«Футбольний прес-клуб»: на півдорозі до ЧС-2010
У середу, 17 червня, відбулося чергове засідання «Футбольного прес-клубу». Цього разу у фокусі журналістів, що спеціалізуються на футбольній тематиці, опинилася національна збірна України, яка перетнула екватор виступів у відбірному циклі чемпіонату світу 2010 року. Зібрання журналістів, до якого долучилися головний тренер «синьо-жовтих» Олексій Михайличенко та його асистент Вадим Євтушенко, пройшло в столичному клубі «Sorry, бабушка» у відвертій та невимушеній атмосфері.
Спершу − перемога, а вже потім − різниця м’ячів
Насамперед Олексій Михайличенко повернувся до нещодавно зіграного поєдинку проти команди Казахстану, після якого на адресу збірної, попри перемогу (2:1), було випущено чимало критичних стріл: «Я прошу вибачення у вболівальників за те, що ми досягли не зовсім того результату, на який всі розраховували. Але якщо уникнути емоційного підходу, то не все було так погано, як це видавалося одразу після гри. Ми чудово усвідомлювали, що, окрім набраних очок, нам потрібно покращувати різницю м'ячів, адже при певному розкладі саме цей чинник може зіграти вирішальну роль. Але домінувати подібна арифметика, вважаю, не повинна».
Україна і країни екс-СРСР
У свою чергу Вадим Євтушенко звернув увагу на те, що поєдинки збірної проти команд з пострадянського простору ніколи не були прохідними: «Доводилось читати, що в матчі з Казахстаном був не той темп, не було належного руху. Та якщо узяти розшифровку тактико-технічних дій (а це один з критеріїв аналізу будь-якої гри), то в поєдинку з англійцями ми зробили більше 800 ТТД, з хорватами − біля 900, а із збірною Казахстану − понад тисячу. Окрім того, завдано 22 удари по воротах суперника. Тож, мабуть, неправильно говорити, що гравці діяли впівсили і ходили по полю пішки. Зрештою, якщо пригадати історію взаємин нашої збірної з такими командами як Грузія, Казахстан, Вірменія − то матчі з цими суперниками завжди складалися непросто».
Формування основи
На противагу матчу з казахстанцями, гра проти хорватів заслужила загалом схвальної оцінки. Водночас оглядачі звертають увагу на те, що кістяк збірної ще не сформовано. «На наш погляд, тактична побудова на цю гру була вибрана правильно і команда досягла результату. На жаль, для перемоги не вистачило сил, нервів, упевненості... У цьому відборі ми зіграли шість поєдинків і, напевно, вже можна робити певні висновки. Однак зважте, що ми не зіграли жодного матчу одним складом. В одному випадку − через травми, в іншому − через дискваліфікації, але в основному − через стан гравців. Повірте, надто важко оцінити фізичну і психологічну готовність футболіста, який лише тренується», − пояснює Олексій Михайличенко.
Ліміт на легіонерів та конкуренція
Нині список кандидатів до збірної налічує близько 30-35-ти футболістів. Ця кількість, а з нею і конкуренція, на думку головного тренера, могла б зрости, якби вітчизняні функціонери були послідовними у своїх діях і довели ліміт легіонерів до шести. З іншого боку, вважає керманич «синьо-жовтих», це зменшило б ризики втрати талановитих вітчизняних футболістів: «Думаю, ніхто не заперечуватиме той факт, що поступово відбувається оновлення збірної. Проте ми зіштовхуємося з об’єктивними труднощами через те, що чимало гравців національної команди не мають постійної ігрової практики. Вважаю, що необхідно зменшувати планку ліміту на легіонерів, причому негайно. Якщо ми цього не зробимо, можемо втратити не одного талановитого виконавця. Приміром, мене дуже засмутило те, що Сергій Кравченко, після переїзду з Полтави до Києва, перестав виходити на поле в матчах чемпіонату, відтак автоматично позбувся і місця в збірній».
Натуралізація − не вихід для збірної
Не оминули під час зустрічі і тему натуралізації. У тренерів запитували, чи хотіли б вони задіяти деяких іноземних виконавців з вітчизняного чемпіонату у випадку, якби вони отримали українське громадянство. Олексій Михайличенко не в захопленні віл цієї ідеї: «Я вже раніше висловлював свою точку зору з цього приводу. Вважаю що такі випадки мають бути поодинокими, і основний внесок повинні робити свої, рідні, гравці. Девич став українцем і, повірте, ставлення до нього з мого боку таке ж, як і до інших футболістів з українськими паспортами. Але я не можу постійно залучати гравця до збірної тільки тому, що він змінив громадянство. Девич може бути корисний команді лише в тому випадку, якщо повернеться на колишній ігровий рівень».