка и по совместительству главный тренер сборной наверняка рассчитывал на умения горняка подключаться в атаку из глубины. Однако вперед Алексей шел редко, а в центре поля был не более полезен нежели Михалик.
Олег Гусев (оценка − 5.0). Как бы это и не было неприятно признавать, но Олег в очередной раз, выйдя на поле со скамейки, не попал в игру. Все еще теплеются в памяти его скоростные рывки, обыгрыши один в один... Ждешь-ждешь, а дождаться никак не можешь.
+++
Роковой плей-офф для Украины
Uefa.com
18.11.09
Четвертая кряду попытка украинцев преодолеть стадию плей-офф завершилась неудачно. Благодаря единственному голу Димитриоса Салпингидиса на ЧМ-2010 поедут греки.
Бурное начало
Хозяева с первых секунд предложили команде Отто Рехагеля высокий темп, вынудив ее сосредоточить все свое внимание на обороне. Несколько мощных ударов из-за пределов штрафной нанес давно не игравший в «основе» Александр Алиев. На восьмой минуте после такого выстрела хавбека киевского «Динамо» кипер гостей Александрос Цорвас не смог зафиксировать мяч в руках, но подоспевший на добивание Андрей Шевченко не попал с близкого расстояния в пустые ворота. Чемпионы Европы 2004 года огрызнулись не менее опасным «стандартом» от правой бровки, который едва не замкнул Георгиос Самарас.
Равенство сил
На исходе первой трети тайма соперники вновь обменялись острейшими ситуациями. На прямой штрафной метров с 18 в исполнении того же Алиева и отменный сейв Цорваса последовал ответ в виде быстрой контратаки левым флангом − ее мог завершить оставленный без опеки Димитриос Салпингидис. Однако форвард «Панатинаикоса» не сумел как следует попасть по мячу. Со временем обе команды решили чуть сбавить обороты, на мокром от дождя поле стремясь минимизировать риск у своих ворот. И все же украинцы, подгоняемые 30 тысячами зрителей, уходили вперед куда большими силами, за что уже вскоре поплатились.
Греция уходит вперед
На 31-й минуте Самарас шикарным пасом вразрез между зазевавшимися центральными защитниками хозяев вывел один на один с Андреем Пятовым скоростного Салпингидиса. Тот не стал сближаться с голкипером, прокинув мяч в дальний от себя угол − 0:1. Этот гол придал гостям еще больше уверенности, а вот подопечным Алексея Михайличенко понадобилось какое-то время, чтобы прийти в себя. С учетом нулевой ничьей в Афинах теперь для поездки в ЮАР им необходимо было забивать уже два гола. Однако до перерыва сине-желтые лишь однажды реально угрожали воротам греков − после навеса Алиева к углу вратарской друг другу помешали Шевченко и Евгений Хачериди.
Украина идет на таран
На старте второй половины украинцы попытались вновь взвинтить скорости. Между тем? из-за большого брака в передачах им по-прежнему на удавался розыгрыш мяча, вследствие чего гости гасили атакующие порывы соперника еще на дальних подходах к своим владениям. К исходу часа встречи Михайличенко выпустил на поле таранного форварда «Днепра» Евгения Селезнева, перейдя на игру в четыре номинальных нападающих. Эта мера серьезных дивидендов не принесла, хотя количество ударов в сторону ворот Цорваса возросло. Их точность, впрочем, оставляла желать лучшего, да и кипер «Панатинаикоса» ошибок больше не допускал.
Игра по счету
К середине тайма наставник хозяев использовал все свои замены, и за счет более свежих игроков ему удалось увеличить давление на ворота сборной Греции. На 67-й минуте шанс восстановить равновесие получил подключившийся вперед защитник Яровслав Ракицкий, но и на его удар с близкого расстояния Цорвас среагировал. Что же касается гостей, то чем меньше времени оставалось до финального свистка, тем плотнее смыкались их защитные редуты. Имея возможность неспешно разыгрывать мяч, они вынуждали сине-желтых выполнять большой объем черновой работы, и это обстоятельство также отражалось на психологическом состоянии проигрывавших.
Четвертое фиаско
В концовке поединка украинская команда пошла вперед уже всеми силами, сделав последнюю ставку на длинные передачи. Но и к таким ее действиям гости оказались готовы − они имели значительный перевес не только в росте, но и, похоже, в свежести. В итоге подопечные Отто Рехагеля без особых проблем довели матч до победы, завоевав заслуженную путевку в ЮАР. Ну а сине-желтым остается лишь посетовать на злой рок, подстерегающий их всякий раз в плей-офф чемпионатов мира и Европы − неудача команды Михайличенко на донецкой «Донбасс Арене» стала для них уже четвертой.
+++
Горькие слезы Украины
Uefa.com
19.11.09
Несмотря на неудачу в стыковом раунде чемпионата мира-2010 главный тренер сборной Украины Алексей Михайличенко выразил готовность продолжить работу в национальной команде.
«Это моя вина»
Из-за минимального поражения от греков на донецкой «Донбасс Арене» украинцы остались без путевки в ЮАР и теперь могут готовиться к домашнему ЕВРО-2012™. «Как ни обидно, я должен поздравить соперника с победой, − сказал после игры разочарованный наставник хозяев. − Конечно же, очень больно, что отборочный цикл завершается именно так. Потому что я и сейчас считаю, что мы заслуживали путевки на чемпионат мира. Поэтому приношу всем нашим болельщикам свои извинения. Это моя вина. Значит, мы что-то не доделали, и единственная ошибка в обороне перечеркнула весь пройденный путь».
«Ошибались все. Но бились, старались тоже все»Алексей Михайличенко
Не хватило мастерства
По мнению Михайличенко, его подопечным элементарно не хватило мастерства для того, чтобы обыграть сборную Греции. «У меня нет больших претензий к ребятам по сегодняшней игре, − продолжил он. − Ошибались все. Но бились, старались тоже все. К сожалению, и моя мечта, и мечта ребят, которые очень хотели поехать на чемпионат мира, в этот раз не сбылась. Мы проиграли игру, которая очень многое значила для Украины. Однако я не буду сдаваться. Да, мой контракт с федерацией истекает в этом месяце, но если мне поступит предложение продлить его, я, конечно же, соглашусь».
Четыре поражения
В целом тренер сине-желтых положительно оценивает свою работу в сборной, которая под его руководством проиграла по два официальных и товарищеских матча. «По ходу отборочного цикла мы вынуждены были коренным образом перестраивать команду, в ней появилось более десяти новых, молодых игроков, − поясняет 46-летний Михайличенко, в 2006 году завоевавший серебро чемпионата Европы среди молодежи. − Кроме того, до последней игры мы все-таки решали турнирные задачи. Спаренная дуэль с Грецией стала первой, в которой мы уступили. Ни Англии, ни Хорватии, ни остальным соперникам по группе Украина по сумме двух игр не проиграла».
Шева не скрывает слез
Между тем на финальный турнир в ЮАР отправятся греки. Сине-желтым же придется зализывать раны, ведь нынешняя неудача стала для них уже четвертой кряду в серии плей-офф. Не случайно, капитан команды Андрей Шевченко, покидавший газон «Донбасс Арены» последним, не скрывал своих слез − для 33-летнего форварда эта возможность еще раз сыграть на чемпионате мира, вероятно, была последней в карьере. Шева так и не нашел слов, чтобы объяснить причины поражения в Донецке, а его партнер Анатолий Тимощук отметил: «Проблемы проявились во всех компонентах игры сборной Украины».
