Андрій Пятов: «Потрібно ставити завдання поступово. Вийдемо на Євро із групи — далі буде видно»

14.11.2019 11:00

Фото Павла Кубанова

Капітан національної команди Андрій Пятов, для якого домашній матч із Португалією став 92-м у кар’єрі, розповів про складові успіху збірної України у відборі до чемпіонату Європи-2020. 

— Андрію, цьогорічний відбір промайнув швидко — за сім місяців, від березня до жовтня, синьо-жовті зуміли гарантувати собі перше місце у групі, що стало історичним досягненням за всі часи нашої участі в чемпіонатах Європи. Зізнайся, чи очікував ти на старті кваліфікації, що національна команда зможе вирішити завдання виходу на Євро за два тури до завершення кампанії?

— (Сміється.) Думаю, ніхто на це не сподівався, зважаючи на склад групи, до якої ввійшли чинні чемпіони Європи та Сербія, яку є всі підстави вважати сильною командою з огляду хоча б на трансферну вартість та клубне представництво гравців цієї збірної. З іншого боку, не можу сказати, що наше досягнення стало несподіваним для мене, адже ми завжди прагнемо перемагати, і я дуже радий, що нам це вдалося.

Фото Павла Кубанова

— Робота, яку Андрій Шевченко та його тренерський штаб розпочали ще у кваліфікації до чемпіонату світу, дала результат згодом. У чому ти бачиш закономірність трансформації ігрового стилю команди, який став більш атакувальним? 

— Будь-який тренер, який приходить до команди, прагне запровадити свою тактику та, використавши своє бачення футболу, донести до гравців певні ідеї. Зробити це у збірній завжди складніше, ніж у клубі, де наставник має можливість працювати щодня, використовуючи для підготовки збори та контрольні ігри. Останніх у клубі можна провести ледь не з десяток, аби випробувати, чи працює обрана тактика. А у збірній часу обмаль. Тож адаптація до стилю тренера, певно, тривала впродовж першого року роботи Андрія Миколайовича в команді — ще під час відбору до чемпіонату світу. Нам подобалися запропоновані тренерами рішення, ми вірили в них і прагнули реалізувати все в матчах. Як наслідок, із часом усе це разом дало і результат, і якість гри. Якщо людям подобається, як ми граємо, а експерти кажуть, що зросла якість виконання, — це і є показником виконаної роботи. Особисто я з першого дня казав, що мені дуже імпонує стиль роботи нашого тренерського штабу. 

«Ми й раніше досягали результату, але все це було якось на жилах»

— Футбол Шевченка називають сучасним. У чому його нюанси?

— До такого футболу гравцям легше адаптуватися. В Європі запропоновані Шевченком принципи ведення гри вже звичні, а для більшості хлопців, які виступають в Україні, це було в новинку. Не будемо приховувати, що раніше в збірній працювали тренери, які вважали, що сповідують футбол Лобановського, роблячи ставку, скажімо, на швидкі фланги. 

Нинішній тренер прийшов і запровадив дещо відмінні вимоги. Ми й раніше досягали результату, але все це було якось на жилах, у постійній боротьбі. Так, боротьба є складовою футболу, але гра не складається з одних лише єдиноборств, треба ж уміти й контролювати її, володіти м’ячем, правильно використовувати тактику, робити висновки. Останній поєдинок із Португалією показав, наскільки розумно наш штаб вибрав тактику. Ми ж не просто билися-боролися. От здавалося б, дрібний нюанс — перевести Яремчука ліворуч на фланг, а Марлоса поставити центральним нападником, який відтягує на себе двох центрбеків суперника. Це — сміливий тренерський крок, який виправдав себе. 

Фото Павла Кубанова

— Відмінність нинішнього стилю від того, що був раніше, полягає зокрема у відпрацьованих командних діях на противагу тому, що колись на перший план виходили індивідуальні якості лідерів?

