М’яч, що зійшов із-за Карпат
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», починаємо презентувати Закарпатську область.
Самобутня закарпатська школа давно й регулярно постачає кадри для всієї футбольної України. Уродженці цієї благословенної землі вписали не одну славну сторінку в історію київського «Динамо», інших клубів і збірних команд. Наразі футбол на Закарпатті переживає черговий підйом. Збільшилася кількість учасників регіональних змагань, першість області проводиться у двох лігах. Серед лідерів першої національної ліги − ФК «Закарпаття», візитний колектив краю.
Медрецький зазирнув у майбутнє
Зародження футболу на Закарпатті пов’язують із постаттю Іштвана Медрецького, учителя гімнастики Ужгородської гімназії. 1 вересня 1893 року в Будапешті він узяв участь у семінарі, де показували нову гру − футбол, знайомили з її основними правилами. Повернувшись із угорської столиці з кількома м’ячами, Медрецький разом із колегами Ференцем Шюргером, Іштваном Лаудоном і Матяшем Ролейзеком розробили та втілили програму вивчення азів гри. У тому ж році на вулиці Вербовій (зараз Анкудінова) з’явився перший футбольний майданчик.
Дебюти в Береговому та Ужгороді
Згадки про дебютний футбольний матч на Закарпатті датуються 1896-м, коли у прикордонному Береговому зіграла команда місцевого атлетичного клубу. Інший БАК − будапештський − екзаменував 15 серпня 1901 року команду, складену з ужгородських студентів і гімназистів, які навчалися в Будапешті та Празі. Зустріч пройшла у присутності понад тисячі глядачів, на новій арені «Фюзеші», спеціально спорудженій для цього поєдинку на місці теперішнього стадіону «Спартак» − через два місяці він святкуватиме 110-річчя! Більш досвідчені гості виявилися сильнішими − 2:0. Але за два тижні, в матчі зі збірною словацьких міст Пряшів і Кошице, ужгородці здобули й першу свою перемогу − 4:1. Ось перший склад ужгородської команди: воротар Найман, захисники Гулович, Юрош і Ланер, півзахисники Майзельс і Корнідес, нападники Бартош, Патаї, Майзельс, Мітельман і Чуроші.
Через дві... війни
На початку ХХ століття на Закарпатті стали один за одним виникати спортивні клуби, в яких активно культивувався футбол. У 1906 році був заснований один із найвідоміших − Ужгородський атлетичний клуб. Вісім сезонів потому УАК виграв зональні змагання, вийшовши до фіналу першості тодішньої Угорщини. Але провести матчі вирішального етапу завадила Перша світова війна. Удруге бойові дії перекреслили сподівання гравців і прихильників УАК у 1944-му, коли клуб виборов путівку до вищого ешелону угорського чемпіонату. Виступити в еліті команді не судилося − невдовзі вона припинила існування.
За національною ознакою
Після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії Підкарпатська Русь за Сен-Жерменським договором відійшла до Чехословацької Республіки. Згідно з розпорядженням тамтешньої футбольної асоціації, на Закарпатті були створені так звані жупи − слов’янська (у неї увійшли чеські та словацькі футболісти) та угорська. Але найбільш знаним колективом краю в довоєнній історії місцевого футболу став СК «Русь». Він був заснований в Ужгороді 15 серпня 1925 року, ставши основним суперником для земляків із ЧсСК, в активі якого − вісім чемпіонських титулів змагань слов’янських колективів. «Русь» здобуде на два менше.
Команда літаючих учителів
Для форми СК «Русь» обрали жовто-зелені кольори, емблемою став бурий ведмідь на синьо-жовтому тлі. Колектив складали переважно викладачі гімназій. Його ще називали командою «літаючих учителів», адже, мабуть, однією з перших в історії футболу «Русь» на офіційні матчі діставалася літаком. Русини зажили собі слави перемогами в чемпіонатах Східної Словаччини та двома титулами абсолютних чемпіонів Словаччини. Із приходом на Закарпаття радянської влади клуб поступово занепав, а провідні гравці команди склали кістяк ужгородського «Спартака» − колективу, що йому судилося прославити свій край уже за нової доби.
Рік народження та тріумфу
Заснований 16 січня 1946 року, «Спартак» перший же сезон завершив тріумфом. У своїй зоні першості УРСР серед колективів фізкультури закарпатці були на голову вищими від суперників, вигравши всі матчі, крім одного нічийного. Причому команді з Рівного забили 16 «сухих» м’ячів, Чернiвцям «відвантажили» 13, а тернополян обіграли − 10:1. Згодом, вигравши фінальний турнір, новоспечені чемпіони УРСР, яких тоді тренував відомий ужгородський фахівець Бертолон Вейг, блискуче виступили й у міжзональних змаганнях, здобувши право виступати серед команд майстрів − у другій групі першості СРСР − а також у розіграші Кубку Союзу.
Помста московському «тезці»
Кубкові змагання приймала в жовтні 1946 року Москва. Закарпатці стали авторами найгучнішої сенсації 1/16 фіналу, з рахунком 4:3 перегравши ленінградське «Динамо», п’яту на той час команду країни. Щоправда, вже в наступній грі ужгородці поступилися своїм московським одноклубникам (0:5), але, як згодом виявилося, тієї поразки їм завдав майбутній володар призу − один із безперечних лідерів радянського футболу повоєнних часів. Шанс поквитатися випав українському колективу наступної весни, коли москвичі проводили на Закарпатті передсезонний збір. Готуючись до дебюту в майстрівських змаганнях, ужгородці 13 квітня обіграли іменитих «тезок» із рахунком 2:1, а рівно через тиждень здобули ще одну вікторію − 1:0.