Рехагель открывает секрет
Секретом победы над хозяевами после игры поделился Отто Рехагель. «Сделав анализ игры сборной Украины, мы пришли к выводу, что у нашего соперника есть проблемы в центре обороны, − признался немецкий наставник греков. − На этом и был сделан основной акцент нашей контригры». Как и его украинский коллега, Рехагель призывает учитывать, что в завершившемся отборочном цикле в составе его команды также произошли разительные перемены. «Из состава, который выиграл Евро-2004, у нас осталось лишь три футболиста», − резюмировал он.
+++
ФУТБОЛ
«Металлург» − «Металлист»: пусть все решится на поле
Metallurg.donetsk.ua
19.11.09
Матч 12-го тура Эпицентр чемпионата Украины по футболу, в котором донецкий «Металлург» принимал харьковский «Металлист» получился достаточно напряженным и непредсказуемым. Встречались два достойных соперника, каждый из которых стремился победить.
В спорте, и в особенности в футболе, не все поддается логике. Этим и прекрасен футбол, иначе посмотреть на игру миллионов не приходили бы тысячи поклонников футбола. Вот и первый ноябрьский вечер на поле стадиона «Металлург» прошла принципиальная игра донецкой и харьковской команды. Развязка матча, которая произошла на последней минуте игры, послужила выбросом эмоций, как со стороны игроков, так и всех тех, кто был на той игре. Безусловно, нервное напряжение и привело к огорчению проигравших, и восторгу победителей. Вот так, на эмоциях, и переживаниях, и был написан отчет о матче и нелицеприятные слова в адрес харьковской команды, которая смогла вырвать победу.
Без эмоций футбол представить невозможно. Это составляющая футбола. Главное, чтобы игроки приносили радость своим поклонникам, а принципиальность матчей «Металлурга» и «Металлиста» станет одной из изюминок нашего чемпионата. Чем больше клубов будут ставить перед собой высокие задачи, тем интересней будет наш чемпионат. Уверены, что в будущем, матчи между «Металлургом» и «Металлистом» привлекут на эти игры новых болельщиков и все зрители увидят, что все решается исключительно на футбольном поле.
Уже в следующей игре чемпионата против «Арсенала», равно как в игре второго круга в Харькове, донецкий «Металлург» постарается продемонстрировать свой класс и порадовать отличной игрой своих почитателей. Не сомневаемся, что главной составляющей футбола являются футболисты. Именно на них ходит зритель, а в составе «Металлурга» есть звезды. От них мы и ждем красивой игры.
В связи с вышеуказанным, приношу извинения ФК «Металлист» за некорректные высказывания в адрес харьковской команды в отчете о матче «Металлург» − «Металлист».
+++
Региональные печатные СМИ
ФУТБОЛ
ЗАВЕРШАЕТСЯ ОТБОРОЧНЫЙ ЦИКЛ МАТЧЕЙ
А. ЗЕЛИКОВ
Крымские известия ( АР Крым)
19.11.09
На прошедшей неделе сборная команда Украины по футболу проводила отборочный матч в Греции и разошлась с хозяевами поля миром, сыграв нулевую ничью. Следует отметить, что ни та, ни другая команда особой активностью не отличалась, обе больше осторожничали. Но если защита вместе с голкипером сумела спасти наши ворота от забитых мячей, то нападение в этом матче особо себя не проявило. Правда, Шевченко пытался не только сам забить гол, но и давал результативные пасы, однако его коллеги по нападению — Милевский, Ротань, Гусев — не смогли воспользоваться передачами и лишь изредка пробивали в створ ворот соперника.
Думается, на «Донбасс-Арене» наша сборная вспомнит, что игра, которую футболисты демонстрировали в Греции, ни к чему хорошему не приведет. Тем более что, как поется в песне, «нам нужна одна победа». Ничья никак не устроит, ведь тогда сборной Украины придется ожидать еще четыре года, чтобы снова пройти все ступени отборочных матчей.
Команда России в упорном поединке переиграла на своем поле сборную Словении (2:1). Ответные матчи отборочного цикла во всех подгруппах завершаются.
А пока известны следующие участники чемпионата мира в ЮАР: Англия, Дания, Швейцария, Словакия, Германия, Испания, Сербия, Италия, Голландия, Бразилия, Парагвай, Чили, Аргентина, США, Мексика, Гондурас, Гана, Кот-д-Ивуар, Камерун, Нигерия, Австралия, Япония, КНДР, Новая Зеландия, Южная Корея и хозяева чемпионата — ЮАР.
В рамках отборочного турнира чемпионата Европы среди молодежных команд украинская сборная на выезде обыграла сборную Бельгии (2:0) и возглавила восьмую отборочную группу. Команда Украины набрала после пяти игр 11 очков, Франция после четырех игр — 8, Бельгия после пяти игр — 8, а замыкает подгруппу Мальта, которая после пяти туров не имеет ни одного очка. Следует отметить, что объявленный в Украине и в некоторых странах Европы карантин заставил федерации футбола этих государств отменить несколько туров чемпионатов, а предстоящая зима и вовсе поломает все календари, и команды вынуждены будут проводить пропущенные матчи либо на снегу, либо в весеннюю распутицу.
Чтобы не потерять спортивную форму, футболисты усиленно тренируются и организуют контрольные игры.
Молодежная сборная «Таврии», заполняя вынужденную паузу, провела на стадионе «Фиолент» встречу с набирающей силу и опыт в чемпионатах Крыма командой «ЮИС-Сервис», которую тренирует известный в прошлом защитник «Таврии» Игорь Волков.
Новый главный тренер дублирующего состава «Таврии» Валерий Петров задействовал в этом матче практически всех ребят не только из дубля, но и молодых игроков из клубной школы Краснолесья. В этой встрече обе команды играли без оглядки на тылы и в основном демонстрировали атакующий футбол.
Но все же профессионализм был на стороне молодежного состава «Таврии», победившей со счетом 4:1.
К сожалению, мы не можем дать информацию о финише чемпионата Симферополя. Ответственный секретарь городской федерации футбола Игорь Алехин не предоставил информацию об итогах последних двух туров, cославшись на занятость.
+++
Герої України
Дмитро Джулай
Левый Берег (Киевская-Днепропетровская область)
19.11.09
Українці вперто продовжують шукати міфічну «національну ідею», але, схоже, вже чітко визначилися, хто має посісти вакантне місце «розуму, честі та совісті». Футболісти стали обранцями нації. Вони і тільки вони мають бути ідеальними, безгрішними та ще бозна якими. (Якими саме, їм завжди підкажуть.)
Звичайно, кому ж іще довірити це почесне право? Хіба ми вже вирішили усі інші проблеми? Ми живемо на чистих вулицях, у чистих будинках? Ми отримуємо гідну зарплату? У нас немає манкуртів, котрі живуть на цій землі і ненавидять її так, що позаздрили б найлютіші вороженьки? Наша економіка сягнула, всупереч усім кризам та епідеміям, таких темпів розвитку, що ще трохи і до нас прилітатимуть вчитися з усієї Галактики?
Оскільки з іншим не впоралися, то головне зараз − навчити Шевченка бити штрафні, Мілевського − закривати м’яч корпусом, П’ятова − не помилятися у воротах, а Михайличенка − тренувати.
Цікаво виходить. Українська збірна залишилася єдиною українською командою високого рівня. Саме її виступи, а не матчі клубів, демонструють, як вміють тренувати і грати у футбол українці. І чомусь якраз у цьому випадку їм відмовляють у праві бути українцями. У праві бути плоттю від плоті народу, який обирає до парламенту колишніх та майбутніх зеків, аби вони приймали закони, народу, який постійно думає, куди б йому піти, на схід чи захід, замість того, щоб працювати на власному подвір’ї, народу, який «покращення життя вже сьогодні» радо проміняє на необхідність не один рік чистити країну від смороду та наволочі.
