«Бажаю здоров’я, шановні українці!

Сьогоднішній день я розпочав, як і завжди, з ранкового селектора. 

Головком, міністр внутрішніх справ, керівники розвідки, міністр оборони, міністр інфраструктури, міністерство закордонних справ, секретар РНБО, Служба безпеки, керівник Офісу, «Укроборонпром» та деякі інші з тих, хто відповідає за найважливіші напрямки допомоги нашим оборонцям.

Саме так розпочинається кожен мій день. Часто — з одних і тих самих запитань, часто — зі схожих відповідей. І завжди це час найважливіших для України слів.

Ізюм, Балаклія, Купʼянськ і Харківщина загалом — міста й громади, які ми звільнили. Ці слова звучать зараз. Звучать усюди. 

Маріуполь, Мелітополь і Херсон — також звучать, але звучатимуть іще частіше й гучніше, коли ми їх звільнимо. 

Донецьк, Горлівка та Луганськ — і вони звучатимуть. Джанкой, Євпаторія, Ялта — і вони також. Обов’язково.

Про чуже ми не говоримо. Звучать тільки наші слова, українські слова. 

Щоранку, щодня, щовечора, щоночі — протягом уже 207 днів.

Звучать завдяки Збройним силам України, завдяки Силам спеціальних операцій, завдяки ГУР, завдяки СБУ, завдяки теробороні, завдяки прикордонникам і всій системі МВС — від Нацгвардії й Нацполіції до рятувальників ДСНС. 

Найважливіші слова, що звучать завдяки нашим медичним працівникам і транспортникам, завдяки енергетикам і волонтерам, завдяки бійцям інформаційного фронту та освітянам, завдяки дипломатам і багатьом-багатьом іншим, хто виконує свою роботу так, що це посилює нас усіх. Посилює нашу здатність боротися й перемагати.

Можливо, зараз комусь із вас здається, що після низки перемог ми маємо певне затишшя. Але це не затишшя. 

Це підготовка до наступної низки. До наступної низки дуже важливих для нас усіх слів, які обовʼязково мають звучати.

Бо Україна має бути вільною — уся.

І на завершення, як і завжди, слова, які звучать і звучатимуть завжди. Звучать у нас, звучатимуть у наших дітей, звучатимуть в онуків. Звучатимуть у вільній Україні.

Вічна слава всім нашим героям! 

Слава Україні!»