Украй цікавим та насиченим став 2018 рік для збірної України серед ветеранів. Складена з видатних вітчизняних гравців команда щотижня виступала на стадіонах України та інших країн світу, популяризуючи футбол та здоровий спосіб життя, а також наголошуючи, що в Україні нині триває війна, і важливо підтримувати військових, які захищають кордони держави на Сході.

Підсумки виступів легенд футболу підбив головний тренер збірної, заслужений майстер спорту Анатолій Дем’яненко:

— Із кожним новим роком усе цікавішою стає програма та ширшою — географія виступів збірної ветеранів. Про команду вже чудово знають, ми завжди маємо багато запрошень із різних міст, усі хочуть подарувати вболівальникам свято спілкування з гравцями, а місцевим футболістам — дати нагоду перевірити майстерність. І зараз перед очима матчі в Балті, Волочиську, Овручі: на трибунах — по три—п’ять тисяч глядачів, інтрига на полі, неймовірно дружня атмосфера... Це є найкращим свідченням того, яку важливу роль у вітчизняному футболі відіграють ветерани.

— Якщо дивитися хронологічно, розпочинався 2018 рік виступами далеко від рідних стадіонів…

— Дуже далеко (сміється). Спершу ми виступили на престижному ветеранському турнірі в Грузії, присвяченому пам’яті Давида Петріашвілі (окрім нас та господарів, там були збірні Італії, Іспанії, Туреччини та інших країн), а потім вирушили на інший кінець світу, до Бразилії та Аргентини. Наші гравці багато чого бачили на своєму життєвому шляху, але й вони від цього турне були в захваті. Провели ігри з ветеранами славнозвісних «Сантоса», «Бока Хуніорс», збірною штату Парана. Окрім того, мали безліч зустрічей із діаспорою, губернаторами штатів, на власні очі побачили, як побудоване в країнах футбольне господарство, як виховуються молоді таланти. Більшість гравців збірної є практикуючими тренерами, для них такий досвід дуже корисний.

— Ви казали, що у вашому розширеному списку близько ста гравців. Хтось за останній час до цього списку додався?

— А як же! Це природній процес. Гравці завершують кар’єру, шукають себе в новому житті. Це складний перехідний період. Цього року до нас приєдналися Сергій Шищенко, Віталій Мандзюк, Євген Луценко, Юрій Вірт, Сергій Федоров та інші відомі гравці. Молодь доповнює досвід — найстаршим гравцем залишається Мирон Маркевич, якого ми завжди раді бачити на матчах.

— Чим запам’яталися виступи на теренах України?

— Цього року ми дуже багато матчів провели з військовими. У Кропивницькому — зі спецпризначенцями, у Краматорську — з десантниками, на Київщині — з поліцейськими, в Івано-Франківську — з ветеранами АТО тощо. Загалом — більше дюжини ігор у різних куточках України. Це чимало, бо кожній із них передувала дуже серйозна підготовка: спільно з господарями робили афіші та анонси, ставили розважальну програму, аби перетворити футбол на справжнє свято. Ми хочемо, аби матч за участю збірної на роки запам’ятався учасникам та глядачам. Як, наприклад, наш візит у серпні на саму передову, до Мар’їнки. Ми відвідували позиції бійців, бачили, в яких умовах вони несуть службу, а потім у сусідній Красногорівці провели матч. Місцеві кажуть, що такої кількості людей в одному місці не збиралося з початку бойових дій. Лише заради цього варто було їхати на Схід.

— Відчуваєте, що збірна ветеранів вже стала повноцінною одиницею на футбольній мапі України?

— Нас знають, запрошують на ігри — що ще треба команді для повного щастя? Уже третій рік збірною опікується віце-президент ФФУ Олег Собуцький, вкладаючи в неї купу сил, енергії та коштів. Він завжди має безліч ідей, усе робить на найвищому рівні. Для ветеранів така підтримка є безцінною, за що йому щиро дякуємо.