Резонанс
ПЕТРО МАГА: «УКРАЇНСЬКІ ПРИСТРАСТІ» ДАЮТЬ ПОЖИВУ ДЛЯ РОЗДУМІВ, А НЕ ПРЕТЕНДУЮТЬ НА ІСТИНУ»
Анна Барахтянська
Український футбол
19.01.12
Ми продовжуємо спецсерію публікацій про вітчизняні футбольні телепрограми. Обличчя під NUMBER 3 — модератор «Українських пристрастей» на «5 каналі» Петро Мага. Із оцим відкритим паном, який, на радість автору публікації, не ховав подробиць закулісного життя телепроекту і загалом вітчизняного футболу, довелося поспілкуватися іще й про іншу особливість його творчого таланту. Ну а як інакше, коли перед тобою, як пише поважна всевідаюча «Вікіпедія», — пісняр, сценарист, режисер масових заходів зі званням «Заслужений артист України»?..
«У НАС НЕ КОНКУРЕНЦІЯ, А ГЛУПСТВО»
— Обличчя Петра Маги давно впізнаване на українському телебаченні. Однак у спортивному секторі ви відносний новачок. Так, пам'ятаємо ваші з Савіком Шустером «Африканські пристрасті» на «Першому національному» під час чемпіонату світу-2010, 2011-го в ефір виходять вже «Українські пристрасті». То як почуваєтеся в компанії футбольних телепроектів з Олександром Денисовим, Миколою Васильковим, Ігорем Цигаником?
— Знаєте, вже не вперше доводиться чути щось подібне, мовляв, а як вам інші? До прикладу, в Італії стільки футбольних телепрограм, що ми й близько біля неї не стоїмо, і кожна має свого глядача. То як почуваюся? Я цих хлопців знаю, до всіх поважливе ставлення. Врешті, кожен робить те, що вважає за потрібне.
— А куди подіти таке поняття, як конкуренція?
— Ну що мені ділити з Ігорем Цигаником або Сашком Денисовим? У нас усіх однакового рівня проблеми: національну збірну мусимо показувати в картинках, приміром. Однаково страждаємо від цього ідіотизму: в Україні якщо капіталізм, то найкапіталістичніший! Якось дивно розподілені оті телеправа: «Перший національний» транслює внутрішні матчі «Шахтаря», «1+1» з «2+2» та «Футболом» показують весь інший чемпіонат, ще там Лігу чемпіонів, національна збірна — прерогатива «Інтера», а я взагалі ні на що не маю прав!
— Перепрошую, то платіть за ексклюзивне телемовлення демонструвати чи хоча б оглядати, і все буде «гуд».
— Гадаєте, ми не спробували отак зробити? Та неодноразово зверталися до колег з проханням назвати ціну за секунду, хвилину, за п'ять хвилин, а ніхто нічого не каже! Довелося навіть писати листа Президенту України, аби посприяв у вирішенні патової ситуації. Однак віз й досі там.
— Можливо, це і є прояв отієї конкуренції?
— (Усміхається). Це не конкуренція, а глупство. У моєму рідному Закарпатті вже почали забувати, яким є вітчизняний футбол. Чому так? Просто в краї не дивляться футбол, бо коли, скажімо, транслюється матч Ліги Європи, канал «2+2» кодується, «Футбол» лише в кабельній мережі.
— З ваших слів стає зрозуміло, що ніша футбольних передач на вітчизняному ТБ не заповнена.
— Правильно, а такий меркантильний розподіл прав на показ ігор — це диверсія проти футболу. Я розумію, що канали заплатили чималі кошти за ексклюзивне право трансляцій, будь ласка, показуйте поєдинки у прямому ефірі, після нього — півторагодинні пост-шоу, але згодом відкрийте доступ. Це ж зрозуміло, що аби у країні була футбольна істерія, то постійно потрібно нагнітати. А чим я можу нагнітати? Я розумію, як складно Саші Денисову, коли доводиться говорити: подивіться на ці фотографії, на ній Ярмоленко віддає на Коноплянку, а на цій світлині Коноплянка вистрибує, а на отій — не влучає у ворота... Те ж саме й в «Українських пристрастях», навіть з 3D: можу розібрати на запчастини будь-який епізод, але прекрасно розумію фахівців, які сидять у студії і просять показати момент у динаміці для кращого сприйняття. А я не маю права це зробити! Бо через п'ять хвилин нам зателефонують і скажуть, що порушуємо закон про авторські права.