Чому, з помаху якої чарівної палички люди, котрі народилися, виросли та живуть у тій самій державі, але відрізняються лише тим, що іноді вміють відносно непогано влучати по м’ячу, мають бути Іншими? Звідки у дітей слабкодухого народу з’явиться схильність до геройства, що допомагатиме їм щоразу бити колосів і не тільки світового футболу?
Перемога над Англією (облишмо осторонь їхню мотивацію, наша завжди важливіша) прилаштувалася у скромному списочку звитяг у битвах із грандами слідом за перемогою над Португалією наприкінці 1990-х. Між цими матчами − побиття тих, хто тремтить більше, аніж ми самі, та слухняне схиляння колін перед «сильнішими». Без справжніх спроб перевірити їхню силу.
Навряд чи у цих своїх жертвуваннях наші футболісти керувалися тартаківським «Я не хочу бути героєм України» − через те, що «не цінує героїв моя країна». Для справжнього геройства, того, що творить націю, їм стільки разів не стало духу.
І ось, коли після голу греків у Донецьку геройство знадобилося, з’ясувалося, що звичка терпіти, погоджуватися з перевагою іншого без спроб поставити цю перевагу під сумнів − не найкращий спосіб виховання героїв. Вони хотіли, дуже хотіли ними стати. Цього вечора, у цьому матчі. Але спорт, як стверджував Хейвуд Браун, не будує характер, він його розкриває. Цей плей-офф учетверте розкрив характер не лише українських футболістів. Характер тих, хто завжди прагне кращого, але або робить для цього дуже мало, або робить зовсім не те. Для того, щоб зрозуміти природу чергової невдачі нашої збірної, багатьом із нас достатньо подивитися у дзеркало. А чи «насправді так просто змінити життя»?
+++
На «Динамо» буде справжня битва...
Андрій ВОРОНИЧ
Високий Замок ( Львівська область)
19.11.09
Як би вона не завершилася, скористає «Металіст» − якщо обіграє вдома «Зорю»
На «Динамо» буде справжня битва...
Центральний матч 14-го туру? Без варіантів − “Динамо” проти “Шахтаря” в Києві! Вишукану футбольну страву буде “приперчено” довколафутбольними “розбірками”... На стадіоні “Динамо” хтось обов’язково втратить очки, і це буде на руку “Металісту”, який переслідує лідерів. “Карпати” ж, якщо справді претендують на участь у Лізі Європи, повинні перемагати у Кривому Розі.
Матч між киянами й донеччанами у будь-якому разі був би супернапруженим. А тут до чисто футбольної інтриги (результат суттєво вплине на “золоті” перспективи) додасться ще й сварка, що вже кілька тижнів триває між таборами “Динамо” й “Шахтаря”. Останньою краплею став публічний скандал, який напередодні матчу Україна-Греція влаштували президент Федерації футболу України (він же − екс-президент “Динамо”) Григорій Суркіс і власник “Шахтаря” Ринат Ахметов. Ви вже знаєте результат українсько-грецького двобою, знаєте, скільки було на стадіоні вільних місць і чи вплинуло це на гру збірної України... У будь-якому разі, скандал матиме свій відбиток і на суботній грі “Динамо” − “Шахтар” у Києві.
Харківському “Металісту” цілком до снаги перемогти луганську “Зорю”. Якщо так станеться, підопічні Мирона Маркевича зміцнять свої позиції у медальних перегонах, − адже на “Динамо” хтось обов’язково втратить очки. “Дніпро”, що поступився у 12-му турі “Таврії”, робитиме все, аби здолати на виїзді “Іллічівець”. Переможне завдання стоїть і перед “Карпатами”. Головне − не думати, що “Кривбас” можна “закидати шапками”: у 12-му турі криворіжці таки змусили капітулювати міцну “Оболонь”.
Решта матчів 14-го туру: “Таврія” − “Закарпаття”, “Ворскла” − “Оболонь”, “Металург” Д − “Арсенал”, “Чорноморець” − “Металург” З.
+++
Від перших осіб
Провінційна (Рівненська область)
19.11.09
Нещодавно ми підбивали підсумки футбольного сезону в області. Попри те, що через карантин не вдалося провести всі заплановані матчі (не відбувся фінал Кубка серед юнаків, фінал серед ветеранів, Суперкубок області та турнір Ліга чемпіонів Рівненщини), сезон залишив приємні враження.
Головне — напружена та безкомпромісна боротьба за нагороди чемпіонату області у першій лізі тривала до останнього матчу. Лише заключний тур розставив крапки над ”і” та визначив трійку призерів. Чемпіоном стала рівненська “Славія”, срібним призером — березнівський “Случ” і бронзовим — оржівський “ОДЕК”. Головні тренери цих команд поділилися своїми думками про змагання і відповіли на питання:
1. Чи все із запланованого вдалося втілити у життя нинішнього сезону?
2. Які матчі запам’яталися найбільше?
3. Кого могли б виділити у своїй команді та серед суперників?
4. Ваша думка про нинішній чемпіонат?
5. Плани на наступний сезон.
Сергій Дьомушкін, головний тренер команди “Славія” (Рівне):
Від перших осіб
— На старті чемпіонату про чемпіонство не думалося. Планували потрапити у трійку призерів. Проте апетит приходить під час їжі. Впродовж турніру побачили, що під силу позмагатися за золото. У міжсезоння провели відмінну селекційну роботу, що позначилося на грі й результаті. У другій половині чемпіонату ми лише раз зіграли внічию. В решті матчів святкували перемоги. Командний дух, бажання виграти, ігрова дисципліна — це головні чинники, завдяки яким нам вдалося стати чемпіоном.
— Всі матчі були цікаві. Окремо стоять два поєдинки. Це матч у Кузнецовську, де ми перемогли місцевий “Ізотоп-РАЕС” 2:0. Після виграшу ми повірили, що можемо вибороти золоті медалі. Іншим був матч із березнівською командою “Случ” у Млинові, в якому ми обіграли головного конкурента за перемогу в чемпіонаті (1:0).
— Не хочеться виділяти кого із команди, яка сильна своїм бойовим духом та колективними діями. Проте й на цьому фоні виокремлювалися Сергій Андруховець та Віктор Каращенко. Перший провів найбільше ігор за команду, а другий відзначився забитими м’ячами, якіх в більшості були вирішальні і впливали на кінцевий результат. Щодо кращих у суперників не думав й не можу когось виділити. Тим більш когось брати — у нас хороший колектив!
— Хороший, бойовий, цікавий чемпіонат. На жаль, він був трішки “змазаний” забороною грати гравцям, які виступають в іншій області. Я був проти цього. Саме через цей пункт відбувалося багато непорозумінь. Справа між “ОДЕКом” та “Славією” дійшла аж до КДК (контрольно-дисциплінарного комітету) ФФУ. Попри це — чемпіонат пройшов на високому рівні. Чотири команди реально претендували на перше місце!
— На даний момент планів ніяких немає. Справа найближчих днів — офіційно буде зареєстрований футбольний клуб “Славія”. Що буде в подальшому — покаже час. Гравцям відразу сказав, хто хоче десь іти, попередити — нікого тримати не будемо. Проте з такою розмовою до мене ніхто не підходив. Відпочиваємо, а потім будемо готуватися до наступного чемпіонату. Адже він стане ще складнішим для нас — необхідно буде захищати звання чемпіона. А це набагато важче, аніж стати кращим!
