Про футбольні поєдинки, що проходили під час Великої Вітчизняної війни на окупованій території, раніше згадувати було не прийнято. Виключення стосувалося хіба що «матчу смерті» київського «Динамо»...

АБО НА ПОЛЕ, АБО НА ТОЙ СВІТ

Тож про футбольні двобої воєнного лихоліття на Поділлі мало кому відомо, хоча вони проходили регулярно. У вересні 1941-го гебітцкомісар Кам’янецького округу вирішив із пропагандистською метою організувати показові товариські матчі збірної німецького гарнізону з місцевими футболістами. Колишньому начальнику учбово-спортивного відділу міськспорткомітету А.Гайчевському було наказано в триденний термін зібрати міську команду. Гайчевський, котрий сам грав у футбол і хокей, мав розряд по легкій атлетиці, спробував заперечити: мовляв, де ж він знайде зараз футболістів? На що фашистський офіцер відповів: «П’ятого жовтня ви виводите команду на поле або вас ведуть на розстріл».

ЗБІРНА «ДИНАМО» Й «СПАРТАКА»

Гайчевський таки відшукав одинадцять знайомих футболістів, що до війни виступали за місцеві команди «Динамо» й «Спартак». Оскільки спортивне спорядження обох клубів поїхало з евакуацією, на гру виходили у парусинових туфлях із відірваними для зручності каблуками. Виходили в меншості, бо поліцейські не пустили на стадіон двох гравців команди Гайчевського, виявивши в їхніх документах якісь порушення та відправивши до відділку. Трибуни арени були наполовину заповнені кам’янчанами, наполовину − німецькими солдатами.

УДЕВ’ЯТЬОХ ПРОТИ ДВАНАДЦЯТИ

Перший тайм подоляни програли − 0:2. Але в перерві склад господарів поповнили відпущені з поліції гравці, й малюнок гри суттєво змінився. Наші земляки пішли в атаку, скоротивши розрив. Але зрівняти рахунок не дав арбітр − гефрайтер комендатури Кунтце. Відверто засудивши Гайчевського з партнерами, він наостанок вигадав пенальті й дозволив воякам святкувати перемогу − 3:1. Місцева окупаційна газета «Подолянин» оперативно повідомила про «яскраву перемогу німецьких солдатів не лише на полі битви з більшовиками, а й на полі у футбол».

МАТЧ-ФАНТОМ

Дванадцятого жовтня мав відбутися матч-реванш, який анонсувався в пресі. Скільки не шукали потім в архівах, як пройшла гра, хто виграв − жодних згадувань, немов і не було поєдинку. Лише кілька років тому, зовсім випадково вдалося відшукати в Харкові 80-річну колишню кам’янчанку Ольгу Олійник. У ті роки вона працювала прибиральницею на стадіоні й стверджує, що команда міста таки розбила німців − чи то 3:0, чи 2:0. На запитання, чи не трапилося чого лихого з нашими футболістами після того виграшу, відповіла, що начебто ні, оскільки бачила через місяць того ж Гайчевського, він працював різноробом на столярці.

СВІТОВІ ЗІРКИ У ПРОСКУРОВІ

Футбольні матчі в Кам’янці відбувалися й потому, щоправда, окупанти грали між собою. В одному з таких «міжсобойчиків» зустрілися у вересні 1942-го збірними військових гарнізонів Проскурова та Кам’янця. Програвши попередню зустріч, проскурівська команда, аби гарантувати реванш, підсилила склад кількома угорцями з розквартированих у місті частин. Подейкують, що серед тих мадярів було троє колишніх гравців збірної Угорщини, у довоєнні часи − однієї з найсильніших команд планети, срібного призера ЧС-1938. Вони допомогли проскурівським воякам переконливо реваншуватися − 10:0.