«У ФУТБОЛІ ВАЖЛИВА ЛИШЕ ПЕРША ДВАДЦЯТКА, ВСІ ІНШІ — ДЛЯ ГУРМАНІВ»
— Вірите, мені трохи шкода українських уболівальників, оскільки в силу обставин на нашому телебаченні бачимо лише вершину футбольного айсберга — національну збірну, прем'єр-лігу, єврокубки. Натомість величезний пласт профі-футболу — перша і друга ліги — залишається взагалі незатребуваним. Навіть у друкованих ЗМІ. Як гадаєте, це справа у рейтингах, за якими всі ми, медійники, так женемося, можливо, закріплених традиціях чи й справді — байдужості уболівальників?
— По перше, я вважаю, що ці ліги мають бути цікавішими регіональному телебаченню: івано-франківське «Прикарпаття» — Івано-Франківську, а, до прикладу, вінницька «Нива» — Вінниці. Справа в тому, що перша ліга — це така-собі м'ясорубка, і якщо її показувати, то хіба для того, аби вона стала прозорішою, щоби люди бачили, яка в ній відбувається боротьба. А слідкувати є за чим. Іноді закидають, що ми аж занадто багато приділяємо уваги і договірнякам, і корупції у футболі, і суддівським помилкам. Я знову таки повертаюся до прикладу Італії, бо ця країна, у контексті помішаності на футболі, якщо не попереду планети, то Європи всієї— це точно. Недавно з'явилася новина, що за підозрою у договірняках знову затримано 19 осіб, серед них зірки такого калібру, що мама не горюй! За грати — живу легенду, екс-гравця національної збірної Італії Крістіано Доні! А в нас усі на щось натякають, але, поки не буде доказів, можемо лише грозити пальчиком і говорити «а-та-та».
— Ви — родом із Закарпаття, ваш рідний клуб — «Говерла-Закарпаття» — виступає у першій лізі. Маєте величезний досвід у сфері ЗМІ, то який проект слід вигадати, аби нарешті умовні Базилевичі, Саленки, Франкови почали говорити й про «Говерлу-Закарпаття», і про «Миколаїв», і про вінницьку «Ниву»?..
— Я настільки люблю цю гру, що мені цікаво, як виглядає вінницька «Нива» і «Говерла» (це — сам Бог велів!), але, в будь-якому випадку, футбол — це великий шоу-бізнес, у ньому важливі масам лише ті, хто в першій двадцятці, а всі інші — для гурманів.
— А ви — гурман?
— У футболі — на 100 відсотків. Із задоволенням дивився би той же Кубок Співдружності, але в нього рейтингу немає, бо уболівальники хочуть бачити перші склади команд. А мені, наприклад, було би дуже цікаво проаналізувати: як грає малий Калитвинцев, Рибалка й так далі. Але також є речі, які я досі не розумію у нашому футболі. Що саме? З останнього — купівлю «Шахтарем» Давида Таргамадзе і миттєвою здачею останнього в оренду «Іллічівцю». Чи істерію влітку навколо Дениса Кожанова...
— На які роздуми вас наштовхують такі пертурбації?
— Я в дуже хороших стосунках із президентом «Олександрії» Миколою Лавренком, який мені казав, що утримувати Таргамадзе стає неможливим. Грузин — дуже хороший хлопчина, у нього очі не закриті купюрами, але коли йому безкінечно телефонують і промивають мізки, що тобою цікавляться ті, ті, й ті, коли називається одна, друга, третя суми, то, зрозуміло, що думки Давида не лише про футбол.