Богдан Самардак, головний тренер команди “Случ” (Березне):
Від перших осіб
— Мабуть так. Минулого року ми були третіми, а нинішнього — другими. Це крок уперед. Якщо команда не зупиняється на місці і робить поступ вперед — це успіх. Принаймні для себе я ставлю такі завдання.
— Для мене залишають приємні спогаді поєдинки, в яких команда доводила свою перевагу поступаючись. Такими були поєдинки в Оржеві та Гощі. У ході зустрічі ми поступали 0:1, але змогли переломити хід матчу і перемогти в обох поєдинках 2:1. Хлопці змогли віднайти сили і через “не можу” спочатку зрівняли рахунок, а потім забили переможний гол. Запам’яталися домашні ігри з “Ізотопом-РАЕС” (1:0) та рівненською “Славією” (0:0).
— В першу чергу це Славік Гуменюк. Як на мене, він на голову сильніший за решту воротарів чемпіонату. Не можу не відзначити Дмитра Жигуліна. Оцих двох я виділив би у команді. Серед суперників? Навіть не знаю, кого відмітити. А кого хотів би бачити — не скажу.
— Рівень обласних змагань однозначно виріс. До заключного туру велася боротьба за перше місце, на яке претендували відразу кілька команд. Приємно, що підвищився рівень суддівства.
— Щодо планів, то на сьогодні нічого конкретного сказати не можу. Сезон завершився, і про подальше майбутнє ніхто не говорить. Все на словах. Хотілося б, аби від них перейти до практичних справ. Як далі буду іти справи — покаже час.
Олег Кучер, головний тренер команди “ОДЕК” (Оржів):
Від перших осіб
— На жаль, не все вдалося. Перед нашою командою стоїть високе завдання — перемагати у всіх матчах і вигравати всі турніри, в яких беремо участь. Сталося, як сталося. Не вистачає сил на виступи на два фронти — у обласних змаганнях та всеукраїнських аматорських. Необхідно у всіх поєдинках викладатися на сто. На жаль, не всі футболісти зуміли вижати максимум. Створювали багато гольових моментів, а реалізували невеликий відсоток. Саме це не дозволило добитися кращого результату у чемпіонаті.
— Багато матчів запам’яталося, адже з нами всі команди грають на повну потужність. Цікавим був поєдинок у Березному зі “Случем”. Чудовий поєдинок, я б сказав, гольову феєрію продемонструвала команда у Рівному з “Хіміком”. Кожен поєдинок залишив щось на згадку.
— Складно так сказати. В мене немає претензій до гравців. Звичайно, хтось зіграв краще, хтось трішки слабше — але в основному непогано. Відзначити хочу Олега Костюка, Тараса Топоровського, Юрія Стасюка та Андрія Давидюка. Кого хотів би бачити, не буду говорити, а виокремити можу Романа Волоха, Олександра Колоса та Сергія Вознюка. Немолоді спортсмени, але саме такого відношення і самовіддачі у кожній грі молодим ще треба повчитися.
— Чемпіонат пройшов у цікавій боротьбі. Були неочікувані результати, до останнього туру не було відомо чемпіона. Проте на цьому фоні дії обласної федерації футболу та Володимира Поліщука стосовно нас були незрозумілі. Через участь в аматорській лізі ми просили перенести один матч — не дозволили. В багатьох питаннях він намагається зняти з себе відповідальність. Навіть суперечки між нами та “Славією” дійшли до столиці. Хоча він — мій перший тренер і поважна людина, я не можу цього не сказати.
Поки ми не збиралися і не думали, як будемо готуватися. Проте найближчим часом зустрінемося із нашим президентом клубу, де розробимо план майбутніх дій. Але вже зараз можна сказати одне — завдання ставитимуться перед нами найвищі. Намагатимемося наступного сезону виступити якнайкраще і зробити дубль у чемпіонаті.
+++
ИГРА СБОРНОЙ − РЕАКЦИЯ СМИ
Невикористаний потенціал. Хто буде новим тренером збірної?
Олександр Гливинський
Левый Берег (Киевская-Днепропетровская область)
19.11.09
Українцям не вдалося перекреслити чорну смугу незмінних поразок у матчах плей-офф. Те, що збірна вперше не пропустила у виїзному матчі, багатьох надихало: до Греції «синьо-жовті» двічі поверталися з гостей із двома пропущеними (у Хорватії та Словенії), а виправити ситуацію вдома не вдавалої.
Трохи іншою була ситуація у матчах з Німеччиною, але результат такий же негативний (у 2001-му ми спочатку зіграли внічию 1:1, а потім «нахапали» чотири у Дортмунді). Тепер же нічого виправляти не треба було, потрібно було лише перемогти і вдруге в історії вийти на чемпіонат світу. Не судилося…
Ошаленілі від радості греки зі сльозами на очах обіймалися під холодним дощем серед напівпорожніх трибун «Донбас Арени». Таку картину можна було уявити, бо у футболі буває всяке, але ніхто не припускав, що це реально станеться. І звичайні уболівальники, котрі футбол дивляться по великих святах, і обізнані букмекери, від пильної уваги котрих не вислизне найдрібніша деталь, − всі одностайно оцінювали шанси команди Михайличенка вище. Хист мудрого тактика Отто Рехагеля ніхто не скидав з рахунку, але все ж превалювала думка, що 71-річний наставник сьогодні більшою мірою думає про те, як закінчити виконання свого контракту з Федерацією футболу Греції, ніж про те, щоби знову зіграти на… А, почекайте! Та для Рехагеля у сенсі чемпіонату світу якраз і не було «знову»: «хитрий лис», котрий робив чемпіонами Німеччини провінціалів з Бремена і Кайзерслаутерна і такий же «контрастний титул» здобув в Європі для греків, яких при всій фантазії не назвеш законодавцями футбольних порядків на континенті, ще ніколи не виводив свою команду у фінальну частину чемпіонату світу. Тепер таке досягнення у Короля Отто є. У нас же з вами залишається поки єдина участь у Мундіалі і четвертий програний «стик». Плей-офф таки не для нас − навіть у найзапеклішого оптиміста опустяться руки після цієї поразки. Вісім років − здавалося, достатній часовий відрізок, щоби забути, як це боляче − вилетіти на фінішній прямій, на самій фінальній стрічці. Однак все згадалося миттю після сумбурного матчу у середу.
У цій грі все справді виникало спонтанно. Більшою мірою це стосується нашої команди, греки упродовж матчу витримали свою установку на гру: максимально уважно зіграли у захисті, контратакували, постійно тримаючи у напрузі наш захист, врешті, зробили головне − забили гол, без якого неможливо розраховувати на участь у турнірі. А що ми? Ми почали потужно: упродовж двох хвилин Шевченко двічі міг забити: спочатку не влучив по м‘ячу після прострілу зліва, а потім, добиваючи м‘яч після удару Алієва, не зумів поцілити у рамку. Греки відповіли небезпечним ударом Самараса після розіграшу стандарту, і наші наче злякалися: упродовж наступних десяти хвилин (аж до штрафного від Алієва) моментів ми не створили. А потім був гол: Хачеріді і Кучера обставили як хлопчиків − Самарас наче кинджалом розрізав центральну вісь українського захисту і Салпінгідіс вискочив на самотнього П’ятова. При вій майстерності нашого голкіпера шансів врятувати ситуацію у нього було мало: грек зіграв технічно грамотно, відправивши м‘яч у дальній кут. Те, чого ми так побоювалися в Афінах, трапилося в Донецьку − українці пропустили і тепер потрібно було забивати вже не один, а два м‘ячі. Ігрового часу залишалося достатньо − ціла година, але для того, щоб переламати хід гри, яка не складалася, потрібно було робити зміни, а їх Михайличенко робити не став. Не повернеться язик звинувачувати гравців у відсутності бажання, вони хотіли перемогти, от тільки як це зробити, їм ніхто не сказав. Михайличенко допустив аж ніяк не одну помилку, яка перекреслила двохрічний кваліфікаційний цикл (так тренер сказав на післяматчевій прес-конференції, маючи на увазі помилку центру оборони), у матчах було одразу кілька помітних тренерських ляпів.
