Вождь мапуче Коло-Коло та інші
Історія чилійського футболу не така яскрава, як у сусідів по континенту − бразильців, аргентинців, уругвайців. Проте й нашим сьогоднішнім суперникам є чим похвалитися. У 1962 році Чилі прийняла світову першість, яка стала для команди господарів «бронзовою». Гравці цієї країни п’ять разів визнавалися найкращими у Південній Америці, а найтитулованіший клуб «Коло-Коло» вигравав Копа Лібертадорес. Чого не вистачає чилійцям − так це успіхів на турнірах Кубку Америки. Пропонуємо вашій увазі кілька цікавих фактів з біографії чилійського шкіряного м’яча .
• Чилійська федерація − один із чотирьох засновників Південноамериканської футбольної конфедерації (КОНМЕБОЛ). На континенті національна асоціація, заснована у Вальпараїсо 19 червня 1895 року, молодша тільки від аргентинської.
• Свій дебютний матч збірна Чилі провела 25 травня 1910 року, програвши аргентинцям (1:3). Та невдача поклала початок серії без перемог, що тривала... 16 років або 32 матчі. У 1922-24 рр. чилійці видали вражаючу низку ігор − вісім поєдинків без забитих м’ячів. А перший успіх прийшов до них 12 жовтня 1926-го, коли в матчі домашнього Кубку Америки була переможена команда Болівії − 7:1.
• У Чилі проводився фінальний турнір чемпіонату світу 1962 року, що було особистою заслугою Карлоса Діттборна. Колишній голова КОНМЕБОЛ, він зробив, здавалося, неможливе − відстояв заявку своєї країни, яка не могла похвалитися ні міцною економікою, ні досягненнями в футболі. Коли у 1960 році Чилі постраждала від руйнівного землетрусу й постало питання про перенос мундіалю в іншу державу, Діттборн сказав перед керівниками ФІФА історичну фразу: «Залиште нам чемпіонат світу, крім нього в нас немає нічого!» Він помер за кілька тижнів до старту першості планети, іменем Діттборна назвали стадіон в Аріці. А турнір став найуспішнішим для чилійських футболістів, котрі посіли третє місце. Леонель Санчес із чотирма голами увійшов до кола найкращих бомбардирів змагань.
• Незважаючи на те, що чилійська збірна вважається однією з найсильніших в історії південноамериканського футболу, вона жодного разу не вигравала першість континенту (перемоги на Кубку Америки мають навіть Болівія та Колумбія, а Парагвай і Перу − по дві). Найвищі досягнення чилійців − чотири «срібла» (1955, 1956, 1979 і 1987).
• Найтитулованішим клубом країни є «Коло-Коло» з Сантьяго. Клуб отримав свою назву на честь вождя індійського племені мапуче, який у ХVІ ст. підняв свій народ на боротьбу з іспанськими завойовниками. Його профіль зображений на емблемі клубу. «Коло-Коло» − 29-разовий чемпіон Чилі та єдиний представник країни, що виграв Копа Лібертадорес, турнір чемпіонів країн Південної Америки. Сталося це в 1991 році.
• П’ять разів повпреди Чилі визнавалися найкращими гравцями року на своєму континенті. Тричі поспіль − у 1974-76 роках − у референдумі перемагав Еліас Фігероа (це досягнення повторив у 2003-2005 рр. аргентинець Тевес; три титули також у бразильця Зіко, але він здобув їх не підряд). У 1997 році не було рівних Марсело Саласу, в 2006-му − Матіасу Фернандесу. Форвард чилійської збірної Умберто Суасо посів друге місце в торішньому опитуванні, поступившись тільки аргентинцю Верону.
• Іменем наставника збірної Чилі − аргентинського фахівця Марсело Б’єлси − названий стадіон клубу «Ньюеллз Олд Бойз» у Росаріо. Кольори цього колективу захищав свого часу тренер. У 2008 році журнал Que Pasa визнав Б’єлсу найвпливовішим іноземцем у Чилі. А місцева група Tomo Como Rey присвятила йому пісню Loco (Божевільний) − саме таке прізвисько носив дон Марсело, коли був гравцем.