«Шановні українці!

Цей період війни, яка розпочалася нападом Росії на Крим понад 8 років тому, увійде в історію як «місяць незламності».

Українська армія і український народ витримали удар, який міг зруйнувати багатьох. Але не нас. Хочу щиро подякувати усім нашим захисникам і захисницям, усім громадянам, які на своєму місці працюють заради життя країни.

За цей час ми довели собі і всьому світу, що Україна для нас — понад усе.

Що ми не дозволимо нікому забрати у нас державу, про яку мріяли, за яку боролися, вмирали, йшли до Сибіру чи на Соловки покоління українців.

За місяць ми маємо багато символів незламності. Героїчний Маріуполь, нездоланний Харків, відважний Чернігів та багато інших міст та сіл показали, що російські окупанти не будуть панувати на нашій землі.

У Сумах, Гостомелі, Волновасі, Охтирці, Макарові, Конотопі, Миколаєві, Броварах, Ізюмі та кілька разів у Чорнобаївці непроханих зайд навчили, у чому різниця між «на» і «в» Україні.

Херсон, де беззбройні громадяни чинять опір окупантам, доводить усім, що російських солдат ніхто не кликав. Це військові злочинці з держави-терориста, які вдерлися силою.

За місяць вони вбили вже понад 120 українських дітей. Тисячі і тисячі маленьких українців втратили батьків, дім і пережили те, що ми ніколи не пробачимо ворогу.

Звірства російських вбивць та мародерів поступово визнають навіть ті, хто роками заплющував очі на сутність кремлівського режиму. Вони ґвалтують, грабують, нищать усе, що не можуть вкрасти.

Ми помстимося за горе усіх українських міст та сіл, які тимчасово зайняв ворог. За Тростянець, за Мелітополь, за Щастя і Станицю Луганську.

У Кремінній на Луганщині російські нелюди підігнали танк і розстріляли будинок літніх людей. 56 осіб загинуло. Це не випадкове потрапляння снаряду чи «робота за координатами». Це свідоме вбивство беззахисних, воєнний злочин. Тому це не армія — це зграя терористів, злочинців і боягузів.

Наші воїни вже вразили понад 100 російських літаків і понад 125 гелікоптерів, понад 520 танків та понад 1500 бронемашин. Сумарні втрати ворога — вбитими, пораненими, полоненими та зниклими безвісти — вже складають понад 40 тис. осіб. Збільшується кількість дезертирів.

Попереду у нас ще дуже важкий період. Російська військова машина не зупиниться, поки не захлинеться кров’ю своїх солдат. Російське суспільство вже відчуває окремі наслідки, але залякане і пасивне.

Воно виглядає приреченим, адже не готове рятувати своїх дітей від безглуздої смерті та хоча б забирати тіла загиблих. Складно підібрати слова, щоб оцінити глибину цієї моральної деградації.

Тому єдиний наш шлях — вистояти під навалою Мордору. Через біль, страх, втрати. Через усі випробування.

Тому що своїх дітей, своїх батьків і близьких ми любимо. Ми просто не можемо дозволити, щоб нелюди визначали наше майбутнє і хазяйнували у нашому домі. Ми їх виженемо. Ми все відбудуємо. Ми очистимо нашу землю від наслідків війни. Це вимагатиме від нас напруження усіх сил та часу.

Наша армія вистояла і посилюється за рахунок резерву. Стримує ворога і переходить до активної оборони. Поступово збільшується міжнародна підтримка.

Зараз головне — щоб працювала економіка, яка поступово переводиться на воєнні рейки. Щоб встояли системи життєзабезпечення, працювала логістика. Тут є складнощі, які ми не збираємося ховати і сприймаємо як завдання для вирішення.

Поки ми єдині — ми усе здолаємо.

Слава Україні!»