Перше: чи справедливо звинувачувати центральних оборонців? Звісно, справедливо, хто ж іще винен?! Хто втратив позицію і впустив у коридор грека?! Але давайте подивимося на проблему глибше: Кучер і Хачеріді грають у різних клубах, тандемом у збірній вони зіграли до гри у Донецьку три матчі. Можливо, для збірної це не так уже й мало, однак очевидно, що обидва гравці ще не зіграні, а крім того переживають спад: Кучер «начудив» достатньо у матчі «Шахтаря» з «Тулузою» в Лізі Європи, на Хачеріді теж частина провини за м‘ячі, пропущені від «Інтера». Плюс ця гра відбилася на психологічному стані всіх динамівців (матчі збірної це довели). Так, у Чигринського було небагато ігрової практики у «Барселоні» після травми, однак очевидно, що він − гравець досвідчений і через вимушений простій зголоднів за грою. До того ж, Дмитро володіє чудовим середнім і дальнім пасом (у нашій збірній такі передачі не вміє робити ніхто). Згадайте, як гравці оборони віддавали м‘яч вперед, і все стає ясно: важко лише зрозуміти, чому Михайличенко відмовився від такого козиря.
Друге-третє. Ракицький і Яромоленко на лівому фланзі. Надто багато авансів було видано молодим гравцям останнім часом. Добре, коли підростає талановита молодь, але чи не завелика частка ризику у рішенні вирішити дорослі завдання за рахунок «молодіжки»? Про потужний удар Ракицького більше розказано, ніж його показано: греки молодому таланту як слід пробити так і не дали. Водночас його лівий фланг захисту постійно викликав тривогу. Знову ж таки, є сенс згадати про футболіста без ігрової практики: Шевчук, коли його виставляли на лівому фланзі оборони, завжди знав, як перекрити у своїй зоні відповідальності кисень атакувальному хаву суперника.
Ярмоленко непогано увійшов у гру в Афінах, однак рішення виставляти його зі старту важко назвати оптимальним: молодий півзахисник вже не раз «згорав» у відповідальних матчах Ліги чемпіонів. Його виходи на заміну доводять, що в даний момент Ярмоленка краще використовувати як «джокера». Все ж поспішив тренер, відмовившись від послуг Ротаня після першого тайму матчу в Греції.
Четверте − два однотипних опорних півзахисника. Для чого було ставити у центр Тимощука і Михалика − виконавців зі схожим стилем гри? Місце Тимощука − безсумнівне, однак йому потрібен напарник, котрий віддає точний пас вперед. Таким міг би стати Гай, якого Михайличенко ввів у гру надто пізно. Наслідком відсутності креативного центрального півзахисника стала аж надто велика кількість поперечних передач замість проникаючих. До речі, Михалик міг скласти пару центральних оборонців з Чигринським.
П‘яте. Про це уже сказано чимало: нам потрібен швидкий форвард. Шевченко викладався на повну, тягнув м‘яч вперед, відтягував на себе щонайменше двох захисників, а у вільну зону не було кому вриватися. Мілевський, і це здається очевидним для всіх, гальмує розвиток атаки, а не сприяє їй. Вихід Селезньова показав, що цей футболіст значно ефективніше грає на атаку. А взагалі, при нинішній моделі гри збірній був просто необхідний Воронін: його швидкість і наполегливість і мали б стати чинником, якого не вистачило, щоби розірвати оборону греків. Думається, тренеру варто було врахувати цей момент бодай після першої гри і запросити нападника до табору збірної.
Шосте − нерішучість тренера. Те, що Михайличенко занадто пізно почав змінювати склад, теж доводиться констатувати. Половина тайму − надто мало часу, щоби все виправити. Михайличенкові, і це уже довела не одна гра, не вдається миттєво відреагувати, коли матч складається не за його сценарієм. Ментальна пробуксовка у грі дорого коштувала. З іншого боку, згадайте фразу досвідченого Отто Рехагеля: «У цьому плей-офф допущену помилку виправити не вдасться». Так і сталося: свої помилки (не одну, а цілу низку) Михайличенко спочатку не збагнув, а потім не зумів виправити.
У матчі в українців було достатньо шансів забити необхідні два м‘ячі, але кожного разу, коли треба було завдати точно удару, підводила… і що тут написати − вдача, витримка, майстерність? А може таки тренерська думка? При всій повазі до Олексія Олександровича, слід визнати, що збірна з ним так і залишилася командою, не здатною використати свої козирі. При нинішньому наставнику ми тільки й говоримо про невикористаний потенціал «синьо-жовтих». Немає сумнівів, свою роботу Михайляченко виконує чесно, але може все ж слід поступитися місцем іншому − тому, хто виконуватиме роботу не лише чесно, а й більш ефективно?
+++
Хто в ліс, хто по дрова
Україна не виступатиме на мундіалі
Валерій ВАЛЕРКО
Київська правда (Київська область)
19.11.09
Смута. Важко розраховувати на звершення команди, яка представляє розірвану на дві антагоністичні групи країну. Замість того, щоб об'єднатися навколо найвищої турнірної мети, «батьки» нашого футболу затіяли принизливу публічну сварку про гроші. Одні надмірно завищили ціни на вхідні квитки, інші скористалися нагодою «потурбуватися» про обікрадений і доведений до межі бідності народ. Про країну та її престиж мови не було взагалі. Чим гірше, тим краще — саме це гасло з пріснопам'ятних часів панувало в ці листопадові дні на вулицях Донбасу. Донецький стадіон-красень виявився заповненим хіба що наполовину. Сподіватися за таких обставин на цілковиту викладку футболістів, звичайно, можна було, однак гарантувати її — ні. Бо там, де посіяно чвари, годі й чекати на всепереможну одностайність і свідому самопожертву.
Логіка. Так і сталося: «жовто-блакитні» вийшли на поле «Донбас-Арени» з острахом. І те, чого вони боялися найбільше, відбулося на 31-й хвилині. Спритний Салпінгідис, прослизнувши між Хачериді та Кучером, як тінь, без особливих зусиль переграв полишеного напризволяще П'ятова. Часу, аби поновити рівновагу і навіть вийти вперед, у нас було вдосталь, але створити насправді реальний голевий момент біля чужих воріт українці так і не змогли. Трапилося те, про що я писав уже після першого матчу суперників. І ми, і греки значно краще контратакуємо, аніж ведемо позиційний наступ. Цю думку розділяють усі. Так-от, Україна в Афінах своєю символічною перевагою не скористалася. Натомість греки в Донецьку — забили. А решта була торжеством ігрової логіки: той, хто вміє захищатися, натиск погано організованого суперника стримає за будь-яких умов. Що й довели на «Донбас-Арені» Отто Рехагель та його команда. Тим паче, що наші в атаці почувалися, немов сліпі та безпорадні кошенята. А це вже наслідок передматчевих напрацювань. Точніше — цілковита відсутність їх.