Закарпатська допомога столиці
Вдало вирішуючи турнірні завдання у другій групі чемпіонату СРСР, а пізніше − у Класі «Б» і другій лізі радянського футболу, «Спартак», змінюючи склади, тренерів і назви, виконував, іще одну важливу місію. І під своїм першим ім’ям, і вже будучи «Верховиною», «Говерлою» та «Закарпаттям», колектив активно постачав талантами клуби елітного дивізіону. Зокрема, у 1949-му одразу ціла група виконавців поповнила лави київського «Динамо», що переживало період відродження. Одним із них був Михайло Коман, котрому судилося стати знаковою постаттю в історії столичного клубу. Серед його послідовників − Михайло Михалина, Федір Медвідь, Стефан Решко, Йожеф Сабо, Василь Турянчик та інші.
Переможний дубль
Незважаючи на постійний відтік кадрів, «Спартак» продовжував демонструвати пристойні результати на республіканській арені. У 1950 році колектив зробив переможний дубль − поклав золоті медалі першості УРСР серед КФК у Кубок України. Чемпіонська вершина підкорювалася червоно-білим іще раз − у 1953-му. Наступного року ужгородський клуб був включений до Класу «Б» й відтоді вже не залишав змагань команд майстрів.
Переможний гол Михайла Комана
У Кубку СРСР-1954 закарпатський колектив дійшов до 1/8 фіналу. По черзі перегравши підмосковний «Зеніт» (4:1) і харківський «Локомотив» (3:1), спартаківці поступилися «Шахтареві» зі Сталіно − майбутньому кубковому бійцю з гірницьким характером. Той розіграш, нагадаємо, завершився тріумфом київського «Динамо», і переможний гол у фінальному протистоянні киян із єреванським «Спартаком» (2:1) провів Коман. До речі, й закарпатцям двічі довелося змагатися з динамівцями в кубкових фіналах. У суперечці за Кубок УРСР-1948 біло-сині переграли ужгородський «Спартак» (2:1), а в наступному сезоні − мукачівський «Більшовик» (3:1).
Парадокси «сталінських соколів»
Слід зазначити, що в боротьбі за Кубок СРСР ужгородці неодноразово підносили своїм прихильникам приємні сюрпризи. Зокрема, в 1/64 фіналу розіграшу 1951 року вони розгромили з рахунком 6:2 не кого-небудь, а ВПС − команду, покровителем якої був син радянського вождя Василь Сталін. У наступному раунді закарпатці знову склали зброю після зустрічі з московським «Спартаком», котрий, у свою чергу, в чвертьфіналі поступився... ВПС. Організатори турніру знайшли аргументи, щоб «сталінські соколи», у складі яких тоді грав знаменитий Всеволод Бобров (саме він і провів обидва м’ячі у ворота українського «Спартака») навіть після фіаско в матчі з ужгородцями не вибули зі змагань і згодом дійшли до півфіналу.
Чемпіонами стали на Сході
Своєї найвищої вершини в другій лізі закарпатці досягли в 1972-му, коли «Говерла» фінішувала другою серед 24 команд «української» зони, здобувши «Рубіновий кубок» − приз найрезультативнішому колективу. Іменинною вишенькою того сезону стала перемога в товариському матчі над київським «Динамо». 26 листопада на ужгородському стадіоні «Авангард» віце-чемпіон СРСР, виступаючи практично основним складом, зазнав нищівного фіаско − 0:4! До речі, «золото» союзного чемпіонату в тому році у складі ворошиловградської «Зорі» вибороли двоє закарпатців − уродженець Виноградівщини голкіпер Михайло Форкаш і ужгородець Йожеф Сабо, котрий у 1960-х був незамінним виконавцем у київському динамівському ансамблі.
Мущинка сказав: «Поїхали!»
Перебуваючи, як правило, у горішній половині таблиці, «Говерла» й «Закарпаття» (цю назву клуб отримав у 1982 році) так і не здобули права на підвищення у класі. Поява ж серед клубів другої ліги мукачівських «Карпат» у 1968-70 рр. була лише епізодом. Утім, закарпатська школа, як і раніше, виховувала таланти, що здобували визнання не тільки на всесоюзній, а й на міжнародній арені. Так, учасниками світової першості 1986 року в Мексиці стали київські динамівці Василь Рац та Іван Яремчук, а ужгородець Микола Русин і мукачівець Анатолій Мущинка у складі юнацької збірної СРСР стали чемпіонами світу для 17-річних. Останньому судилося увійти в історію як автору найпершого гола незалежних чемпіонатів України − 6 березня 1992 року він відкрив рахунок у зустрічі львівських «Карпат» і «Чорноморця».
Подарунок до 100-річчя
За новітньої доби «Закарпаття» нарешті здійснило мрію багатьох поколінь попередників − пробилося до еліти. Цікаво, що путівку до вищої української ліги клуб здобув у рік святкування 100-річчя закарпатського футболу, а діяльність на чолі тієї команди колишнього динамівця Юрія Калитвинцева стала своєрідним поверненням боргу киян клубу, місту та регіону, які стільки зробили для всієї футбольної України та її столиці. На жаль для місцевих уболівальників, надовго затриматися серед провідних колективів країни ужгородцям не вдалося. А локальні успіхи на кшталт домашньої перемоги над київським «Динамо» у березні 2010 року наразі лише збуджують пам’ять прихильників «Закарпаття», яке знову ставить перед собою завдання повернутися до Прем’єр-ліги.