«Усі ми робимо внесок у нашу перемогу. Яка обов’язково буде». Звернення Президента України Володимира Зеленського

08.03.2022 11:00

Фото president.gov.ua

Президент Володимир Зеленський звернувся до українців:

«Понеділок. Вечір. Ви знаєте, ми звикли говорити: понеділок — день важкий. У країні — війна. Тож кожен день — понеділок.

А зараз звикли до того, що такий — кожен день і кожен вечір.

Сьогодні 12-й. 12-й вечір нашої боротьби. Нашого захисту.

Ми всі на місцях, усі працюємо.

Кожен там, де повинен. Я — в Києві. Моя команда — зі мною. Тероборона — на місцях. Військові — на позиціях. Наші герої! Лікарі, рятувальники, транспортники, дипломати, журналісти...

Усі. Усі ми воюємо. Усі ми робимо внесок у нашу перемогу. Яка обов’язково буде. Силою зброї та нашої армії. Силою слова і нашої дипломатії. І силою духу, яку мають і перша, і друга, і кожен із нас.

Погляньте сьогодні на нашу країну.

Чаплинка, Мелітополь, Токмак, Новотроїцьке і Херсон. Старобільськ. Всюди люди захищали себе, хоч у них і немає там зброї. Але це наші люди, і тому зброя в них є.

У них є хоробрість. Гідність. А отже, й здатність вийти і сказати: я тут, це моє, і я не віддам це. Своє місто. Свою громаду. Свою Україну.

Кожен українець і кожна українка, які вчора, сьогодні і завтра протестуватимуть проти окупантів, — герої.

Ми кричимо на окупантів разом з вами. Ми стоїмо на площах і на вулицях разом з вами. Ми не боїмося разом з вами, коли окупанти відкривають вогонь та намагаються всіх розігнати.

Ви не відступаєте.

Ми не відступаємо.

А той, хто повторював: «Мы один народ», — точно не розраховував на таку потужну реакцію.

На півдні нашої країни розгорнувся такий національний рух, такий потужний прояв українськості, якого там на вулицях і площах ми ніколи ще не бачили. І який для Росії — як страшний сон.

Вони забули, що ми не боїмося автозаків і кийків. Не боїмося танків, кулеметів. Коли на нашому боці головне — правда. Як зараз.

Маріуполь і Харків, Чернігів і Суми, Одеса і Київ. Миколаїв. Житомир і Коростень. Овруч. І багато інших міст.

Ми знаємо — ненависть, яку ворог приніс із обстрілами і бомбами в наші міста, не залишиться там. Не буде жодного сліду від неї. Ненависть — це не про нас. Тому від ворога не буде жодного сліду. Ми все відбудуємо. Ми зробимо наші міста, які окупант руйнував, кращими, ніж будь-яке місто в Росії.

Енергодар, Чорнобиль та інші місця, де варвари просто не розуміють, ЩО вони хочуть захопити. ЩО вони хочуть контролювати. Ваша робота, сумлінна робота на критичних об’єктах, — це справжній подвиг. І ми його бачимо. Ми за нього щиро вдячні.

Українська армія тримає позиції. Молодці! Завдає противнику надзвичайно болісних втрат. Захищає. Контратакує. Якщо треба — може помститись. Обов’язково. За кожне зло. За кожну ракету і бомбу. За кожен зруйнований цивільний об’єкт.

Сьогодні в Макарові на Київщині вони обстріляли хлібозавод. Для чого? Старий хлібозавод! Вдумайтесь — стріляти у хлібозавод. Ким треба бути, щоб таке робити?

А щоб зруйнувати ще одну церкву — в Житомирській області. Церкву Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану 1862 року.

Це НЕлюди.

Була домовленість про гуманітарні коридори.

Чи спрацювала вона? Замість неї спрацювали російські танки. Російські «гради». Російські міни. Вони навіть замінували дорогу, яку погоджували для підвезення продуктів і ліків для людей, для дітей у Маріуполь.

Вони знищують навіть автобуси, які мають вивозити людей. Але... При цьому вони роблять так, щоб відкрився невеличкий коридор на окуповану територію. На кілька десятків людей. Не так у Росію, як до пропагандистів. Прямо до них на телекамери. Мовляв, ось хто рятує. Просто цинізм. Просто пропаганда. Нічого більше. Жодного гуманітарного сенсу.

Сьогодні відбувся вже третій раунд переговорів у Білорусі. Хотілося б сказати — третій і фінальний. Але ми реалісти. Тому ми будемо говорити. Будемо наполягати на переговорах, поки не знайдемо спосіб сказати нашому народу: ось як ми прийдемо до миру.

Саме до миру.

Маємо усвідомлювати, що кожен день боротьби, кожен день спротиву створюють для нас кращі умови. Сильну позицію. Щоб гарантувати наше майбутнє. У мирі. Після цієї війни.

Окрім загиблих людей і зруйнованих міст, війна залишає знищеними і прагнення, які колись здавались надважливими, а зараз... Вже і не згадуєш про них.

Майже три роки тому — щойно відбулися вибори — ми зайшли в цю будівлю, в цей офіс, і одразу почали планувати переїзд.

Я мріяв переїхати з Банкової. Разом з урядом і парламентом. Щоб розвантажити центр Києва і, загалом, переїхати в сучасний, прозорий офіс — як і належить прогресивній демократичній європейській країні.

Тепер я скажу одне: я залишаюся тут.

Залишаюся в Києві.

На Банковій.

Не ховаючись.

І нікого не боюсь.

Стільки, скільки потрібно, щоб перемогти у цій нашій Вітчизняній війні.

Сьогодні я підписав указ про відзначення державними нагородами України 96-х українських героїв — наших військових.

Серед яких...

Нагороджуються орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня:

майор Сак Олександр Олександрович. Командир механізованого батальйону, який вступив у бій з батальйонною тактичною групою ворога і переміг завдяки раціональному підходу до ведення бою і нестандартній тактиці;

капітан Силівакін Ростислав Олександрович. Командир механізованого батальйону, який успішно боровся з переважаючими силами противника, звільняючи українські міста і села на Сумщині.

Нагороджуються орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня:

лейтенант Лозовий Ігор Сергійович. Діючи у складі групи, зупинив колону ворожої техніки в кількості близько 150-ти одиниць, яка рухалась у напрямку траси Житомир — Київ. Знищено;

лейтенант Потуремець Віталій Вікторович. У бою проявив зразкову мужність та холоднокровність, знищуючи колону техніки противника поблизу міста Київ. Був поранений.

Нагороджується орденом «За мужність» ІІІ ступеня:

майстер-сержант, командир автомобільного взводу Барилюк Валентин Вікторович. Завдяки його хоробрим діям і особистій рішучості танковий підрозділ вчасно отримав пальне і вийшов із оточення, дорогою знищуючи ворога.

Усі 96 наших героїв — як ці п’ятеро!

Наша вдячність — усім військовим.

Наша вдячність — Збройним силам України!

Наша вдячність — безмежна.

Слава Україні!»