Я не хочу нікого критикувати, але не знаю, чи зможе він когось витіснити з основи «Шахтаря». А міняти «Олександрію» на «Іллічівець» — справа ризикована, бо перейшов у команду, в якій нічого не зрозуміло, окрім фінансового забезпечення. Я також не второпаю трансфер Кожанова, який грав з «Карпатами» у єврокубках... Ну, не повірю, що Денис йшов у «Шахтар», не знаючи, що його «попросять» в оренду.
«ПРО «ДИНАМО» САЛЕНКО ОЗВУЧИВ ЯКЩО НЕ 100, ТО 99 ВІДСОТКІВ ПРАВДИ»
— О'кей, давайте до наших баранів. Взагалі, чи вартує проводити паралелі між «Африканськими» та «Українськими пристрастями»?
— Та ні... «Африканські пристрасті», як казав Савік Шустер, — це місяць тотального щастя. Ми валилися з ніг: щодня ефір, о 13-й заходили до студії і до опівночі... Я вперше в житті коментував матчі...
— Дебют вдався?
— Не мені судити. Як би там не було, мабуть, у кожного уболівальника є своя казка про нудного коментатора. Немає в Україні такої людини, від якої не чув би фрази: «Та я б краще відкоментував». То йди, сідай, коментуй. А щодо «Українських пристрастей», то це продукт раз на тиждень, встигаєш підготуватися.
— Вони — з аналітичним ухилом...
— Ну, звичайно.
— Знаєте, мені таки допомогли примітити паралель: як і в «Африканських», так і в «Українських» пристрастях, як влучно зауважив Ігор Циганик, — засідання дискусійного клубу. Погодитеся?
— Погоджуся. Іноді я навіть веду певну суперечку з редакційною групою, бо їй хочеться ще більше отих при страстей, емоцій, ну, не те що скандалів, але «гарячішого». І як мені бути? Ось візьмімо Олега Петровича Базилевича. Він — інтелігент до мозку кісток, ну як я можу його провокувати, ба — вставляти свої п'ять копійок? Мені кажуть: ти маєш зробити те-се, але це неможливо. Я поважаю футбол, і усвідомлюю, що у студії сидять гості, які на сто відсотків його розуміють.
— Модеруєте, так би мовити.
— О, приємно, що вас не лякає це слово. Згадую, як сказав його в одному з інтерв'ю, то на мене накинулися журналісти із закидами... Я так думаю: додавати свої фрази — на кшталт «та я би на місці Шевченка...» — не для мене, бо кому цікава думка Петра Маги? А експерти нехай дискутують, сперечаються між собою.
— Як гадаєте, зважаючи на «особливості» нашого суспільства, чи готове воно до дискусійного клубу, простими словами, чи виправдовує себе підливання масла у вогонь й у так наповнений розбратом вітчизняний футбольний простір?
— Я не пам'ятаю, щоби ми підливали масла у вогонь.
— Справді? Я нагадаю.
— Давайте.
- Пригадується яскравий епізод, коли минулої весни у нетверезому стані Олег Саленко звинуватив «Динамо» у здачі матчу «Іллічівцю».
— ...По-перше, всі розуміли, що в той момент Олег Саленко був не один, а з невеличким шматочком «зеленого змія», який коригував його коментарі. Але, з іншого боку, я вважаю, що він озвучив те, що, напевно, не озвучив би без цього «маленького зелененького шматочка». Всі, хто чули, про що говорив Саленко, відзначають, що в його словах якщо не сто, то 99 відсотків правди.
— І ви — також?
— ...А-а-а, я скажу не так: на 99 відсотків упевнений, що там була не доповнена правда. Все. Для того, щоб побачити повну картину, треба починати розслідування із шістнадцяти осіб — із президентів клубів: кожен рік повинен відкриватися їхньою зустріччю і дієвою обіцянкою один одному не давати суддям, не вирішувати результат за кулісами, не «купляти» футболістів і так далі.
