Віталій Глют, Сергій Ігнатков, Константінос Пліш, Патрик Сикут – цих гравців збірної України U-19 об’єднує те, що вони народилися не в Україні. Дізнатися про хлопців більше можна з нового відео на ютубканалі УАФ. Нижче текстова версія інтерв’ю.

Сергій Ігнатков: «За грою порівняв би себе із Степаненком»

Фото: Дан Балашов

«Я народився в Боснії та Герцеговині. Грав за збірну цієї країни до 17 років. Зіграв кілька товариських матчів і після цього мене вже не викликали. Коли до мене звернулася Україна, то не мав жодних сумнівів і обрав цю збірну.

Коли приходиш кудись, де ти новачок – це завжди важко. Але тут справді хороші хлопці. Відчуваю наче я тут вдесяте, а не вперше. Всі до мене дуже добре ставляться. 

Мій сусід по кімнаті Патрик Сикут. Найбільше спілкуюся з Плішем, Маловим та Глютом.

Мої головні скіли – гра головою, фізичні кондиції і техніка. Порівняв би себе із Степаненком». 

Патрик Сикут: «Моя бабуся готує неймовірні вареники» 

Фото: Дан Балашов

«Я народився в Лондоні. До повномасштабного вторгнення багато разів був в Україні, бо там живуть мої бабуся і дідусь та інші родичі. Тож я бував в Україні щороку приблизно по два місяці. Нещодавно їздив туди для того, щоб вирішити питання з паспортом. Було приємно побачити багатьох старих друзів і родичів.

Коли востаннє приїжджав в Україну, то застав обстріл. Росія завдала масованої атаки на Київ. Я був у Броварах, звідки я родом. Це був страшний день для мене і моєї мами. А мої бабуся і дідусь вже звикли до цього. Це було щось страшне, я цього ніколи не забуду. Дуже сумно бачити це. Не можу уявити, як люди живуть там, змушені боятися за своє життя кожного дня. Це дуже страшно. Сподіваюся, це скоро припиниться.

Але це не причина не обирати Україну. Мої батьки з України та Польщі, тому я однаково ставлюся до цих країн. Гордий, що можу представляти обидві збірні і мабуть це хороша проблема, коли дві країни борються за тебе. Як би там не було, зараз я обрав Україну для виступів на Євро. Я зосереджений на цьому. Не думаю про інші країни чи про клуб зараз. Вдячний за можливість представляти Україну, хочу найкращого для команди і сподіваюся виграти якомога більше матчів.

Знайомий з історією і традиціями України. У мене є вишиванка, інколи вдягаю її. Обожнюю вареники. Бабуся готує їх для мене. Це дуже смачно. Це так смачно, що я рекомендую всім, хто не є українцем, піти і спробувати їх. Те саме з борщем. Зелений борщ, червоний борщ – це все дуже смачно, це треба спробувати. 

Моя найголовніша футбольна риса – це бачити певні передачі. І виконувати їх. Тренери часто кажуть мені, що самі не могли розгледіти ці паси. Бачу те, що інші пропускають». 

Константінос Пліш: «Мій батько пояснював – коли Київ вже був, Москви ще не існувало».

Фото: Дан Балашов

«Я народився в Греції. Мої батьки з Тернопільської області. Мамине село Губин називається, татове – Бучач. Я про ті місця багато чув, бачив на фотографіях. Але сам ніколи не був в Україні. Батьки навчили мене говорити українською коли був дитям. Спочатку навчився говорити українською, а вже в садочку і в школі навчився грецької.

Мій батько пояснював мені, що коли Київ вже був, то Москви ще ніде не було.

Для мене Україна – це рідне. Відчуваю, що я – українець. Тому коли з’явилася можливість потрапити в збірну, то дуже цього захотів — познайомитися з пацанами, пограти в футбол з ними.

Про себе як про гравця можу сказати, що нормально працюю з м’ячем. Техніка в мене думаю що є. Вмію сканувати, знаю де простір, де гравці. І багато бігаю. Гадаю, що схожий на Шапаренка».

Віталій Глют: «Коли грав за США, то не клав руку на серце. Бо я українець і руку кладу тільки за Україну»

Фото: Дан Балашов

«Народився в Гусятині Тернопільської області. Потім переїхав до США, там живу вже 12 років. Для мене файно грати за Україну, завжди цього хотів. Живучи в Америці так довго, то кожен приїзд в збірну сприймаю трошки як повернення додому. Дуже приємно тут бути.

Мене викликали в юнацькі збірні США на товариські матчі. Для мене це було щось велике, бо це міжнародний рівень. Але не клав руку на серце. Бо я українець і руку ставлю тільки за Україну. Я одразу знав, що хочу грати за збірну України. Тож коли отримав перший виклик, то це було як гора з плечей. Розумію, що треба зіграти так, щоб зайняти своє місце і наступного разу теж отримати виклик.

Обожнюю українську кухню: борщ, пироги, пельмені, холодець, голубці, сало.

Зі своїх футбольних рис назву техніку, дриблінг, швидкість, креатив і прийняття рішень. З дорослої збірної схожий мабуть на Шапаренко. Він теж любить грати в обмеженому просторі, добре працює з м’ячем».