Резонанс
Суркис должен начать евроинтеграцию украинского футбола
Анатолий Заяев
Wek.com.ua
02.05.10
Евро-2012 − отличная возможность для качественного рывка
Слово «евроинтеграция» сегодня знакомо каждому: и взрослому, и ребенку. О нем твердят везде − в СМИ, на улицах, в общественном транспорте и различных учреждениях уже много лет. Только вот, увы, как правило, дальше слов дело не доходит.
Я обращаюсь к президенту ФФУ Григорию Суркису, во многом благодаря которому мы получили Евро-2012: пока политики в большинстве случаев лишь ведут разговоры о евроинтеграции, нам с вами − как главным футбольным функционером страны, и большим патриотом, пора совершить скачек в украинском футболе, выведя его на качественно новый уровень.
Во-первых, футбол в Украине должен стать массовым явлением.
Увы, но сегодня многие областные и районные центры страны, крупные города лишены футбола. Подумайте сами, в таких городах, как Сумы, Черкассы, Херсон, Житомир − нет профессиональных клубов! Хмельницкий, Тернополь, Ровно и Николаев − представляют лишь вторую лигу отечественного чемпионата. К слову, Николаев оказался в трясине нашего футбола по воли предыдущего президента, который просто бросил команду, так что этому городу нужно срочно и в отдельном порядке вернуть, как минимум, первую лигу, где они находились.
Посмотрите сами, в таких футбольных странах, как в Англии, Италии, Испании, Франции − по двадцать команд в «элите», восемнадцать команд в Германии, столько же − в крошечной Голландии!
Напомню, что Украина, не считая России − самая крупная страна Европы, так почему же тогда в нашей «элите» всего шестнадцать команд?
Скажите, нет стадионов? Неправда! У нас в Украине огромное количество футбольных арен (возьмем, хотя бы, Сумы, где нет команды, но есть современный стадион, на котором играют все, кто хочет), многие стадионы можно просто привести в порядок.
Поэтому, мое предложение: в Премьер-лиге должно быть для начала хотя бы восемнадцать команд, в первой лиге − двадцать коллективов, а вторая лига должна стать оплотом массового футбола, где будут представлять свои команды почти все города и районы страны, и в этом им нужно помогать.
Во-вторых, получив Евро-2012, к которому, я уверен, Украина подготовится, как говорится, в лучшем виде, мы получили возможность по-настоящему модернизировать страну.
Сегодня построены великолепные стадионы в Донецке и Днепропетровске, на подходе арены в Киеве и Львове. Реконструирован стадион в Харькове, идут работы в Одессе.
Но это − лишь часть общего проекта Евро-2012. Благодаря чемпионату Европы, который нам принимать уже через два года, Украина может совершить новый скачек − в стране появятся аэропорты, дороги, отели, и прочая инфраструктура.
К Евро-2012 мы должны получить новую Украину.
Для того чтобы добиться прогресса, нужно уметь и правильно использовать имеющиеся ресурсы. Поэтому я вновь обращаю внимание на мой родной Крым: имея уникальные природные и климатические условия, полуостров остается практически незадействованным в плане футбола.
Жаль, что в программу подготовки к Евро-2012 не был включен Симферополь, являющийся столицей Крыма.
А ведь на Южном берегу могут и должны появиться современные учебно-тренировочные базы, где смогут тренироваться и играть не только украинские сборные и клубы, но и иностранные команды.
В том числе − и российские клубы. Зачем летать в Турцию, Израиль или Испанию, если можно получить отличные условия за объективно меньшие деньги в Украине?
Вот вам и рабочие места!
Как и в любом деле, для общего успеха нужно начинать с себя − работать на собственном участке, вместе мы сможем многое.
Футбол объединяет весь мир, а политики говорят об объединении Украины. Благодаря Евро-2012 у нас есть возможность прекратить просто разговаривать, и начать работать: если нам удастся вернуть футбол в каждый регион Украины, победа будет за нами!
+++
Сфери впливу в УПЛ. Або про Суркіса, Коломойського, донецьких та «болото»
Вікас Огі
Champion.com.ua
03.05.10
Політична перемога Януковича надала можливість футбольному крилу донецьких активізувати свої дії щодо контролю над вітчизняною грою мільйонів. Це, разом із заклятою любов'ю власника «Шахтаря» Р. Ахметова до братів Суркісів, вилилось у намагання Ріната Леонідовича щонайшвидше прибрати останніх зі спортивної сцени.
Незважаючи на те, що позиції голови ФФУ та президента «Динамо» значно похитнулись, зробити це у короткі терміни та безболісно − важко. Відповідно, судячи по тому, який сценарій розгортається, завдання донецьких взяти повністю контроль над Прем'єр − лігою, збільшити її повноваження, а вже потім завдяки ній змістити Григорія Суркіса з посади президента федерації. Цей сценарії є дзеркальним відображенням того, як 10 років тому Григорій Михайлович приходив до влади, все починалось майже також, але не настільки брутально, протистояння не було таким відкритим та замість УПЛ стартовим майданчиком для нього було ПФЛ.