— Раніше як казали: «Дайте м’яч Коноплянці чи Ярмоленку, і вони щось вигадають». А уявіть, якщо гра не пішла ні в того, ні в того — ми вже не знаємо, що робити! Намагаємося на них грати, а суперник, який також вивчає наш стиль, відрядив по два гравці на противагу нашим вінгерам, і все — кисень перекрили. Зараз, як бачите, ми працюємо колективом. Ніхто не перетримує м’яч, усі відкриваються, усі знають свої функції на полі. Граємо швидко — у короткий пас. Як наслідок, забивають не лише Ярмоленко й Коноплянка, може відзначитися кожен — від захисників до форвардів. Це і є спільна робота всієї команди. 

— А щодо Лобановського, то, напевно, ті люди, які вважали, що грають у його футбол, не зовсім передавали принципи й бачення, за рахунок яких досягав успіху Маестро…

— Безумовно. Лобановський — особистість, і лише він один знав, як він має досягти мети, виходячи із тактичного бачення. Можна прочитати написану кимось книгу «Як підготувати команду», однак під час гри лише сам тренер відчуває, що саме команді слід робити, як діяти, кого змінити, перевести на інший фланг... Нюансів дуже багато. І лише сам великий Лобановський знав, як він це робив. Це важко передати, а тим більше здійснити. Тренерська робота — наслідок відповідної підготовки. Тепер, у 21-му  столітті, усе можна легко знайти на YouTube, у соцмережах, взяти цифрову інформацію. Але це — лише база, а робота кожного тренера — його індивідуальні здібності.

Фото Павла Кубанова

«Упевнений, що суперники зроблять висновки, уважно розібравши нашу гру»

— Як би ти охарактеризував стиль тренера Шевченка?

— Європейський, співставний із роботою топ-тренерів — Пепа Гвардіоли, Юргена Клоппа. Наскільки я знаю, він добре спілкується з Карло Анчелотті, а взагалі бере від кожного спеціаліста найкраще. Окрім того, його сила — у помічниках. Гадаю, і сам Андрій Миколайович розуміє, наскільки велику роботу виконують його асистенти, з якими він є одним гармонійним цілим. Він віддається роботі повністю: підказує, працює. А помічники аналізують дуже важливу інформацію й пропонують тренеру варіанти. Те саме рішення щодо переведення Яремчука на лівий фланг було колективним: виявили слабку зону опонентів, яку можна використати, і здійснили задумане.

Фото Павла Кубанова

— Один із найяскравіших матчів не лише в цьому відборі, але й в історії збірна провела цього літа у Львові, розгромивши Сербію… 

— 5:0 — цього також ніхто не прогнозував (сміється)! І тут хочу знову відзначити тренерський штаб. Серби змінили тактику перед поєдинком, застосувавши гру в три захисники й наситивши напад. Я також поділився своїми спостереженнями із хлопцями, бо «Шахтар» раніше зустрічався в Лізі чемпіонів із «Хоффенхаймом», який також грає в три оборонці. Така тактика — доволі ризикована: якщо не втрачати м’яч в атаці і, відповідно, не призводити до контратак на свої ворота — усе вийде. І так і сталося. У нас було чимало моментів, і ми їх використали. Вийшло, що ми побили суперника його ж зброєю. А в обороні зіграли впевнено.

— Тепер на нас чекає матч-відповідь із сербами, які прагнуть відігратися й поборотися за другу путівку на Євро. Що скажеш про нашу мотивацію? 

— Ми їдемо до Сербії лише за перемогою! Звичайно, серби нас тепер, напевно, більше поважають, можливо, побоюються, але, що важливіше, вивчають наші сильні ігрові якості, які вони не врахували в першому поєдинку. Упевнений, що вони зроблять висновки, уважно розібравши нашу гру, й отримають вказівки від свого нового тренера. Але й у нас ще буде не одне теоретичне заняття, ми також підготуємося, а наші наставники скажуть, як діяти проти серйозного опонента. У нас є своя мотивація — нам треба взяти щонайменше очко, забезпечивши місце в першому кошику для жеребкування. Однозначно хочеться завершити відбір на мажорній ноті. 

