Руслан Ротань: «Три незабутні миттєвості — фінал Ліги Європи, ЧС-2006 та вихід на Євро-2016»

11.04.2020 14:01

Фото Павла Кубанова

Черговим гостем проекту #GOnline на сторінці Instagram УАФ став головний тренер молодіжної збірної України Руслан Ротань, який, відповідаючи на запитання від уболівальників, розповів про свою головну мотивацію у тренерській роботі та пригадав найкращі моменти в кар’єрі.

— Руслане, перше питання традиційне як для нинішньої ситуації. Як проводите час на карантині?

— Із родиною вдома. Якщо кудись і виходжу, то тільки за продуктами й в аптеку, якщо треба. Зараз головна увага — спілкуванню з дітьми. Це головний плюс цього карантину. Я сам кайфую від цього спілкування, бо коли був гравцем, а потім став тренером, під час матчів та зборів бракувало спілкування з ними. Зараз ми надолужуємо втрачене в минулі роки.  

— Чому «молодіжка» грає гірше, ніж юнацька збірна U-20 виглядала на чемпіонаті світу?

— Насправді це дві різні команди. Дійсно, більшість хлопців перейшли до нас із команди чемпіонів світу. Але після великих перемог завжди буває спад, заспокоєність. Ми це передбачали. Їм потрібен час, щоб прийти до тями. Це не критика, це нормальний процес для молодих футболістів. Вони відпочинуть, переосмислять і будуть розуміти, що потрібно включатися і прогресувати. Цей рік буде показовим для тих, хто був на чемпіонаті світу.

Я розумію критику, яка звучить на нашу адресу, і приймаю всі стріли на себе. Так вийшло, що перед першою грою, із Фінляндією, ми вперше зібралися в такому складі. Звичайно, я сподівався на кращий результат, але зірки зійшлися не на нашу користь. Винен у цьому тільки я сам. Сподіваюся, наші погані часи вже позаду, й у наступних матчах хлопці покажуть свої кращі якості. Процес будівництва команди займає не один місяць. Для цього потрібен як мінімум рік.

— Чи хотіли б ви стати тренером «Динамо» або іншої команди?

— Я люблю ставити цілі. Але зараз для мене мета номер один — «молодіжка». Для мене важливе розуміння гри, щоб хлопці потім ішли далі, у національну збірну. Це найважливіше. Далеко забігати наперед не треба. Важливе те, що є на даний момент, і я вболіваю й переживаю за це.

— Хто ваш кращий друг у футболі? У вас у «Дніпрі» був відмінний колектив...

— Так, ми були однією сім'єю, із цим колективом пов'язані найкращі спогади. Найближчими друзями назву Євгена Коноплянку та Женю Селезньова.

— Які у вас пріоритети в роботі з «молодіжкою»?

— Підготовка молоді для національної збірної. Для мене головним показником будуть не турнірні очки, а те, хто потрапить до головної команди країни. Щоб у хлопців було розуміння принципів роботи. Коли ми починали, вони все схоплювали на льоту. Але восени сталося те, що сталося. Та ми зробимо роботу над помилками. Зараз мало команд, які можуть грати першим номером. Але поступово в Україні їх стає більше.

— Як, на ваш погляд, розподіляться призові місця в чемпіонаті України?

— Подивимося, боротьба буде цікава. Мені імпонує, як грає «Зоря». Команда діє обдумано, з головою. Радує, що гравці «молодіжки» в луганців теж на провідних ролях. Незабаром вони будуть у національній збірній.

— Який момент у вашій кар'єрі вам найбільше запам'ятався?

— Їх було кілька. Це вихід до фіналу Ліги Європи, який відбувся в Києві. Потім вихід із національною збірною на чемпіонат світу у 2006 році і здобуття путівки на Євро-2016.

— Ви коли-небудь ловили зірку?

— Може, і було таке. Але мій батько швидко опускав мене на землю.

— Хто для вас є топ-тренером у сучасному футболі?

— Мені пощастило, що є можливість рівнятися на нашу національну збірну й на Андрія Миколайовича Шевченка. Добре, що ми в контакті на тренерській нараді, я завжди можу в нього щось запитати, попросити поради й почути від нього професійну думку. З інших наставників можу виділити Хосепа Гвардіолу й Юргена Клоппа. Коли іспанець приїхав до «Манчестер Сіті», я почав уболівати за цю команду. Але в нинішньому сезоні «Ліверпуль» Клоппа грає в прекрасний футбол. До речі, його гра схожа на дії нашої національної команди.

— Як ви вважаєте, чому розпався «Дніпро»?

— Я поїхав у відпустку, приїхав, а команди вже немає... Ніхто не очікував, що так вийде. Для мене це досі трагедія. У Дніпрі багато вболівальників переживають і не можуть змиритися із цим фактом. «Дніпро» в моєму серці й у моїй пам'яті.

— Які емоції ви відчували, коли забили гол у фіналі Ліги Європи?

— Ми програвали і зрівняли рахунок. Особливих емоцій не було, тому що попереду ще був цілий тайм, і ми хотіли виграти фінал. Пам'ятаю, що той штрафний спочатку хотів бити Женя Коноплянка, але в останню мить я попросив пробити.

— Хто з гравців нинішньої «молодіжки» міг би грати в топ-клубі?

— За потенціалом багато хто. Прізвищ називати не буду, щоб хлопці емоції не ставили вище за колектив. Побачите, ці виконавці скоро будуть у національній збірній.

— Кого б ви включили до складу команди-мрії Руслана Ротаня?

— Воротар — Буффон. У центрі захисту — Мальдіні й Рамос або Піке. Зліва грав би Марсело, праворуч — Кафу. У центрі півзахисту віддав би перевагу Пірло, Гаттузо й Баджо. Тріо в атаці — Мессі, Роналду й Шевченко. У запасі — я і Слава Шевчук.

— Чи був у вашій кар'єрі поєдинок, який хотілося б викреслити з пам'яті?

— Так, це матч-відповідь плей-офф ЧС-2014 із Францією на виїзді, коли ми програли — 0:3. Після перемоги — 2:0 у Києві подумки ми вже були на чемпіонаті світу, замовляли квитки. Хотілося б цей поєдинок забути...

— Який рецепт щасливого життя в Руслана Ротаня?

— Кохання. Від нього йде все інше.