Донецьк: футбольні тріумфи на-гора
Фінальний турнір юніорської першості Європи 2009 року стане першим масштабним футбольним заходом такого високого рівня, що його прийматиме Донецьк. У тому числі тут відбудеться вирішальний матч Євро-2009 (U-19). Утім, з іншого боку столицю Донбасу великим футболом не здивувати, адже вже багато сезонів поспіль вона вдало справляється з організацією домашніх поєдинків «Шахтаря» в розіграшах європейських кубків.
Початок − від родоначальників гри
Загалом, не дивно, що фінальний матч дебютного для України турніру європейського розмаху пройде в Донецьку. Адже це місто не лише вирізняється розвиненою спортивною інфраструктурою, але й видатною футбольною історією. Цікаво, що родоначальниками донецького футболу вважаються загальновизнані родоначальники гри як такої − британці. У кінці XIX − на початку XX століть їх (переважно валлійців) удосталь працювало на металургійних заводах Джона Юза. Як відомо, саме з іменем цього знаменитого промисловця і пов’язують виникнення міста Донецьк, яке спочатку називалось Юзівка.
Перший міжнародний успіх
За деякими даними, роком зародження футболу в Донецьку можна вважати 1910-й, коли валлійські робітники при заводі Новоросійського товариства (сучасний Донецький металургійний) створили футбольну команду. Хоча офіційно призаводське «Юзівське спортивне товариство», у складі якого діяв футбольний гурток, відкрилося тільки 30 вересня 1911-го. Та команда існувала до 1919 року і була найсильнішим колективом Юзівки у дорадянський період. У 1920-х роках честь міста, що було перейменоване на Сталіно (до 1961 р.), представляв Клуб імені Леніна. Саме за його участі у місті пройшов перший міжнародний матч − 23 жовтня 1924 року з рахунком 5:0 була розгромлена збірна Робітничої спортивної спілки Бремена (Німеччина). На початку 1930-х років у Сталіно не було рівних командам «Динамо» та «Буревісник». Це тривало аж до моменту створення футбольного символу Донбасу − «Шахтаря».
Ера «Шахтаря»
Один із найбільш титулованих клубів України був заснований у травні 1936 року під назвою «Вугільники», однак за кілька місяців команду перейменували на «Стахановець» − на честь ікони радянської пропаганди, шахтаря-ударника Олексія Стаханова. І лише у липні 1946 року клуб отримав нинішню назву − «Шахтар», і саме під цим ім’ям він увійшов до історії радянського та українського футболу як володар Кубка СРСР (1961, 1962, 1980, 1983) та Кубка сезону СРСР (1983), чемпіон України (2002, 2005, 2006, 2008), володар Кубка України (1995, 1997, 2001, 2002, 2004, 2008) та Суперкубка України (2005, 2008).
Законодавці футбольних мод
За радянських часів «Шахтар» вважався одним із найхарактерніших представників когорти клубів, що їх називали кубковими бійцями. Чотири тріумфи та ще чотири виходи до фіналу розіграшу кубку Союзу цьому яскраве підтвердження. Хоча були гірники близькими і до успіху в чемпіонаті − двічі (у 1975 та 1979 роках) донеччани посідали друге місце у турнірній таблиці. Зате в незалежній Україні «Шахтар» не лише зумів спочатку нав’язати конкуренцію багатолітньому гегемону − київському «Динамо», але й стати на рівні з киянами законодавцем моди в національному футболі. Вихід гірницького клубу на перші ролі в Україні пов'язаний з особою бізнесмена Ріната Ахметова, котрий став власником «Шахтаря» у 1996 році. За його президентства клуб не тільки здобув усі можливі національні трофеї, але й гучно заявив про себе на європейській арені, п’ять разів узявши участь у груповому турнірі Ліги чемпіонів та чотири − в плей-офф Кубку УЄФА.
Друга сила
Із-поміж інших сучасних донецьких професіональних клубів вирізняється «Металург», котрий впродовж свого відносно недовгого віку вже тричі зумів досягти п’єдесталу національної першості та взяти участь у єврокубках. Заснований у 1996-му, «Металург» дуже швидко увірвався до еліти українського футболу, посівши третє місце за підсумками чемпіонатів 2001/02, 2002/03 і 2004/05 років. Щоправда, на міжнародній арені донеччанам не вдалося підтримати своє реноме: ще жодного разу вони не подолали бодай кваліфікаційний етап Кубку УЄФА. Крім цього зауважимо, що нині у другій лізі вітчизняного чемпіонату виступають ще два донецькі клуби − ПФК «Титан» та «Олімпік».
Видатні майстри
У складі донецьких команд виступало чимало по-справжньому знаменитих футболістів. Скажімо, славу «Шахтаря» за радянських часів кували такі майстри як Віталій Старухін, Віктор Грачов, Юрій Дегтярьов, Михайло Соколовський, Віктор Звягінцев, Володимир П’яних, Микола Головко, Олексій Варнавський, Анатолій Коньков та інші. У 1990-х роках самобутнє лице гірницької команди визначали Сергій Ребров, Андрій Канчельскіс, Сергій Попов, Геннадій Орбу, Сергій Ковальов, Геннадій Зубов, Сергій Ателькін, Дмитро Шутков тощо. У новітній історії клубу помітний слід залишили Анатолій Тимощук, Андрій Воробей, Олексій Бєлік, Дмитро Чигринський, а також легіонери Джуліус Агахова, Матузалем, Елано, Брандао, Даріо Срна, Фернандіньо, Жадсон та інші. Також слід згадати всесвітньовідомих Аїлтона та Хорді Кройффа, котрі на схилі кар’єри виступали в складі «Металурга». Не можна оминути увагою і видатних тренерів, які працювали з донецькими командами. Так, «Шахтар» у свій час очолювали легендарні Олег Ошенков, Валерій Лобановський, Віктор Носов, Віктор Прокопенко, а також знамениті іноземці Бернд Шустер, Невіо Скала та Мірча Луческу. У «Металургу» працював відомий голландський спеціаліст Ко Адріансе.
Футбольні храми
Поєдинки юнацького Євро-2009 пройдуть на донецьких стадіонах «Металург» (5000 місць) та РСК «Олімпійський» (25 000). Останній, до слова, і прийматиме фінальну зустріч чемпіонату. Ця арена, що була відкрита ще 1958 року, після серії реконструкцій відповідає всім вимогам УЄФА. Саме «Олімпійський» наразі є домашнім стадіоном для «Шахтаря». Хоча вже в нинішньому році клуб переїде на ультрасучасну «Донбас-Арену», що має стати першим в Східній Європі стадіоном класу «Еліт». Вартість цього проекту (разом з парком, що розкинеться навколо арени) складає 400 мільйонів доларів.