«Я завжди шукаю в голах свою провину, думаю, що міг зробити»

— Ти неодноразово брав участь у матчах, що проходили в Белграді. Наскільки неприємно там грати?

— Пам’ятаю, якось ми грали, й уболівальників начебто не було через дискваліфікацію. І зараз матч теж міг відбутися за порожніх трибун. Знаєте, на виїзді все одно краще, коли стадіон повний. Повірте, навіть граючи в гостях, відчуваєш атмосферу футбольного свята. Ми ж граємо для глядачів. До речі, коли перехоплюємо ініціативу, беручи м’яч під свій контроль, місцеві фани вже свистять не на нашу адресу, а освистують своїх. І вже тиск на господарів більший. Тому тут теж треба шукати плюси. Усе залежить від нас: будемо гарно грати, досягаючи результату, — й уболівальники будуть допомагати нам. 

Фото Павла Кубанова

— Із Португалією ми грали вдома, тож тут публіка виступила нашим 12-м гравцем…

— А ми ж і розпочали гру, одразу виправдавши очікування фанів і забивши один гол, другий... Хтось сказав, що велика заслуга фанатів на останніх хвилинах матчу, коли ми були в меншості. Це правда, адже я не помітив, що нам не вистачає одного виконавця. Так, у португальців були моменти на останніх хвилинах, але решту часу ми трималися. Був навіть відрізок, коли ми контролювали м’яч, передавали його з флангу на фланг, а суперники не знали, що робити.

— У цьому поєдинку ти зробив дев’ять сейвів, п’ять із них — у межах штрафного майданчика...

— Я ніколи не хочу себе хвалити. Заслуга — усієї команди. Не сказав би, що там були якісь суперудари. Просто треба правильно обирати позицію й підказувати захисникам. Деякі удари були неприємними, однак усі впоралися. Добре те, що добре закінчується.

— Як тобі вдається зберігати самовладання в такі важкі й напружені моменти?

— Та не завжди вдається (сміється). Не знаю, можливо, позначається досвід подібних матчів. Якось, коли мені вже було за 30, Мірча Луческу сказав, що я стаю більш досвідченим у плані підказок партнерам, бачення гри, підстраховки. Звісно, помилки бувають, але таке трапляється в кожного. Уболівальники ж не помічають деяких дрібниць. У грі ти можеш п’ять разів підстрахувати захисника, а на шостий закинуть тобі «за комірець» — і вийде гол. І всі скажуть, що це була помилка… Тренери це бачать і говорять, що нам робити. А футболісти виконують.

Фото Павла Кубанова

— А як ти ставишся до своїх помилок?

— Самокритично. Я завжди шукаю в голах свою провину, думаю, що міг зробити. Також спілкуємося з тренером воротарів. Звичайно, без цього прогресу не буде.

«Усі пам’ятають, як ми зіграли на минулому чемпіонаті Європи»

— У збірній ти часто граєш із парою центрбеків із «Шахтаря», але іноді буває інший склад оборони. Тобі комфортніше з одноклубниками?

— Не сказав би. Звичайно, у клубі ми багато граємо разом, розуміємо один одного. Однак у збірній України є план на гру, тренер дає вказівки на тренуваннях. Усі футболісти, незалежно від складу, розуміють структуру гри. Тому немає різниці, грає в обороні Кривцов чи Бурда. Микита останні півроку показує, що він справді один із найкращих захисників в Україні.

— Ти провів за збірну 92 матчі, повторивши досягнення Олександра Шовковського. Пам’ятаєш свій перший поєдинок за національну команду?

— Так, СаШо мене привітав після зустрічі з Португалією… А перший матч пам’ятаю — з Узбекистаном, рахунок був 2:1.