— Але ця ваша, перепрошую за прямоту, фантазія, звучить смішно!
— Смішно? Побороти корупцію можуть тільки ті, хто її породив. Поки оці шістнадцять добродіїв не скажуть «баста!» — тільки реально — не знаю, поклявшись на Біблії, кров'ю пов'язавшись, дітьми власними (капіталом. — А.Б.) — нічого не буде. Знаєте, кожен покривить душею, той же Ігор Циганик або Сашко Денисов, чи інші футбольні журналісти, якщо скажуть, начебто ніколи не чули від футболістів або президентів, як телефонували, пропонували... Але доказів немає ніяких. Озвучувати? Ну, вже наозвучував Віталій Кварцяний. Так, з точки зору журналіста, розкрутити його на такі відвертості — це круто, а з точки зору людяності — ні.
— І як би вчинили ви?
— Знаючи, що Кварцяний — емоційна людина й може всякого наговорити, нашкодивши собі, інтерв'ював би його наступного дня, опісля того матчу з «Металістом». Бо сказав «А», скажи «Б», викривай корупційні схеми, саджай людей по буцигарнях! Він цього не робитиме. І тоді не треба було казати «А». Йому дуже співчуваю, бо, в будь-якому випадку, Віталій Володимирович — людина сімейна, якось бачив, як він лагідно поводиться зі своєю онукою, і цього мені достатньо. Лиш не кажіть, що я надто сентиментальний.
— А як ви думаєте, сам Кварцяний здавав матчі? Особливо наприкінці останнього чемпіонату, детальніше — в Криму, до прикладу, як, пригадаймо, багато хто його в цьому звинувачував.
— ...А знаєте, чому ви зараз кривите душею?
— Чому?
— Бо самі знаєте відповідь на це питання. Ви теж прекрасно чули, що говорять. Ну от і все. Багато в нас говорять: і той здавав, і Грозний наче здавав... Все почалося ще за часів Валерія Васильовича Лобановського, й, узагалі, безгрішних у цьому плані, мабуть, немає. Тобто, як я маю відповісти на ваше попереднє питання? Я знаю про такі чутки, а підтверджених даних — жодних.
— То які висновки?
— На якомусь психологічному рівні я бачу, хто хитріший, кому легше. Я єдине можу сказати, якщо у вітчизняному футболі з'явиться хоч одна людина, яка вас переконуватиме, начебто їй ніколи не пропонували здати, або ще щось, я цьому не повірю. Ну, люди добрі, ви самі породили таку гру, тепер граєте за її правилами, то хто вам винен?
«ІНКОЛИ МЕНІ КРАЩЕ МОВЧАТИ»
— Оце так... Спілкуємося далі. Про пана Саленка зокрема. Ось скажіть, яких, так би мовити, цензорних коридорів дотримуєтеся, випускаючи в ефір фахівця, зацитую вас, пане Петре, «із невеличким шматочком зеленого змія»? Чи рейтинг для «Українських пристрастей» — понад усе?
— Я абсолютно серйозно припускаю, що під спекотними софітами людину банально розморило, а може, десь щось й справді «зачепив» на студії. Дуже поважаю Олега Саленка, він хлопець з розхристаною душею. Кажуть, у нього непростий характер? А хто досягав вершин без характеру? Він — нормальний український «парень», який загартувався ще у радянських дитячо-юнацьких школах, словом — боєць. І в футболі розбирається дуже круто. А те, що він тоді наговорив... Ну так сталося...
— Фігура іншого експерта вашої студії Артема Франкова також дискусійна. Я так зрозуміла, що планувалася концептуально нова програма на українському ТБ, тоді чому на неї запрошують, хай мене пробачить колега, обличчя, які багатьом приїлися?
— Франкова я люблю за те ж саме, що й Саленка, також він один із небагатьох журналістів, який тримає постійний інтерактивний зв'язок із уболівальниками. Аналізує футбол він не поверхнево.