Реєстр. Інші стикові матчі, що відбулися позавчора: Франція — Ірландія — 1:1 у дод. час (перший поєдинок — 1:0), Боснія — Португалія — 0:1 (0:1), Словенія — Росія — 1:0 (1:2), Єгипет — Алжир — 1:0 (додаткова зустріч), Уругвай — Коста-Рика — 1:1 (1:0). Відтак стали відомі всі учасники світових фіналів. Це — Австралія, Алжир, Англія, Аргентина, Бразилія, Гана, Гондурас, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Камерун, КНДР, Корея, Кот д'Івуар, Мексика, Нігерія, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, ПАР, Парагвай, Португалія, Сербія, Словаччина, Словенія, США, Уругвай, Франція, Чилі, Швейцарія, Японія.
+++
Когда всё как-то не так…
Николай Попов
Аргумент (Донецкая область)
19.11.09
Украина − Греция 0:1 (Первый матч − 0:0).
Национальные сборные.
18 ноября 2009 года, ответный матч плей-офф за выход в финальную часть ЧМ-2010, «Донбасс-Арена», г. Донецк. 31 643 зрителя.
Украина: А. Пятов, Я. Ракицкий, А. Кучер, А. Тимощук, Е. Хачериди, А. Шевченко ¬− К, А. Алиев (Е. Селезнёв, 56), А Милевский, А. Ярмоленко (О. Гусев, 69), В. Кобин, Т. Михалик (А. Гай, 65);
Гл. тренер − А. Михайличенко;
Греция: А. Цорвас, Н. Спирополус, Л. Винтра, С. Кириакос, Е. Морас, С. Папастопулос (В. Пляцикас, 31), Г. Самарас (Т. Гекас, 17), Г. Карагунис − К, К. Кацуранис, А. Харистеас (А. Циолис, 71), Д. Салпинидис;
Гл. тренер − О. Рехагель;
Страсти вокруг матча, который должен был подвести итог двухлетнему желанию и старанию нашей национальной дружины, начали накалятся ещё задолго до 18 ноября.
Сначала волей жребия из четвёрки: Франция, Россия, Португалия и Греция нам достались именно эллийцы. Затем на пресс-конференции А.Михайличенко объявил «Донбасс-Арену» местом решающего матча. И, безусловно, Донецк заслужил право на такой праздник. Только вот, как оказалось, праздник оказался далеко не всем по карману: минимальная цена билета на матч − 200 гривен. Дальше − больше. Президент ФК «Шахтёр» выступил против такой ценовой политики ФФУ и предложил владельцам абонементов на домашние игры своей команды скидку 50%. Во всех этих спорах и суматохе даже как-то мало замеченной оказалась игра в Афинах, где команды разошлись скучным миром 0:0. Затем были ещё споры, открытые письма и громкие заявления, но результат всё это оказало скорее только негативный − трибуны в Донецке оказались заполнены чуть более чем на половину. И вряд ли это вина простых болельщиков.
На матч обе команды вышли «заряженными». Хозяева взяли инициативу в свои руки, и после пятиминутной разведки довольно активно пошли вперёд. Заработал левый фланг, где в это время отлично подключался к атакам Ракицкий. Именно прострел юного «горняка» уже на 7-й минуте должен был результативно завершать Андрей Шевченко. Но в борьбе с защитником просто не смог попасть по мячу. Тут же следует мощный выстрел Алиева, Шева опять переигрывает в борьбе Кириакоса, но не попадает уже в ворота.
То, что греки умеют организованно обороняться, безусловно, знает уже вся Европа, но именно опасные контратаки в 2004 году принесли им звание чемпионов Европы. В одной из таких Хачериди фолит неподалёку от своей штрафной и подачу замыкает Самарас − к счастью, мимо.
Украинцы снова шли на ворота соперника. Проход Ярмоленко Спиропулос останавливает лишь ценой нарушения правил − опасный штрафной в исполнении Алиева «потянул» Цорвас.
А на 31-й минуте случился ключевой эпизод встречи. Позиционно провалилась оборона: Хачериди, стараясь создать искусственное «вне игры», оставил без опеки Салпинидиса, вовремя не вышел Кучер, опорный полузащитник Тимощук пропустил «пас в разрез». Как оказалось, таких ошибок греки не прощают: Димитриос Салпинидис вышел тет-а-тет с Пятовым, Андрей попытался выйти, но нападающему удалось чётко отправить мяч в угол − 0:1. Это означало, что ничьей уже больше быть не может. Нам нужно было обязательно победить. Скажем честно − задача была вполне выполнима. Трибуны в силу своей «населённости» со всех сил гнали вперёд «сине-жёлтых», игроки нашей команды уж точно не уступали грекам персонально. Но где же была та самая игра, которая должна была принести заветный результат?
Все действия, которые в дальнейшем могли принести успех сборной, были основаны лишь на мастерстве отдельных исполнителей (чаще всего − Андрея Шевченко), либо же подач со стандартных положений, которые зарабатывались тем же путём. Не было видно командной игры, комбинаций, которые должны были кружить головы греческим защитникам, ставить их в тупик. На таких вот полумоментах и прошёл весь второй тайм матча. Команда, которая должна была побеждать, за весь матч не создала по-настоящему 100-процентного голевого момента. Да, где-то как-то могли забить. Но не забили.
Михайличенко, стараясь хоть что-то спасти, выпускает вместо полузащитника Алиева форварда Селезнёва, меняет неубедительных Михалика и Ярмоленко, но должного эффекта замены не произвели.
После финального свистка Андрей Шевченко не смог сдержать слёз: это был, наверное, его последний шанс отправиться на мировой форум в роли игрока. Андрея ещё долго не могли успокоить. Вопрос об уровне самоотдачи наших футболистов на поле отпал сам по себе.
Самым ярким зрелищем второй половины были, к сожалению, лишь файеры, которые сначала зажглись на трибунах, а, по окончании матча, вылетели и на газон «Донбасс-Арены». Болельщики не знают, нужно ли нам домашнее Евро-2012, на котором наша команда не будет знать куда бежать, и хотят позитивных перемен уже в ближайшее время.
+++
«БИЛЕТНАЯ ВОЙНА» − РЕАКЦИЯ СМИ
Ахметов откопал топор войны
Евгений Швец
Левый Берег (Киевская-Днепропетровская область)
19.11.09
Представители донецкого «Шахтера» с сентября с завидной частотой наносят удары по позициям главы Федерации футбола (ФФУ) Григория Суркиса. Сначала завел заунывную песню о судействе наставник «горняков» Мирча Луческу.
Последний аккорд − резкие заявления Рината Ахметова о желании Суркиса заработать на болельщиках сборной Украины. Или президента Федерации хотят сделать сговорчивее в решении проблемы судейства, или же готовится третья попытка смещения Суркиса с должности
Собственно, двух первых попыток как таковых не было. Скорее имели место кавалерийские наскоки. 3 декабря 2001 года Ринат Ахметов предложил Суркису уйти в отставку. Среди причин назывались совмещение должностей президента ФФУ и «Динамо», невыход сборной на ЧМ-2002. Вскоре состоялся конгресс ФФУ. После перепалки с представителями донецкого региона Суркис вынес на голосование вопрос о доверии самому себе. Делегаты (то ли испугавшись, то ли искренне) массово подняли руки за действующего президента − «за» проголосовали 111 из 114 участников.
