Головний тренер юнацької збірної України U-20 Олександр Петраков на післяматчевій прес-конференції прокоментував поєдинок своєї команди у фіналі чемпіонату світу.

У вирішальному матчі ЧС-2019 (U-20) підопічні Олександра Петракова перемогли збірну Південної Кореї з рахунком 3:1 та виграли золоті нагороди мундіалю. Наставник чемпіонів світу дав тому, що відбулося на полі стадіону в Лодзі, наступну оцінку:

— Я ще остаточно не усвідомив того, що сталося сьогодні. Напевно, це прийде пізніше. Сьогодні був найважливіший матч у моєму житті. Відчуваю себе зараз щасливою людиною.  

— Що можете сказати про суперника по фіналу?

— Як я й казав раніше, збірна Південної Кореї — дуже дисциплінована, фізично міцна команда, яка заслужено дійшла до фіналу. Треба подякувати цій команді за чудову сьогоднішню гру, але краще, мабуть, запитувати в мене про мою команду, про чемпіонів світу.

— Ваша перемога — це досягнення всього українського футболу, всієї України…

— Так, дійсно, це велика радість для всієї країни, для простих людей. Щойно зателефонував Президент України Володимир Зеленський, привітав команду. Із ним розмовляв наш капітан Валерій Бондар. Телефонував також головний тренер національної збірної Андрій Шевченко.

Скажу відверто, сьогоднішня перемога — заслуга всієї Української асоціації футболу. Насамперед — моїх асистентів, тренерсько-адміністративного штабу. Нам допомагало дуже багато людей із нашої асоціації. Це наша спільна перемога, успіх усього українського футболу.

Запитання прозвучало польською мовою. Ще раз хочу подякувати Польщі за прийом. Ми відчували тут себе як удома, тому в нашому досягненні є й заслуга польського народу.  

— Як ви відчули, що сьогодні Супряга заб’є двічі — чи, можливо, якісь слова знайшли для нього?

— Зараз у нас дуже багато журналістів користуються цифрами, але ніхто не відміняв у футболі такого поняття, як передчуття. Я відчув, що треба поставити у стартовий склад Супрягу та Цітаішвілі, відчув, що треба випустити Хахльова. Він скільки зміг, стільки й зіграв. Я зробив заміни у складі, хоча попередній матч був переможним.

Спрацювало передчуття, але рішення я приймав не один, а разом зі своїми помічниками. Я запропонував — мене підтримали. У нас є тренерський штаб, я завжди так робив.

— Кого ви можете особливо виділити зі своїх підопічних?

— Скажу відверто, виходячи зі свого досвіду: виділяти когось — справа невдячна. Я поговорив із хлопцями ще зранку. Сказав їм, що в них може бути чудове майбутнє, вони відчули, що таке світовий футбол, щоб вони не боялися труднощів та йшли далі, щоб не зупинялися та не вибирали для себе комфортне середовище, а йшли тільки вперед.

Я завжди казав, що ми сильні командою. У нас єдина дружна сім’я. Ми стали один одному як рідні, і дуже шкода, що завтра нам доведеться розставатися. А як складеться їхня доля — залежить виключно від них.

— Поєдинок розпочався з катастрофи для вашої команди. Але потім ваші підопічні проявили характер…

— Пропущений м’яч став наслідком прикрої помилки. Але я, виходячи зі стану хлопців, усе одно був упевнений, що ми переможемо. І вони не підвели. Скажу відверто — я пишаюся ними. Мені пощастило працювати з такими гравцями.

— Українські футболісти вже ставали чемпіонами світу у складі молодіжної збірної СРСР, яка перемогла на мундіалі у 1977 році…  

— У тій команді грали мої друзі. Ми товаришуємо сім’ями з Володимиром Безсоновим. Олександр Сопко, Віктор Каплун… Багато було в тій команді українців.

Тепер те досягнення повторила збірна України. Думаю, цей успіх дасть поштовх розвитку футболу в нашій країні, стане чудовим прикладом для молодих гравців.

— Якими є ваші особисті плани?

— Я вже очолюю збірну 2003 року народження, U-16. Зараз у мене буде відпустка, а потім я продовжу з нею працювати.