— Тоді, до речі, забив нинішній тренер збірної Андрій Шевченко. Ти пропустив, але й «сухих» поєдинків за збірну в тебе чимало. Нещодавно була довга серія…

— Я ніколи не виділяю особисті досягнення. У першу чергу для мене важливий результат команди. Ми здобули його разом, і тепер перед нами стоїть завдання успішно дограти в цьому році та готуватися до Євро. Тому що всі пам’ятають, як ми зіграли на минулому чемпіонаті Європи, і хочеться досягти більшого.

— Вихід із групи — гарна мета для початку?

— Звичайно. Завжди потрібно ставити завдання поступово. Вийдемо із групи — далі буде видно.

«Андрій Миколайович своєю роботою заслужив той шматочок слави»

— Для тебе цей чемпіонат Європи буде третім поспіль. На попередніх двох у нас була лише одна перемога — над шведами. Хочеться покращити статистику фінальних турнірів?

— Завжди хочеться. Добре, що є бажання й мотивація. Це найголовніше. Усі розуміють свою відповідальність. Зробимо правильні висновки — виступимо успішно.

— Близькість до ста матчів за збірну не мотивує тебе додатково?

— Абсолютно ні. Навіть якщо я більше не проведу за команду жодного поєдинку, але вона й надалі прогресуватиме, я буду щасливий.

— Гра на ЧЄ-2012 проти шведів тобі запам’яталася найбільше з усіх матчів фінальних турнірів?

— Звісно. Усе-таки домашнє Євро, перший поєдинок, важкий. Проти нас грав один із кращих футболістів Ібрагімович. За нас також виступав один із кращих, який двома ударами головою вирішив долю матчу.

— Ти — один із найдосвідченіших гравців збірної. Становлення Андрія Шевченка в якості тренера відбувалося на твоїх очах...

— Я завжди його захищатиму, адже мені подобається такий тренерський підхід. Шевченко не боїться, він розвивається, правильно підібрав собі помічників. У нього є все для руху вперед. На нього вилилося чимало критики, яку він завжди спокійно сприймав, відгороджуючи від неї команду й беручи на себе. Тож Андрій Миколайович своєю роботою заслужив той шматочок слави, ті слова підтримки. У нього дуже великі амбіції та перспективи.

Фото Павла Кубанова

— За рахунок чого йому вдалося досягти такої класної родинної атмосфери у збірній?

— У команді завжди була хороша атмосфера — протягом усього часу, що я за неї виступаю. Хлопці приїжджають із бажанням і гарним настроєм. Нині інший менталітет у молодих гравців. Якщо раніше були ветерани, яких побоювалися, то тепер панують демократія і свобода слова. Однак ми привчилися, що ніхто не має переходити межу чи виходити за певні рамки. Є абсолютно нормальна дисципліна, яка нікого не дискримінує, треба її дотримуватися. Усіх це влаштовує.

«У нас багато досвідчених хлопців, які можуть комусь влаштувати наганяй»

— Молодь стала більш сміливою й розкутою?

— Нині треба по-іншому ставитися до молодих гравців. Не потрібно до них постійно із батогом, а більше із пряником. У збірній на тренуваннях та в побуті я бачу, що всі люди добре виховані, мають певний життєвий досвід. Не сказав би, що були якісь грубі порушення.

— Ти вже багато матчів провів із капітанською пов’язкою як за «Шахтар», так і за збірну. Що це означає для тебе? Як пов’язка впливає на твою роль на полі?

— Це відповідальність, честь. Я мріяв грати за збірну, ішов до цього, але ніколи не думав, що буду капітаном. Це тренерське рішення, яке я прагну виправдовувати. Можливо, я не суперлідер, але покладені на мене обов’язки виконую. Не скажу, що мав би бігати за арбітром, адже я — воротар і повинен займатися своєю справою. Допомагає те, що я звик підказувати партнерам. У нас багато досвідчених хлопців, які можуть комусь влаштувати наганяй у гарному сенсі цього слова. Вони допомагають і мені в тому числі.

