Черговим гостем проекту #GOnline на сторінці УАФ в Instagram став захисник донецького «Шахтаря» та збірної України Сергій Болбат.

— Сергію, розкажи про свої ігрові номери.

— Весь час граю під 50-м номером. Я його не обирав сам, так сталося випадково, і потім я до нього звик. Під 50-м потрапив до першої команди «Шахтаря» й вирішив грати з ним далі. Тільки коли був у «Металісті», взяв сьомий, тому що 50-й був у Жажі Коельо.

— Як ти перекваліфікувався з атакувального гравця в захисника?

— Мене вирішили спробувати в захисті, і вийшло. Це сталося за ініціативи Паулу Фонсеки. Мені почали довіряти, тренери багато розповідали, як діяти на цій позиції, я багато вчився. Узагалі ж за кар'єру встиг пограти на всіх позиціях, окрім воротарської. У другій команді «Шахтаря» в одному з матчів навіть якось нападником грав близько 30-ти хвилин.

— Хто для тебе найсуворіший тренер у кар'єрі?

— Мірча Луческу. Він міг тримати в тонусі всіх, був суворим наставником. Але по ділу. У нього тренувальний процес — як служба в армії. Навіть після вихідних давав такі важкі тренування, що не хотілося цих вихідних.

— Хто кращий тренер-мотиватор?

— Паулу Фонсека. Було багато теорій, установок, важко не повторюватися. Але іноді він знаходив дуже важливі слова, щоб дати імпульс команді. Ще б відзначив як гарного тренера-мотиватора Андрія Шевченка.

— Як оціниш своє відрядження до Бельгії?

— Як людину Бельгія мене змінила. Були складні два роки, тому що я був першопроходцем. Потім уже інші туди поїхали — Маліновський, Тотовицький, Безус... Важко було в тому плані, що не було з ким порадитися. Команда працювала по-іншому, там інший тренувальний процес.

— Який матч у кар'єрі ти б хотів переграти?

— Коли грав у донецькому «Металурзі», ми програли в Києві «Динамо» — 1:9. У нас було вилучення на початку матчу, а потім ми посипалися.

— Які емоції відчув, коли вперше отримав запрошення до національної збірної?

— Це було за часів Михайла Фоменка, років шість тому. Запросили мене й пару молодих хлопців на товариський поєдинок. Але мені більше запам'ятався другий виклик до збірної й дебют (22 травня 2014 року з Нігером (2:1) — Прим.). Тоді відчув, що заслужив цей виклик.

— Скучили за національною командою?

— Звичайно. Давно не бачилися. Думаю, приїдемо й будемо пісні співати від радості (сміється).