Перший етап битви Ахметов та його наближені вже виграли. Їм вдалось роздробити групу Суркіс/Коломойський, сформувати потужну групу підтримки кістяк якої складають власники клубів зі сходу, та зробити все, щоб невелика кількість тих, хто займав нейтральну позицію, займали її не на користь Григорія Михайловича. Наскільки дієздатними будуть донецькі та як довго протримається їх вплив, залежить від кожного конкретного зробленого ними кроку.
Донецькі...
З того часу як Рінат Леонідович зацікавився футболом, він та його оточення намагаються взяти його під свій контроль. Спочатку це було лише прагнення забезпечення комфортних умов для «Шахтаря» а вже потім воно перейшло у більш широкий діапазон.
Чекати прийшлось довго, але зараз його мрія майже поруч. Вітчизняний футбол у всіх його аспектах, напевно, чекає тривалий диктат вихідців з Донбасу. Знаючи напрямок роботи останніх у всіх аспектах життя, нічим добрим це не закінчиться. Але мова зараз не про це. А про те, чи зможе власник «гірників» та його оточення вибудувати таку вертикаль та такі відношення, які б не привели його до того фіаско, яке спостерігається зараз з Суркісами?
Поки йому це вдається. Де економічно, де політично, де граючись на спільних антагонізмах, але навколо себе Рінат Леонідович побудував групу, яка робить те, що йому потрібно. При цьому ж, враховуючи досвід своїх попередників та опонентів, він зробив так, що голос як мінімум одного клубу буде завжди за нього. Мова про луганську «Зорю»
Чи то враховуючи досвід Коломойського, чи то з інших міркувань, але з луганчан зробили фарм − клуб «Шахтаря». Зрозуміли, що юридично це не так, але фактично... Євген Геллер (власник та президент «Зорі») вважається особою дуже близькою до найбагатшої людини України. До того ж він свого часу був президентом футзального «Шахтаря» та у бізнесі дуже тісно пов'язаний зі структурами Ахметова.
У багатьох здивування викликав демарш Ярославського проти Суркіса. Хоча, незважаючи на свою начебто нейтральну позицію та рівновіддаленість від усіх футбольних центрів впливу (та навіть натяк на якусь третю силу в УПЛ) власника «Металісту» з повним правом можна віднести до обойми донецьких.
По − перше. Його пов'язують давні теплі відносини з Р.Ахметовим. По − друге. Ситуативний союз с Суркісом/Коломойським був обумовлений декількома факторами: лобіюванням президентом ФФУ права проведення Євро − 2012 у Харкові та категоричним несприйняттям В. Данілова, президента УПЛ. І по − третє − реконструкція ОСК «Металіст» та перерозподіл грошей на підготовку Харкова зараз повністю у руках донецьких. А якщо врахувати, що там все не настільки прозоро та левову частку складають гроші не Ярославського, а держави (при тому що власник «Металіста» все це подає та користується як своїм) то Олександр Владиленович ще довго буде у орбіті пана Ахметова.
Донецький «Металург» не тільки по регіональному признаку можливо віднести до групи впливу власника «Шахтаря». Незважаючи на доволі прохолодні відносини між Ахметовим та Тарутою (президент «Металурга») клуб іде у фарватері «гірників» завдяки тому, що фактично, у ньому стратегічно важливі рішення приймає Олег Мкртчян. Останній є співвласником металургів та його генеральним директором а також має добрі стосунки все з тим же Ахметовим.
Також бізнесовий, фінансовий та політичний зв'язок Ріната Леонідовича з власниками «Чорноморця», «Іллічівця» та «Таврії» робить ці клуби довгостроковими партнерами.
Леонід Клімов («Чорноморець») є депутатом ВР від ПР, має довгі непогані стосунки з Ахметовим та немає особливих амбіції у футболі, щоб йти на якісь відкриті конфлікти.
Ситуація з Бойко («Іллічівець») дещо інша. Президент маріупольців не є великим прихильником футболу та не ставить перед своїм клубом якісь амбітні завдання. Відношення з Ахметовим у Володимира Семеновича не дуже добрі. Але саме економічна залежність його підприємства від структур СКМ роблять його надійним союзником.
Почесний президент «Таврії» Сергій Куніцин є взагалі людиною унікальною. Він намагається підтримувати гарні стосунки зі всіма крилами впливу в середовищі біло − блакитних. Так, зокрема, має спільні бізнес інтереси з Дмитром Фірташем та Сергієм Льовочкиним. Останнього пов'язують з банком Кліринговий дім, який, зокрема, є спонсором «Таврії» та логотип якого красується на її футболках. З Ахметовим Сергій Володимирович також має добрі відношення. Займаючи посаду голови севастопольської адміністрації він лобіював будівництво групою СКМ вугільного терміналу.