— Але речі, які на поверхні: націоналку, прем'єр-лігу, єврокубки, а перша й друга ліги наче й не здравствують...
— Можливо, ми в цьому винні. Бо розглядаємо лише те, що цікаво людям. Ну є така сувора штука, як рейтинг... Ось я хотів би говорити лише про те, який футбол класний, красивий, а глядачі перемикають туди, де мовиться про скандали, про суддівство. Це як на політичних програмах: у студії політик, якого ніхто терпіти не може, й у «Шустер LIVE» мені приходить більшість листів, які починаються словами: «Приберіть цю тварину з екрану». Наступної програми цього політика немає, а листи починаються: «А де тварина?» Ось потім спробуй зрозумій, який у нас глядач і чого він хоче!
— А яким він є, ваш глядач?
— Він на сто відсотків любить футбол. Програма виходить у понеділок, тому всі новини давно відомі, далі — відео голів ми не показуємо. Значить, «Українські пристрасті» дивляться ті, яким цікавий футбол абсолютно УВЕСЬ!
— Зрозуміло. Мушу вас похвалити, бо, попри оту певну дискусійну манеру, ви, на відміну від інших, оперуєте яскравими фактами, переглянувши ЗD-повтори спірних епізодів. Наскільки виправдовує себе це ноу-хау?
— Не виправдовує воно себе з матеріальної точки зору, 3D — дико дорога штука, і його можна використовувати значно ширше, ніж ми це робили. Зараз обговорюється проект, коли «Перший національний» стане суто олімпійським каналом під час Ігор, тоді й покажемо 3D у всій красі. Уявляєте, як можна оцінити, скажімо, кожну фазу синхронних стрибків у воду? Це просто ВАУ! А щодо футболу, то 3D — геніальна штука. Відразу згадую, як мені якось зателефонував Ігор Суркіс, каже: «Петю, мені не треба твого блату, будь ласка, проглянь на своїй техніці, чи був пенальті, бо принципово хочу знати».
— Як гадаєте, чи треба вводити оцінку ситуації подібним чином в арбітражі? Петро Мага поділився би досвідом оперування 3D із суддями...
— (Сміється). Щодо суддів, я не згоден тільки з одним — закритістю вітчизняного арбітражного корпусу. Очі нічого не сховають, проте їх намагаються від нас «затулити». Повірте, якби арбітри бодай деколи пояснювали свої трактування, то напруга у суспільстві значно зменшилася б. А маємо те, що маємо, як казав класик. І не дивуйтеся, що у нас напівпорожні стадіони: якщо букмекери інколи й ставки не приймають на матчі, то про що мова?..
— В «Українських пристрастях» обговорювалося чимало гострих питань, то чи відомі вам випадки, коли на сказане під час передачі реагували відповідні футбольні органи? Адже дієвість журналістики — одна з головних її завдань. І найбільших проблем, до слова.
— По-перше, ми домоглися покарання пост-фактом, після відеоповтору, у випадку (який повинен бути усім відомий) з Фернандіньо. Після цього якась жіночка з Донецька написала, що я змішую з лайном її улюблений клуб. До чого тут це?! Це був настільки відвертий випадок, що не відреагувати на нього — отоді стати лайном! І якщо в цю категорію свинського поводження на полі потрапляє Женя Хачериді або Олежка Шалаев, мені начхати, з якого він клубу.
— І навіть якщо це ваші друзі-земляки Адріан Пуканич чи Василь Кобін?
— А як інакше? Я розумію, що є особисті взаємини. Наприклад, не можу об'єктивно оцінювати пісенну творчість свого кума Паші Зіброва, бо я його люблю і це — мій друг. До чого закликаю всіх журналістів: не бійтеся говорити, але припускайте, що ви не завжди можете бути об'єктивними. Так і в мене: хай оцінюють експерти в студії, а я краще помовчу.
— Петре, «Футбольний уїк-енд» Олександра Денисова часто називають прошахтарським, «Профутбол» Ігоря Циганика — з прихистом у «Динамо», «Дніпра». А у вас є певний умовний фарватер?
