Подарунок до ювілею
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», починаємо презентувати Полтавську область.
Спасибі, пане Фердинанде!
Минулого року Полтавщина святкувала сторіччя місцевого футболу. У 1909 році у Полтаві на Павленківській площі відбувся перший показовий матч між командами земського та реального училищ. Цікаво, що організатором цього поєдинку, який грався у рамках святкувань 200-річчя Полтавської битви, став викладач фізичної культури і спортивної гімнастики із Санкт-Петербурга Фердинанд Штейнер. Саме завдяки йому полтавці одними з перших в Україні отримали змогу познайомитися з новою цікавою грою.
Був першим «Сокіл»
Футбол швидко завоював симпатії вболівальників. Стадіони заповнювалися вщерть, преса приділяла велику увагу баталіям навколо шкіряного м’яча − у багатьох місцевих газетах були звіти про матчі полтавських команд. Полтавці запрошували до себе колективи з інших міст, та й самі частенько вирушали в гості на товариські матчі. Уже в 1920 році було створено міську футбольну Лігу, до складу якої ввійшли спочатку чотири команди − «Сокіл», «Альфард», «Маккабі» та «Поділ». Першим чемпіоном Полтави став «Сокіл».
Ера «Локомотива»
До війни провідною полтавською командою було «Динамо». Непогано грали «Локомотив», «Спартак», команда ТППШ (Торговельно-промислової профспілкової школи). Знаними гравцями довоєнної епохи на Полтавщині були Щербак, Мірошниченко, Петер, Буяновер, Федяй, Гурик, Гергель та інші. Друга світова війна на кілька років зупинила футбольне життя регіону, чимало вправних гравців загинули на фронті, але вже у 1944-му в Полтаві провели черговий розіграш кубка міста. Згодом на провідні ролі в обласному футболі вийшов полтавський «Локомотив». У 1953 році ця команда навіть дійшла до фіналу аматорського Кубку УРСР, але у вирішальному матчі програла кіровоградському «Торпедо». Серед інших колективів області гарними результатами відзначався кременчуцький «Дзержинець» − неодноразовий чемпіон Полтавщини.
Народження «Ворскли»
У 1955 році було офіційно створено полтавську команду «Колгоспник». Ще не маючи майстрівського статусу, колектив у листопаді 1956 року виграв Кубок УРСР. Фінал грався у сніжну погоду на київському стадіоні імені Хрущова (нині − НСК «Олімпіський»). Полтавці розгромили запорізький «Машинобудівник» − 4:0. А вже наступного року, не без допомоги партійного керівництва області, «Колгоспник» дебютував серед команд майстрів, на довгі роки ставши візитною карткою Полтави. А в тому ж таки 57-му полтавці представляли СРСР на Третіх міжнародних Іграх сільської молоді соціалістичних країн у Польщі, й вибороли там перше місце. Звіти про матчі полтавців щономера друкував на своїх шпальтах «Советский спорт».
Середняки на роки
«Колгоспник», «Колос», «Сільбуд», «Будівельник», і знову − «Колос». Такі назви мала полтавська команда майстрів аж до початку 1980-х. Лише на кілька сезонів завітавши до другої групи класу «А» радянського футболу, полтавці на довгі роки залишалися середняками третього ешелону, а після створення другої ліги − стали одним із її аборигенів. Не хапаючи зірок із неба, полтавці готували вправних виконавців для еліти. Через колектив пройшли такі відомі виконавці, як Станіслав Басюк, Анатолій Штриголь, Віктор Носов, Віталій Старухін (найкращий футболіст СРСР-1979 у складі донецького «Шахтаря»), брати Борис і Віктор Маслови, Віталій Бардешин, Олександр Васін, Юрій Рєзник, Іван Шарій, Іван Іванченко, Юрій Махиня, Петро Ротань та інші. А тренували команду такі неординарні особистості, як Йосип Ліфшиць, Юрій Войнов, Віктор Носов, Олександр Алпатов і Віктор Жильцов.
Крах і відродження
Сезон 1982 року виявився для полтавського «Колоса» провальним. Команда, яка залишилася без підтримки владних структур, посіла останнє, 24-е місце в українській зоні другої ліги радянського футболу, втративши статус команди майстрів. Чотири роки Полтавщина була позбавлена серйозного видовища, обласні команди грали лише в аматорських змаганнях, аж допоки у 1986-му Віктор Пожечевський не повернув Полтаві місце у другій лізі. А ще через два роки перепустку до цього ешелону отримав ще й кременчуцький «Кремінь». Саме наддніпрянська команда презентувала Полтавщину в перших незалежних чемпіонатах України. «Ворскла» ж вийшла до вищої ліги лише у сезоні 1995/96, блискуче провівши рік у першій, і встановивши там чимало рекордів. Один із них − 103 очки за сезон − тримається досі!
Привіт, Європо!
Мало хто з полтавських уболівальників сподівався, що їхня улюблена команда зможе коли-небудь пробитися до європейських змагань. Але «Ворскла» вже у перший сезон в еліті виграла бронзові нагороди, отримавши путівку до Кубку УЄФА. Дебют виявився вдалим − «Ворскла» двічі перемогла латвійську «Даугаву», але потім поступилася досвідченому «Андерлехту». Після славетних бельгійців до Полтави вже встигли завітати ісландці, данці, голландці («Фортуну» з юним ван Боммелем у складі 12 років тому привозив мало кому відомий тренер Берт ван Марвейк), македонці, португальські «Боавішта» та «Бенфіка». Останні гостювали в Полтаві минулого року, після того, як ворскляни виграли Кубок України.
Історичний тріумф
Здобута командою Миколи Павлова перемога над чинним володарем Кубка УЄФА − «Шахтарем» − найвища поки що сходинка полтавського футболу. Символічно, що здобута вона була у рік, коли Полтавщина святкувала сторіччя місцевого футболу. Місто пишалося своїми гравцями, яким вдалося виграти почесний трофей. Цього ж року вихованці полтавського футболу Андрій П’ятов та Олександр Чижов привезли до Полтави й континентальний трофей − сфотографуватися із зірками міг кожен бажаючий!
Перша госпрозрахункова
Окрім футболу професіонального, Полтавщина має систему змагань аматорського рівня. В області є чимало турнірів для дітей, жінок, інвалідів. Грають на Полтавщині й у пляжний футбол, і в футзал. Обласна федерація футболу, до речі, ще в 1990 році, за часів СРСР стала першою в Україні госпрозрахунковою регіональною федерацією з власним статутом, печаткою та розрахунковим рахунком. Відтоді й до цього дня її очолює Анатолій Дяченко, колишній воротар місцевого «Колоса».