Олег Блохін: «Ювілей перемоги у фіналі Кубку кубків 1975 року відзначимо в родинному колі»

14.05.2020 13:00

Фото прес-служби УАФ

Сьогодні виповнюється 45 років із того дня, коли київське «Динамо» вперше в історії здобуло європейський клубний трофей — Кубок володарів кубків. 14 травня 1975 року команда під керівництвом Валерія Лобановського у фінальному матчі, що проходив у швейцарському Базелі, перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0. 

Двічі в тому поєдинку (на 18-й та 39-й хвилинах) відзначився Володимир Онищенко й одного разу (на 67-й) — Олег Блохін. Символічно, що обидва автори голів, а також іще один учасник того тріумфу, Володимир Трошкін, нині працюють на благо вітчизняного спорту в Українській асоціації футболу. Блохін є співголовою Ради стратегічного розвитку професіонального футболу УАФ, Онищенко перебуває в тренерському штабі національної збірної України, а Трошкін — провідний спеціаліст Комітету УАФ з питань статусу та трансферу футболістів.

Фото fcdynamo.kiev.ua

Згадуючи 1975 рік і перемогу в Базелі, Володимир Онищенко пов'язує успіх «Динамо» з ідеями Валерія Лобановського та Олега Базилевича, які команда змогла втілити на футбольному полі: «Найголовніші спогади, пов'язані з тим фіналом, — у тому, що ми стали першими в СРСР, хто здобув значимий європейський трофей. Ми тоді, звичайно, не були впевнені, що дійдемо до фіналу й виграємо його. Ми грали від матчу до матчу, ішли до цієї мети крок за кроком. Усі поєдинки на шляху до фіналу були різними, зі своєю історією й сюжетом. Що стосується безпосередньо фіналу, то ми зуміли втілити на полі установку, яку нам дав Валерій Лобановський. Якогось особливого ​​накачування перед матчем не було. Найголовнішим було те, що тренери детально вивчили «Ференцварош», ми знали всі його сильні і слабкі сторони, чим і скористалися. Успіх того «Динамо» був у тому, що ми на полі стали провідниками ідей, які закладали Валерій Лобановський і його помічник Олег Базилевич. Тому я вітаю вболівальників «Динамо», які ще пам'ятають цю дату, і сподіваюся, що наш український футбол теж досягне таких високих цілей, а ми будемо вірити й чекати, що це станеться в недалекому майбутньому».

«Мені фінал Кубку кубків 1975 року запам'ятався насамперед тим, що я грав його з травмою, як, до речі, і потім фінал 1986 року, — згадує історичну подію Олег Блохін. — Напевно, фінал 1975 року тоді в європейській пресі не викликав великого ажіотажу, тому що у вирішальному поєдинку зійшлися команди із соціалістичного табору — СРСР і Угорщини. Афіша була не такою гучною, як могла б бути, наприклад, якби участь у ньому брали «Ліверпуль», «Реал»...

Проте, думаю, на ті часи наш фінал був матчем рівня нинішньої Ліги чемпіонів. Поєдинок проходив у Базелі, на невеличкому стадіончику. Запам'яталося, що він, незважаючи на рахунок 3:0 на нашу користь, вийшов досить складним. У «Ференцварошу» теж була гарна команда, яка не випадково дійшла до фіналу. До того, як ми забили перший гол, гра була рівною, і в угорців теж були моменти. Після першого гола Володимира Онищенка дихати стало легше. Але в перемогу ми повірили тільки тоді, коли рахунок став 3:0, а потім пролунав фінальний свисток».

Олег Блохін пригадав, як команду після переможного фіналу зустрічали в Києві: «Звичайно, удома, у Києві, нас вітали як справжніх тріумфаторів. Ми поверталися чартерним рейсом, в аеропорту була червона доріжка, хліб-сіль. Прибуло керівництво республіки. Це був колосальний успіх для вітчизняного футболу».

До слова, після перемоги у фіналі Кубку кубків 1975 року невдовзі Олег Блохін отримав приз найкращому гравцеві Європи — «Золотий м'яч». «Я не знав, що здобуду «Золотий м'яч», але в тому році сезон вийшов золотим для всієї нашої команди. Ми виграли тоді всі турніри», — зазначив Блохін.

Сьогодні, за 45 років після історичної перемоги, двічі володар Кубка кубків та чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року в якості головного тренера національної збірної України зізнається, що цю дату відзначить удома: «Зараз карантин, тому збиратися з друзями не можна. Звичайно, у родинному колі трошки відзначимо. Усе ж таки цей день пов'язаний із приємними спогадами».