Резонанс
ЙДУЧИ − ЙДИ!
Богдан Куценко
Український футбол
24.07.12
(Русскоязычная версия данной публикации опубликована 24.07.12 на сайте Terrikon.com (http://terrikon.com/posts/126103) )
Чи, часом, Григорій Суркіс не розігрує «карту», аби залишитися на чолі ФФУ?
Абсурдною здається ситуація із прийдешніми виборами президента ФФУ.Нинішній очільник Григорій Суркіс неодноразово заявляв, що залишить свою посаду після 2 вересня. Втім, діяння підконтрольних йому ЗМІ наштовхують на протилежні думки − всім потрібно на коліна впасти та благати «мавра» (порівняння суркісових борзописців), чи то пак месію, залишитися на футбольному троні, інакше манни небесної більше ніколи недочекаємося. Нема на кого вітчизняне господарство залишити! Анатолій Коньков? Та ну, борони, Боже! − зарясніла на новий лад суркісівська пропаганда. Хіба він Євро проводив? Хіба він нашу збірну до чвертьфіналу чемпіонату світу виводив?.. Справді, таких, як Суркіс, більше немає. То, може, й не треба?
Цікаво, але про майбутні вибори та наявного кандидата чомусь відмовчується офіційний сайт ФФУ.Ані слова про висуванця на сайтах «Динамо» та «Шахтаря». Вочевидь, «Шахтар» не хоче, щоб кандидатуру Конькова пов’язували із донецькими. І для цього є причини. В одній з близьких до Суркіса газет про претендента було написано: «Колишній гравець донецького «Шахтаря» та збірної СРСР». Напевно, колеги забули, що практично всіх своїх успіхів Коньков досяг у складі киян, за яких виступав упродовж шести років. Парадоксально, що ані слова про Конькова на сайті ФФУ! Це при тому, що вже понад два десятки (!) колективних членів висунули його на посаду президента, і відповідні документи надіслані до ФФУ.
Мало хто пам’ятає, але на початку 90-х років, коли Суркіс ще працював у будівельно-монтажному управлінні міськвиконкому, Коньков уже тренував національну збірну України, керував Комітетом організації та проведення змагань ФФУ. До того часу Анатолій Дмитрович потом і кров’ю здобув звання заслуженого майстра спорту, репутацію одного з найкращих півзахисників СРСР 1970-х років, статус лідера зіркового складу київського «Динамо»-75 та збірної СРСР. Коньков вигравав Кубок володарів Кубків і Суперкубок УЄФА, ставав призером Євро-72 та Олімпіади-76, не кажучи вже про тріумфи на внутрішній радянській арені. Хіба недостатньо регалій? Суркісівські проповідники кажуть − ні!
От цікаво було б почути їхній голос п’ять років тому, коли один видатний у минулому футболіст, однак практично не відомий як функціонер, пан на ім’я Мішель Платіні балотувався на посаду президента УЄФА. − Чого ж вони тоді так не репетували? Мовляв, стережись, Європо, кому ти віжки правління довірити хочеш?! Нагадаю, що на той час послужний список Платіні-функціонера не був більшим, аніж у функціонера Конькова.
Суркіс з’явився на футбольній мапі України у 1993-му році, коли тільки йому притаманними методами відібрав київське «Динамо» у Віктора Безверхого і вмить перетворився з виконроба на президента футбольного клубу. Після чого була успішна (для Суркіса) кар’єра у ПФЛ та ФФУ. А пам’ятаєте, як він здобув прихильність керівництва УЄФА та ФІФА? Уроком футболу. Все б нічого, однак існує одне, і дуже суттєве, «але». Сама ідея програми зовсім не плід думок Суркіса, а інтелектуальна крадіжка у безпосереднього автора та розробника системи впровадження уроку футболу − Анатолія Попова, тодішнього генерального секретаря ФФУ. Бо ж нічим іншим не можна було привернути увагу європейських функціонерів. Які ж інші досягнення були у ФФУ на той час? А у Суркіса особисто? Хіба що організація «шубного скандалу». Куди там Конькову з його незаплямованою репутацією, що примушує так перейматися нинішнього керманича федерації. Вирішивши завдання потрапляння до Виконкому УЄФА, урок футболу став Суркісу непотрібним.
Суркіс привів в Україну Євро? Так, ніхто цього не заперечує. Якими методами та засобами − напевно, з часом це стане надбанням громадськості. Суркіс за це й отримав орден Ярослава Мудрого. Однак провів турнір не він, а Президент країни, нова команда управлінців на чолі з Борисом Колесніковим, зрештою − окремі, як кажуть, пересічні громадяни України, котрі щодня, не покладаючи рук, працювали на об’єктах Євро-2012. «Дякую за те, що зберегли Євро», − вимовив Суркіс, коли Гарант вручав йому орден. Янукович не просто зберіг чемпіонат − він його врятував. До ПРОВЕДЕННЯ Євро Суркіс не має жодного стосунку. Це нова влада врятувала турнір континентального масштабу. Тож усі спроби заявити про свою неабияку значущість − це лише хвастощі та штучне надування авторитету за допомогою управління інформаційної політики ФФУ.?Того самого, де трудиться автор «темників», одіозний Сергій Васильєв. Він із непомірним штатом у два десятка осіб прекрасно розуміє, що працювати у Будинку футболу його шефу лишилося недовго. І, попри все це, продовжує створювати йому ореол величі та непереможності, забуваючи, що за всі помпи доведеться відповідати.
То, може, мавр все-таки піде? І не триматимемо його за ноги. Вже ж казали Суркісу − йди! «Бай-бай, Гришо!» Пам’ятаєте?
СТРІМКИЙ ШЛЯХ СУРКІСА ДО ФУТБОЛЬНОЇ ВЛАДИ:
1993-й рік. Людина, яку в футболі доти ніхто не бачив і не чув, очолює найтитулованіший клуб в Україні, використавши при цьому методи, які заслуговують на окрему розмову.
1996-й рік. Створює і очолює Професіональну футбольну лігу, залишаючись президентом клубу. Основне гасло: «Хто вкладає кошти, той і керує футболом!». З порушенням норм ФІФА майже вся футбольна влада в Україні переходить до ПФЛ, тобто сконцентровується в одних руках. Але для Суркіса поняття «майже вся» не існує. Повинна бути «вся».
2000-й рік. Завдяки організованому ним перевороту очолює Федерацію футболу України. Тепер основне гасло: «Вся влада − ФФУ!» І всі фундаментальні повноваження, будучи «законослухняним», забирає від ПФЛ і повертає до ФФУ.
2000 − 2012 рр. Роки титанічної роботи на благо вітчизняного футболу, і ніяких преференцій клубу, до якого за цей час (за його ж словами) жодного стосунку не має. І сміх, і гріх…