Микола Несенюк

Газета по-українськи

14.07.09

Гра за Суперкубок України між ”Ворсклою” та ”Динамо” на стадіоні ”Ювілейний” у Сумах мала розпочатися у суботу о 20.45. Але вже із восьмої ранку центральні квартали міста були закриті для проїзду, на дорогах міліція зупиняла для перевірки автомобілі та автобуси з немісцевими номерами, на вокзалі ретельно перевіряли приїжджих із Києва, Полтави та інших міст. Для цього залучили правоохоронців із сусідніх Харківської, Чернігівської та Полтавської областей. Складалося враження, що у місті має відбутися щонайменше саміт ”Великої вісімки”, а не футбольний матч.

Зведений наприкінці минулого століття стадіон лише зовні мав вигляд європейського. Більшість входів до арени давно заросла травою, а замки на огорожі вкрилися іржею. На арені не виявилося ані пунктів харчування, ані достатньої кількості туалетів. Обладнаної ложі преси і місць для телеоператорів також не було. Виявилося, що з перших 10 рядів центральної трибуни поле видно лише частково, а коли міліція ставала щільним кільцем − не було видно майже нічого. В першу годину поєдинку періодично згасали лампи освітлення то з одного, то з іншого боку стадіону.

Окремо працювали з організованими уболівальниками зі столиці. Перед відкритим бічним входом, до якого слід було добиратися практично по болоту, киян обшукували ретельніше, ніж перед трансатлантичним авіарейсом.

Помилилися організатори із цінами на квитки, які для сумчан виявилися задорогими. Лише в другому таймі на арену почали просочуватися ”зайці”, але все одно вільних місць на око лишилося тисяч із п’ять. Сам бачив за півгодини до гри, як компанії займали місця у барах довкола спортивної арени, аби дивитися футбол по телевізору. Казали, що так дешевше, навіть із пивом та вечерею.

Прибулі заздалегідь футболісти та почесні гості матчу особливого інтересу в місцевих не викликали. Принаймні в готелі, де жили гравці ”Ворскли”, не з’явилося жодного охочого взяти автограф, а тренер збірної України Олексій Михайличенко спокійно пив лимонад у вуличному кафе, не збираючи довкіл натовпів фанатів.

Наступного ранку Суми прокинулися так, ніби футболу й не було. І справді, коли наступного разу на місцевий стадіон прийдуть десятки тисяч людей? А коли б сумчани ходили на футбол щотижня і заповнювали усі 20 тис. місць на стадіоні? Нинішні Суми цього не пережили б: не збирати ж щоразу міліцію з чотирьох областей і не перекривати усе місто. Добре, що Суперкубок у нас буває раз на рік.