— До речі, недавно на профільному медіасайті «Телекритика» було опубліковано статтю, в якій йшлося, що «Українські пристрасті» — «рівновіддалені» і від тих, і від інших.
— Не можу не погодитися.
— Пригадую випадок, коли грали «Динамо» і «Металург», я показав, як помилково не зарахували гол у ворота киян (тоді м'яч не вийшов за лінію), від того наші стосунки із Ігорем Суркісом не погіршилися. Є об'єктивна правда. А хто каже, що Денисов — це «Шахтар»? Так, всі розуміють, що канал «Україна» пропагує донецький погляд на українські реали. І вони мають право на таку точку зору. Я знаю, що відбувається всередині програми Денисова, то скажу читачам «УФ», що на нього ніхто не тисне. Те, що бачимо з екрана — це погляд Олександра Денисова з його любов'ю до «Шахтаря». Якщо він все життя за нього вболівав, в чий бік має дружити? Свою програму він робить дуже професійно, тому я ніколи не дозволю собі поганого слова щодо Сашка. А коли ви критикуєте, то залишайте місце для фрази «на мою скромну думку».
«ХОЧЕТЬСЯ ШИРШОЇ АУДИТОРІЇ Й БІЛЬШЕ МОЖЛИВОСТЕЙ»
— Зрозуміло. Поговорімо про формат «Українських пристрастей». Він — задум Савіка Шустера?
— Звичайно. Можливо, ми не створили якесь ноу-хау, хіба «освіжили» український ринок. Вже говорив, що в цій програмі я не телеведучий, а — модератор. Якось в одному з інтерв'ю мене таким брудом облили: що ж ти там робиш, і що ти ні хрена у футболі не розбираєшся... Зачекайте, я — не розбираюся?! Дозвольте нахабно припустити, з точки зору людини, яка не вчилася футболу, як і всі ті, хто зараз працює в журналістиці (а ніхто з професійних футболістів у нас саме журналістом не став), то на цьому дилетантському рівні ми всі непогано розбираємося у грі. Якщо в мене в студії сидять Володимир Мунтян, Олег Базилевич, Олег Саленко, то кому потрібні мої зауваження?
— А чи потребує вдосконалення ваш формат?
— (Сміється). Аякже, і для початку я підняв би зарплатню ведучому, а по-друге, ні, і по-друге, і по-третє-п'яте-десяте, нам треба залучити відеофрагменти матчів.
— Кажуть, що гості «Українських пристрастей» отримують по 500 доларів за ефір.
— Брехня, цілковита брехня! Можливо, на нас і ображаються з цього приводу. Я знаю, що постійні експерти на інших проектах отримують гонорари, й це правильно: на студію людина ходить, як на роботу. Якби я дізнався, що така практика заведена і в нас, то це б мене не обурило, але й не привело б у захват.
— Ми говорили про формат дискусійного клубу, то чи погодитеся з думкою, що в дискусії народжується істина?
— ...Хтось із великих сказав, що тільки ідіот так вважає. Коли зустрічаються двоє людей зі своєю стійкою думкою, вони посперечаються, але кожен залишиться при своєму, тому ми просто даємо якусь поживу для роздумів тим, хто дивиться. Телевізор — то такий зомбувальний прилад. Є очевидні речі, але є й погляди фахівців, і ми маємо їх тиражувати, а глядачі нехай роблять висновки.
— І яке майбутнє в «Українських пристрастей»?
— Хороше. Куди ж вони дінуться (сміється)! Зараз повернувся із зимових канікул Савік Шустер, втілюватимемо нові задуми. Хочеться ширшої аудиторії, більше можливостей.
— Тобто, не факт, що побачимо вас на «5 каналі»?
— Так. Новий сезон плануємо відкрити за тиждень до поновлення прем'єр-ліги (3 березня. — А.Б.), але конкретики поки вам не скажу ніякої, бо й сам не відаю деталей.
+++