Капітан київського «Динамо» Олександр Шовковський − рекордсмен за кількістю виграних фіналів Кубку України. Разом із одноклубниками Сергієм Ребровим та Валентином Белькевичем голкіпер брав участь у шістьох поєдинках, що приносили його команді почесний трофей. Ще одного разу − у 2002-му − столичний клуб, ворота якого захищав Шовковський, у вирішальному двобої поступився.

− Олександре, який із семи фіналів, що в них ви брали участь, запам’ятався найбільше?

− Час стирає фарби у спогадах і притупляє гостроту відчуттів. Відверто кажучи, навіть із подій свого дебютного фіналу − 1996-го проти вінницької «Ниви» − я мало що згадаю. Хіба що сам факт здобутої нами перемоги. Погодьтеся, відтоді спливло багатенько років.

Проте, якщо все ж виділяти якийсь фінал, я, мабуть, згадав би про матч 2005 року. Тоді ми здолали «Шахтар» завдяки одному забитому голу, а мені вдалося парирувати удар з 11-метрової позначки Маріуша Левандовського.

− До речі, чи є «Шахтар», із яким вас очікує гра у фіналі-2008, для «Динамо» додатковим подразником? Адже, саме з цією командою, вашим головним конкурентом на національній арені, кияни вже чотири рази зустрічалися у вирішальному матчі…

− Для мене не має принципового значення, яка саме команда протистоятиме нам у фіналі. Якщо таке право здобув «Шахтар», виходить, він його заслужив. А значить, ми мусимо віднайти контраргументи в грі саме проти цього клубу.

− До речі, «Динамо» вже два роки не програє гірникам в офіційних зустрічах. Чи не надає ця обставина киянам психологічної переваги?

− Вважаю, згадувати перебіг подій у попередніх матчах, стежити за статистикою, − справа журналістів. Я цим не займаюся, кожний матч відокремлюючи від інших. Перемоги, які ми здобували над цим суперником колись, свідчать лише про те, що ми були сильнішими від нього у ті, конкретні дні. Не більше.

− Разом із партнерами ви стільки разів протистояли гірникам, що, напевно, вивчили сильні та слабкі боки кожного з підопічних Мірчи Луческу. Чи є в «Шахтарі» виконавці, яким, на вашу думку, київські захисники мають приділяти найбільшу увагу?

− Треба стежити за кожним футболістом, який вийде на поле в складі суперників, − без виключення. Особисто я спеціально не аналізую гру потенціальних опонентів. Взагалі, не вважаю за потрібне чекати якоїсь надзвичайної небезпеки від того чи іншого виконавця. Головне − концентруватися на власних діях.

− На відміну від Суперкубку України, де переможець пари «Динамо» − «Шахтар» тричі визначався в серії післяматчевих пенальті, у фіналах національного Кубку між цими командами справа до «лотереї» не доходила жодного разу…

− Розумію, до чого ви ведете. Але щось не пам’ятаю, щоб напередодні кубкових фіналів ми відпрацьовували виконання 11-метрових ударів.

− Вперше в історії турніру фінальний матч Кубку пройде не в Києві. Вважаєте, це позбавляє «Динамо» додаткових козирів?

− Наша команда приймає ситуацію такою, якою вона є, адже змінити що-небудь ми не в змозі. Особисто я вважаю, що поєдинки такого рангу мають проводитися в столиці, на центральній арені країни. Можливо, хтось побачить у цьому спробу гравця «Динамо, корінного киянина, відстояти власні інтереси… Втім, незважаючи ні на що, я дотримуватимуся саме такої точки зору. Хоча, звісно, справа футболістів − виходити на поле й демонструвати свої здібності. Усі інші моменти нехай вирішують відповідальні за них люди.