Резонанс
ВІКТОР ЗВЯГІНЦЕВ: «СУДДІВСЬКИЙ КОРПУС РУХАЄТЬСЯ У ЗВОРОТНОМУ НАПРЯМІ»Богдан Куценко
Український футбол
23.08.12
Суддів лаяли, лають та лаятимуть. Така вже у них карма. Але низка їхніх помилок останнього часу змушує шукати відповідь у людей, які знають цю кухню не з чуток. Наш співрозмовник − суддя ще всесоюзної категорії, який має багаторічний досвід роботи інспектором на матчах команд вищого українського дивізіону, нині член Комітету делегатів ФФУ Віктор Звягінцев.
− Вікторе Олександровичу, скільки не говорять у нас про якість арбітражу, але кожного туру − претензії до суддів, у більшій чи меншій мірі, не зникають. У чому вбачаєте причину?
− Почну дещо з іншого. Потім зрозумієте, чому. До останнього часу не було таємницею, за якими принципами призначаються арбітри на матч, який механізм призначення, які оцінки і з якої причини виставлені за відпрацьовану гру. З приходом у Федерацію куратором суддівського корпусу П'єрлуїджі Колліни все змінилося. Арбітрів призначає тільки він зі своїм помічником Лучано Лучі. Критеріїв не знають і самі рефері. Оцінки за проведені зустрічі тримаються в таємниці більшій, ніж державна.
− Але інспектор матчу знає, яку оцінку сам же й поставив?
− Увесь футбольний світ має інститут суддівських спостерігачів. Інспектор оцінює суддівство матчу і відповідає за нього. Боже борони, коли хтось із працівників УЄФА, ФІФА або будь-якої національної федерації спробує вплинути на зміну інспекторської оцінки! Причому неважливо, яку посаду цей працівник обіймає. У будь-якій федерації, крім нашої. Можу вам із високою часткою ймовірності сказати: відсотках у 60 матчів оцінка інспектора в підсумкових документах по грі коригується.
-Ким?
− Куратором Колліною. Він може виставлені 7,9 бала виправити на 8,3. Або навпаки. Виходячи зі своїх міркувань, які не вважає за потрібне комусь, пояснювати. Отже, 23 кваліфікованих фахівців їздять на матчі, проходять збори. Все це (плюс гонорари) оплачується з коштів Федерації футболу, прем'єр-ліги, ПФЛ. Але результат їхньої праці не потрібен. У нас же є людина, яка одноосібно визначає якість суддівства. Я вже пропонував заощадити гроші, просто ліквідувавши інспекторський комітет. Але звідси випливає інше запитання: у чому обов'язки куратора? Як я розумію, він має спостерігати за роботою Комітету арбітрів та підказувати в разі потреби. Але щоб самому змінювати оцінки інспекторів?! Та ще й не повідомляти їм про це! Тож своя рука − владика, й це− рука Колліни. Наш же суддівський корпус − його вотчина. Отакий авторитарний начальник. Усе буде зроблено так, як зручно куратору.
− Якось воно дивно... Бо ж оцінка арбітра за матч впливає на його рейтинг, тобто на кількість призначень. І вже далі − на гонорар. Принаймні, так було раніше...
− Можливо, і зараз рейтинг впливає на призначення. Але так само, як і оцінки, власне, призначення − прерогатива Колліни та його помічника. Може, йому потрібні середні оцінки рейтингу,-щоб комусь обґрунтувати свій вибір судді на той чи інший матч? Не можу сказати.
− Не знаю про рейтингову складову призначень, але географічна, часом, і мене вражає. Арбітр зі Львова запросто може працювати на грі в Луганську. Людина має їхати через усю країну, ніби в жодній із прилеглих областей немає суддів прем'єр-ліги.
− І це за нашої системи транспорту! Ви звернули увагу на суддів.
Розповім історію з інспекторських буднів. Чекаємо на призначення. Понеділок, вівторок− тиша. У середу, десь о пів на шосту вечора, дізнаюся: призначений на гру у Львові, яка відбудеться у п'ятницю. Цього дня маю бути зранку на обов'язковій передматчевій нараді. Нам надаються 2 тисячі гривень на оплату проїзду в обидва кінці. Прямого рейсу на Львів немає. Уранці в аеропорту сяк-так беру квиток на Київ. Сплачую 1150 гривень. Зі столиці до Львова долетів за 700. Повертаюся після гри потягом до Києва. Далі до Донецька літаком, бо рапорт має бути в Києві. У сумі вийшло 1450 гривень. Питаю в помічника куратора, хто мені відшкодує витрати, яких я зазнав не з власної провини. У відповідь − тиша. Цього могло не бути, якби призначення проводилися в нормальні строки. Людина мала б можливість не мчати, як очманіла, а спокійно дістатися місця.
− Безлад нагадує наш, національний. А начебто керівники − прозахідного штибу...
− Таке безпардонне ставлення панує не тільки щодо людей, й щодо регламентних документів проведення матчів прем'єр-ліги. Віднедавна я входжу в Комітет делегатів ФФУ. У цій якості й приїжджаю на поєдинок «Іллічівець» —»Таврія». Гру інспектує Олександр Кран. Чекаємо початку передматчевої наради. А з арбітрів тільки четвертий − Андрій Лисаковський. «Де головний?» − запитуємо. У відповідь чуємо таке: «Колліна обдзвонив судців і сказав, що на нараді не є обов'язковою присутність арбітра матчу». У нас із Сашком німе запитання в очах: «А де документальне підтвердження цього?» Звісно, немає його. І бути не могло. Колліна своїм особистим рішенням усе переграв, не перейнявшись юридичним обґрунтуванням. У рапорті я так і написав, що був порушений такий пункт Регламенту. До наступного матчу з'явилася документально оформлена зміна в Регламенті, що стосується присутності на нараді головного арбітра та його асистентів. Що, одразу цього зробити не можна було?
− Далеченько ми з вами пішли від початку розмови, що стосувалася причин невдоволення арбітражем.
. − Без того, що я вам розповів, гадаю, ви б неповністю уявили картину того, що коїться в суддівському корпусі. Тепер безпосередньо про рефері. Упродовж останніх двох років з їхнього складу було вилучено досвідчених арбітрів, на зміну яким приведено молодих. І не їхня провина, що після чотирьох-п'яти ігор у турі порушується проблема якості суддівства. У хлопців за плечима по якихось 20-30 відпрацьованих зустрічей. Це − ніщо! Ось і припускаються помилок, з приводу яких іноді самі дивуються. Багатьох із них варто було б ще гарненько «пообтерти» в першій, другій лігах. А вже потім кидати в горнило прем'єр-ліги. До речі, не тільки молодістю пояснюються ляпи. Не називатиму зараз прізвища двох арбітрів із Донецької області. Виникне потреба − скажу. Так ось: один із них не склав нормативу із загально-фізичної підготовки, другий − склав. Виїхали з цими результатами до Києва. Повертаються. Перший увійшов до списку арбітрів, другий − асистентів арбітрів. Такі от справи. Говоримо про те, що рівень українського футболу зростає. Зате суддівський корпус рухається у зворотному напрямі. Чому так? Відповідь на це питання шукайте самі...