...та ті, що приєднались
Загальна спільна риса певної групи тих, хто зараз виступає єдиним фронтом з донецькими, це особиста неприязнь до Григорія Суркіса. Такими, дуже показовими прикладами є власники «Оболоні» та «Карпат».
Для Олександра Слободяна дана ситуація є взагалі вибором між гіршим та найгіршим. І хоча зараз відношення, які вибудовував президент пивоварів з донецькими є непоганими, але намагання Ахметова у 2002 році забрати пивний бізнес Олександра В'ячеславовича навряд чи забуті.
Петро Димінський − це людина, яка не входить у якусь потужну фінансово − політичну групу, яка б лобіювали його інтереси. Його шарахання від біло-блакитних до Тимошенко та навпаки, пов'язано з тим, що він не погано відчуває кон'юнктуру. Разом з тим у футбольному просторі на даному етапі протистояння з Суркісом, це з розряду особистого. Відповідно, він буде підтримувати тих, хто іде проти Григорія Михайловича. Хоча у футболі, як і у політиці, особисте не рідко відходить на другий план.
Брати Суркіси
Довгий час саме фамілія Суркіс грала перші ролі у вітчизняному футболі. Більш ніж 10 років Григорій Михайлович майже повністю контролював всі аспекти життя гри мільйонів, маючи потужний фінансовий та адміністративний вплив. Зараз ситуація склалась так, що і президент ФФУ і президент «Динамо» втратили вплив у прем'єр-лізі та поступово втрачають вплив на інші органи та структури вітчизняного футболу. До цього ж, ситуація складається так, що Суркіси можуть втратити контроль і над своїм клубом.
Коломойський та його клуби
Ігор Коломойський довгий час був людиною, яка могла реально протистояти донецьким не тільки у спортивній площині а і в економічній та політичній. Можна тільки нагадати конфлікт у вітчизняному баскетболі, де йому протистояли не менш потужні в УБЛ депутат регіонал Волков та власник БК «Азовмаш». Але з приходом до влади Януковича ситуація кардинально змінилась. Власник «Приватбанку» почав втрачати контроль над багатьма активами та підприємствами. І це тільки початок. Враховуючи усі ризики Коломойський вирішив не йти на загострення відношень з представниками Донбасу та фактично здав Суркіса.
До цього ж, з неофіційних джерел відомо про те, що Ігорю Валентиновичу м'яко натякнули про дивний зв'язок між ним та «Дніпром» − «Арсеналом» − «Кривбасом». Тим більше, що після скандалу із Заваровим у групи Ахметова з'явилася інформація юридично підтверджуюча останнє. А до цього ще додати що і кияни і криворожани мають усі шанси не грати у вищі лізі на наступний сезон. І якщо ситуація з командою Юрія Максимова майже вирішена, вони навряд чи зможуть вийти з зони вильоту, то команда, президентом якої є Вадим Рабинович, може не потрапити у УПЛ як мінімум у зв'язку з відсутністю домашнього стадіону...
«Болотом»
У Франції у XVIII столітті нестійку частину депутатів Конвенту(законодавчий орган), які голосували ситуативно, за того, хто сильніший, називали «болотом». Більшість власників клубів УПЛ приймають рішення керуючись саме таким принципом. Зараз левова частина стала на сторону донецьких, але є і ті кого ідентифікувати, а відповідно і передбачити їх кроки в подальшому, дуже важко. Відповідно за особливу нестійкість та намагання бути рівновіддаленими їх можна віднести до «болота».
Незважаючи на те, що Шуфрич зараз є донецьким і душою і тілом і навіть заслуговує відношення до цієї групи значно більше, ніж інші вихідці з цього регіону, він як ніхто є представником «болота»... Колись, голова МНС був душою і тілом з СДПУ(о) та з Григорієм Суркісом та дуже завзято відстоював його та його інтереси. Подейкують що неодноразове потрапляння «Закарпаття» у вищу лігу відбулось не без підтримки президента ФФУ. Відповідно, якщо у Ахметова щось піде не так, то про це ми дізнаємось одразу по поведінці Нестора Івановича
Власник «Ворскли» Костянтин Жеваго, незважаючи на дуже тісні в минулому стосунки у бізнес − сфері з братами Суркіс та їх структурами, в УПЛ голосував за пана Данілова. Це обумовлювалось і конфліктом з Коломойським і підтримкою однопартійця, та іншим, в тому числі економічними, чинниками.
Найбільш загадкова та не публічна особа вітчизняного футболу, власник запорізького «Металургу» Ігор Дворецький, один з тих, хто має рівні стосунки зі всіма ключовими фігурами груп впливу. Не маючи великих амбіції щодо власного клубу, він намагається уникати ризьких конфліктів та діє у більшості випадків згідно існуючої кон'юнктури.
Підвищення у класі
Найцікавішим стає те, які команди отримають підвищення у класі і відповідно, чи змінять новачки розстановку у сферах впливу УПЛ.
Шанси потрапити до еліти українського футболу мають нині 4-5 клубів, а отже говорити про їх «профорієнтацію у футболі поки зарано.