В ноябре 2006-го, после памятного матча «Динамо» − «Шахтер» (именно тогда Мирча Луческу произнес фразу на века: «Браво, Федерация!»), друг детства Рината Ахметова и президент Федерации футбола Донецкой области Борис Колесников возглавил агиткампанию против Суркиса. Среди прочего, прозвучали и такие слова: «Проблема и позор для украинского футбола − это когда Суркис с шубами бежит за испанским судьей и на лбу у него написана коррупция». При этом главы большинства областных федераций не поддержали порыв Донецка. Поэтому еще за несколько недель до намеченного на 22 декабря конгресса ФФУ донецкая сторона отказалась от идеи инициировать вопрос об отставке Суркиса. Колесников, кстати, на конгресс не явился.
Новую волну недовольства среди представителей «Шахтера» традиционно вызвал судейский вопрос. И то, что «Шахтер» в этом сезоне от решений людей в черном не сильно пострадал, − не суть важно. Главное, что есть вопросы к матчам с участием «Динамо». К тому же хватает обиженных из числа других клубов. (В одних случаях попахивает отдачей долгов за матчи все с тем же «Динамо», а страдают при этом третьи команды; в других просто имеем «странные» решения арбитров.) Уже 1 декабря на заседании владельцев клубов Премьер-лиги (ПЛ) будет инициирован вопрос о выведении судейского корпуса из-под опеки национальной федерации.
Поссорились же Ринат Леонидович с Григорием Михайловичем из-за цен на билеты на матч Украина − Греция от коммерческого партнера ФФУ − «УФИ». Основной массив билетов на «Донбасс Арену» продавался по цене от 200 до 600 грн, максимальная цена − 8 тыс. (на матчах «Шахтера» в Лиге Европы цены − от 20−40 грн до 1200 грн). Владелец «Шахтера» выказывал недовольство подобным положением вещей. И еще до обращения Ахметова к Суркису дружественный ФФУ сайт «Прессинг» хорошенько проехался по хозяину Донбасса. Фраза «Гостеприимные хозяева стадиона… увлеклись другой любимой игрой − в наперстки» дорогого стоит. При этом в сочувствующей ФФУ газете «Спорт-Экспресс в Украине» было опубликовано интервью игрока «Динамо» Андрея Ярмоленко, в котором тот удивлялся высоким ценам на билеты. Несоответствие «линии партии» налицо. Оказалось, ответственный за идеологию в «СЭ» (автор большинства интервью с братьями Суркисами Дмитрий Ильченко) банально проморгал «крамольную» мысль.
В минувшее воскресенье Ахметов обратился к Суркису с предложением: «Шахтер» выкупит все билеты на матч за $1,5 млн. (Федерация рассчитывала выручить около $4,5 млн.) и продаст их фанатам по цене билетов на игры команды в Лиге Европы. ФФУ ответила отказом. А главный идеолог Федерации, отвечавший за работу СМИ еще в Администрации Леонида Кучмы Сергей Васильев, как кажется, допустил просчет. Ответ Суркиса появился аккурат к эфиру «Футбольного уик-энда» на канале Ахметова ТРК «Украина». Была в нем и такая фраза: «Зверніть увагу, я не почав докопуватись до причин, через які донецька ТРК до останнього не спромоглася придбати телеправа на матч у грецькій столиці. Де Ви були з цими $1,5 млн. учора, коли телекартинка поєдинку для глядачів усієї країни вартувала ?800 тис.?».
Тот, кто слышал, как ведущий программы Александр Денисов поставил на место президента ФФУ, не забудет этого долго. Пусть Денисов и находился под прикрытием телеэкрана, но в подобном тоне говорить с Суркисом позволял себе разве что Колесников три года назад.
Ахметов мастерски использовал ситуацию с непомерно высокими ценами на матч, выставив Суркиса в неприглядном свете. Прессинг, которому подвергается глава ФФУ, может сделать его более сговорчивым в вопросе предоставления независимости судейскому корпусу. Если допустить, что Ахметов задался только одной целью − сделать из Премьер-лиги привлекательный бизнес-продукт, успешное решение судейской проблемы может умерить его пыл революционера. И тогда «донецкие» вряд ли будут добиваться сложения Суркисом полномочий президента ФФУ. Впрочем, если от пока еще четырех украинских городов, претендующих на проведение Евро-2012, в итоге останется два (и Донецк не окажется в их числе) − возможно всякое.
В сентябре 2007 года Григорий Суркис под пламенные речи делегатов был переизбран президентом ФФУ до 2012-го. На волне эйфории от победы в тендере на проведение Евро его поддержали практически единогласно. За истекшее время настроения в некоторых областных федерациях изменились. К тому же руководители многих клубов Премьер-лиги уже не испытывают пиетета к Суркису. В его адрес на сентябрьском общем собрании владельцев клубов ПЛ весьма жестко высказались президенты «Черноморца» Леонид Климов, «Карпат» Петр Дыминский, «Закарпатья» Нестор Шуфрич. В неофициальной обстановке Шуфрич и вовсе позволил себе весьма пренебрежительные слова в адрес бывшего однопартийца по СДПУ(о). Все это говорит о том, что позиции Григория Суркиса не выглядят такими уж прочными.
+++
ЕВРО-2012
Володимир ГІРНЯК: «Львів’яни мають зрозуміти, що вже не можна вірити солодким обіцянкам»
Юлія ЛІЩЕНКО
Високий Замок ( Львівська область)
19.11.09
Тих, хто прискіпливо спостерігає за роботою Львівської міської ради,
не здивувала інформація, що 32-річний член фракції УНП, член ГО “Спільнота” юрист Володимир Гірняк (на фото) офіційно заявив про свій намір балотуватися на посаду міського голови Львова.
Володимир є одним з найактивніших молодих депутатів ради. Про те, яких змін потребує місто у всіх напрямах міської господарки, з Володимиром Гірняком спілкувалася кореспондент “Леополіса”.
− Пане Володимире, кожен із львівських міських голів у свою виборчу кампанію закладав якусь “фішку” − Любомир Буняк обіцяв львів’янам воду, Андрій Садовий “причарував” “Самопоміччю”. Чим будете “брати” львів’ян ви?
− Львів’яни повинні зрозуміти, що вже не можна вірити солодким обіцянкам. Львів’яни − люди мудрі. Тому моє кредо − говорити людям правду, пропонувати реальні речі, які можна зробити. Це першочергові і найбільші проблеми Львова − жахливий стан житлово-комунального господарства, теплопостачання міста, міське сміттєзвалище, погані дороги. Це створення кращих умов праці для наших вчителів і медиків. У 2007 році додалася проблема, пов’язана із належною підготовкою міста до чемпіонату Євро-2012.
Я патріот Львова, тому зацікавлений, аби львів’яни жили краще, комфортніше. Не повинен хтось жити дуже добре, а всі решта − дуже погано. Адже наші діти вчаться в тих самих школах, ходять у ті самі дитячі садочки, їздимо по тих самих дорогах. Тому я перший раз і пішов у депутати Львівської міської ради, що мені не давали спокою ці питання. Став депутатом ще у студентські роки. Тоді почав зустрічатися з мешканцями, вирішувати проблеми. І побачив, що у Львові відсутній зв’язок між мешканцями міста і владою. Поступово з тієї роботи виникла ідея створити мережу громадських приймалень і через них спілкуватися з людьми.