«Можливо, дебютує Юрій Паньків, потрібна практика Андрію Луніну…»

— Капітан — це досвідчена людина, яка доносить до партнерів тренерські рішення, має своє бачення гри. Можна сказати, що це свого роду тренер на полі?

— Відповідальність велика. Але мені допомагає те, що я розташовуюся позаду й усе бачу. Тренери й так вимагають цього від воротарів, оскільки в нас гарний огляд. А зважаючи на те, що я ще й капітан, підказувати доводиться навіть більше.

Фото Павла Кубанова

— У збірній у тебе 12-й номер. Чому саме він?

— Коли я прийшов до національної команди, то під першим номером грав Шовковський. Ми поїхали на чемпіонат світу 2006 року, де Богдан Шуст узяв 23-й, а я — 12-й. І після цього я не надто переймався цим питанням.

— Після того, як Шовковський пішов, перший номер став вільним. Ти міг би його взяти…

— Це просто цифра. Головне — грати й потрапляти до складу.

— А чому в «Шахтарі» у тебе 30-й номер?

— Я перейшов до цієї команди, мені вручили екіпіровку. Усе дуже просто.

— Попереду — товариська гра проти Естонії. Як ти дивишся на неї? Яку ми можемо отримати користь від цього матчу?

— Ми поважаємо всіх суперників. У товариському поєдинку у тренерів є можливість переглянути футболістів, в яких було менше ігрового часу.

— Можливо, хтось із твоїх колег по амплуа отримає можливість зіграти з Естонією?

— Це буде правильно, адже всі повинні грати. Можливо, дебютує Юрій Паньків, потрібна практика Андрію Луніну, який не грає у клубі. Тому тренери мають вирішити.

«У душі я молодий! Але не хочу закривати комусь дорогу у футбол»

— Яку б ти дав характеристику Луніну як молодшому колезі?

— Я його люблю, підтримую, стежу за ним. Не буду співати дифірамби, однак це дуже талановитий воротар. За своїм вихованням і самовіддачею в нього є все, аби вирости у висококласного голкіпера.

— Для воротаря 35 років — не ветеранський вік…

— У першу чергу все залежить від людини. Якщо ти уникатимеш травм, відповідатимеш вимогам тренерів, то тоді будеш грати.

— А на скільки років почуваєшся ти?

— У душі я молодий! Але не хочу закривати комусь дорогу у футбол. Коли невдало граєш, тебе швидко відправляють на пенсію, говорять, щоб завершував кар’єру. У футболі не завжди все буває гладко, усе треба пережити. Якщо тренер бачитиме, що я можу допомогти, то я віддаватиму для цього всі свої сили. Якщо він скаже, що не тягну, тоді — жодних питань. Треба розбиратися в собі.

Фото Павла Кубанова

— За свою кар'єру ти багато чого досягнув — у твоєму активі перемога в Кубку УЄФА, українські трофеї, ти не вперше будеш виступати на чемпіонаті Європи. Чи є відчуття, що хочеться виграти ще?

— Звичайно. Навіть Джанлуїджі Буффон у його віці все ще намагається виграти Лігу чемпіонів. У мене також є амбіції. Ти граєш не лише для вболівальників, але й для себе. Хочеться разом із командою досягати вершин та виборювати трофеї.

— Однієї вершини ти разом із дружиною врешті досягнув — у вас народився син. Для тебе це особлива подія?

— Поставили завдання — виконали! Я дуже щасливий, дуже дякую моїй дружині, що подарувала такого богатиря. Тепер плекаємо його разом із сестрами. Він точно не обділений увагою.

— Можливо, він колись теж стане воротарем…

— Ні, я б не хотів. Нехай краще буде нападником (сміється).  

Олександр Гливинський, прес-секретар національної збірної України