Разом із однодумцями, членами громадського об’єднання “Спільнота”, ми відкрили першу громадську приймальню у 2006 році − у Рясному. Другу − у СШ № 27. Маємо уже 26 громадських приймалень, вони є у кожному районі міста. Це приймальні мої, голови ГО “Спільнота” Юрія Кужелюка, депутатів міськради Наталії Усач, Романа Андрусишина, Віри Лясковської. Членами “Спільноти” є сім депутатів міськради, депутати облради, директори шкіл, люди, впливові у різних професійних середовищах, підприємці. Ми “тримаємо руку на пульсі міста”. Дехто нам закидає, що “Спільнота” − передвиборний проект. Це не так. Бо ще з 2006 року ми навіть не інформували про свою роботу ЗМІ. І тільки коли побачили, що можемо реально людям допомагати, вирішили, що можемо йти на вибори − у раду і на посаду міського голови.
− Чим можете похвалитися за 3,5 року такої громадської роботи?
− У 2006 році ми обіцяли мешканцям Сихова побудувати дитячий садочок. І обіцянки дотримали − наступного року цей садочок на вулиці Скрипника почне функціонувати. Це перший дитячий садочок з часів незалежності України, який побудували у Львові! Цю земельну ділянку свого часу хотіли пустити під забудову, але ми її відстояли. Сприяли цьому і Юрій Кужелюк, і Василь Миськів, і Роман Андрусишин. Минулого року обіцяли відремонтувати 24 навчальні заклади − і обіцянки дотримали.
Справа, якою можемо пишатися, − остаточне повернення Брюховицьких лісів у власність громади Львова. Цьому особливо завдячуємо члену нашої організації Вірі Дмитрівні Лясковській, яка активно відстоювала позицію львівської громади протягом декількох років.
Намагаємося реагувати на всі звернення, які надходять до нас у приймальні. Але багато чого зробити не можемо, бо нинішня система самоврядування в Україні є такою: сильний міський голова і слабка міська рада. Депутатський корпус практично не має впливу на кадрову політику, а від цього залежить все життя міста. Рада має вплив тільки на продаж і оренду земельних ділянок і комунального майна. І при цьому ціну продажу визначає управління комунального майна на підставі експертної оцінки.
− Тож для вас у Львові залишився неподоланий тільки один щабель − посада міського голови…
− Скажу відверто − для мене ця посада не є самоціллю. Я людина самодостатня, забезпечена матеріально, і для мене не буде катастрофи, якщо я не стану міським головою. Я почуваюся комфортно, будучи депутатом Львівської міської ради і підприємцем. Мало того − моя сім’я проти, аби я балотувався на мера. Але бачу, що в місті треба навести порядок. І є багато людей, яким довіряю, яких поважаю, які мені вже декілька років говорили − спробуй. Тому я й прийняв таке рішення.
− Як будете вирішувати першочергові проблеми, які щойно назвали?
− Проблеми теплопостачання і сміттєзвалища треба вирішувати коштом інвестора. Ще у 2006 р. група депутатів міськради вивчала досвід Естонії, яка віддала у концесію свої теплопостачальні підприємства потужній західній фірмі. Ця ж фірма тоді була готова взяти в концесію наше “Львівтеплоенерго”, вклавши 400 мільйонів гривень. Умови для Львова були вигідні − підприємство залишається в комунальній власності міста, тарифи встановлює місто. А фірма вкладає свої гроші, відпрацьовує свої управлінські ноу-хау. Були охочі інвестувати і сміттєзвалище. Думаю, у 2010 році ми до цього повернемося. Бо недоцільно вкладати бюджетні кошти у теплопостачання, сміттєзвалище, як це робиться зараз. Бюджетні кошти треба вкладати в житлово-комунальне господарство, дороги. Це дахи, утеплення будинків, під’їзди, труби, внутрішньобудинкові комунікації.
У перспективі безболісно можна буде збільшити дотацію з міського бюджету на ЖКГ у 2-2,5 раза. Бюджет розвитку Львова у 2009 році заплановано у розмірі 237 мільйонів гривень. У цьому році він не буде виконаний, бо зараз економічна криза. Але криза мине, і кошти бюджету розвитку можна буде збільшити до 350-400 млн. грн. − за рахунок ефективного господарювання. З огляду на те, що міського голову обирають на п’ять років, за п’ять років ми можемо отримати два мільярди гривень з бюджету розвитку, які можемо витратити на міську інфраструктуру. Водночас треба сприяти створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, підсилити кадрову політику, бо нинішня влада поміняла вже чотирьох керівників у сфері ЖКГ. Тому якщо у нас зникне таке поняття, як аврал на початку опалювального сезону, коли господарка буде налагоджено функціонувати, я вважатиму, що своє основне завдання виконав.
Щодо дорожнього господарства, то зараз деякі дороги ремонтують, але це все робиться доволі хаотично. Чому ремонтували вулицю Підвальну, а не важливу транспортну розв’язку − дорогу на Рясне? Тому що місто не має програми розвитку дорожнього господарства на майбутні роки. Ми повинні чітко знати, які дороги ремонтувати в першу чергу, які в другу, а які тоді, коли матимемо достатньо грошей. Для цього треба чітко знати, скільки коштуватиме ремонт усіх доріг у Львові. Маємо 1300 вулиць загальною довжиною 580 кілометрів. Яка сума потрібна на їх ремонт − ніхто не рахував. Після того, як ми приймемо таку програму, чітко зможемо розрахувати свої можливості і кошти.
І ще одне важливе першочергове завдання: ми повинні порахувати, скільки реально коштує Львів. Треба провести інвентаризацію майна, яке має громада Львова, які є земельні ділянки, скільки нерухомості, скільки комунальних підприємств, які вони мають активи. На жаль, з часів незалежності ми таких даних не маємо. А мусимо їх мати, аби знати, куди нам далі рухатися. В кабінеті міського голови має висіти карта, на якій зазначено − тут таке майно, тут таке, і його вартість. І вартість цього майна до кінця каденції не повинна зменшуватися. Бо це майно міської громади, а мера міська громада обирає для того, аби він від її імені керував майном.
− На сесіях міськради ви завжди різко висловлюєтеся щодо проблем чемпіонату Євро-2012…
− Я затятий шанувальник футболу, сам займаюся спортом і, звичайно, тільки за те, аби чемпіонат у Львові відбувся. Але стадіон має бути прибутковим проектом. До його будівництва мали би залучити інвесторів. Однак депутати міськради проголосували, аби стадіон будувати за бюджетні кошти. Стадіон коштуватиме півмільярда гривень. Хай навіть уряд нам частково допоможе, але ці кошти треба буде віддавати. Ми ще до кризи робили аналіз, що, наприклад, на утримання стадіону “Україна” треба витрачати 3,5 млн. грн. на рік. І новий стадіон так само прибутковим об’єктом не буде. Навіть якщо ми почали будувати за бюджетні кошти, треба було залучити наші, львівські, будівельні організації. Чому донецькі фірми в часи кризи заробляють на нашому міському майні, чому не заробляють львівські фірми? Тут влада припустилася помилки.
З досьє «Леополіса»
Володимир Гірняк − депутат Львівської міської ради, член громадської організації “Спільнота”. Народився 2 жовтня 1977 року у Львові, в сім’ї освітян. Двоє прадідів Володимира Гірняка були священиками. У 1994 − 1999 рр. навчається на юридичному факультеті ЛНУ ім. І. Франка. У 1998 р. проходить тримісячне стажування у міністра фінансів Канади в Оттаві. Ще студентом починає працювати юристом. У 2004 р. заснував юридично-інвестиційну компанію “Правосвіт”, генеральним директором якої є і досі. Успішний бізнесмен. Депутатом Львівської міської ради є уже вдруге − першу каденцію відбув у 1998-2002 рр., обраний у мажоритарному окрузі № 46 від блоку “Наше місто”. У 2006 р. обраний за партійними списками Української народної партії. Член комісії землевпорядкування. Одружений, батько трьох дітей.
+++