Резонанс
У них − коррупция, у нас − презумпция
Аркадий Угольков
Dosye.com.ua
25.08.11
Футбольная Турция горит. Не в переносном, а в прямом смысле этого слова. В ответ на арест ряда футбольных руководителей, в том числе президента стамбульского клуба «Фенербахче» болельщики, то ли сами, то ли под чьим-то руководством организовывают протесты, поджигая при этом не только традиционные «файеры» но и многое другое, что попадается на пути. Донецкий «Шахтер», приехавший было пару недель назад сыграть с «Фенербахче» тренировочный матч, еле ноги унес со стадиона.
За что же посадили популярных турецких футбольных собственников? За то же самое, за что периодически, так или иначе, наказывают футбольных людей по всему миру − за договорные игры, то есть за игры с заранее фиксированным результатом. За границей виновных в этом порой судят, порой штрафуют, порой дисквалифицируют.
В Турции, с которой мы начали, уличенную в «договорняке» команду «Фенербахче», местные футбольные власти сняли с розыгрыша европейской Лиги чемпионов, и, скорее всего, снимут и с чемпионата Турции, отправив в низшую лигу. То же самое произошло в Греции, с приблизительно такими же результатами. Обратите внимание − из Лиги чемпионов «Фенербахче» сняли не организаторы в лице Европейского футбольного союза (УЕФА), а сами турки, которые справедливо посчитали, что виновная в нечестной игре команда не может представлять страну на международной арене.
Понятно, что в Турции это не всем нравится. Для Стамбула и не только для него, «Фенербахче» является чем-то вроде киевского «Динамо» или московского «Спартака» 80-х годов прошлого века, то есть футбольной командой горячо любимой одними миллионами футбольных болельщиков и так же горячо ненавидимой другими миллионами болельщиков. Но турецкая власть не останавливается, решив раз и навсегда очистить свой футбол от преступников. Именно преступников, а не просто «нарушителей принципов честной игры», как это называется у нас.
Вот и настал момент перейти от в принципе на фиг не нужных нам турок, к очень даже близким для нас украинцам. У нас договорные матчи между футбольными командами игрались всегда и случаются до сих пор. Но никого за это до сих пор как следует не наказали. Попробовали было год назад хоть как-то покарать уличенных в «договорняке» харьковский «Металлист» и львовские «Карпаты», а потом сами испугались и очень были бы рады спустить все это тихо на тормозах. Почему так? Почему турки и не только турки, но и немцы, итальянцы, греки и прочие арестовывают и наказывают своих футбольных махинаторов, а мы нет?
Только не подумайте, что я начну сейчас привычные и окончательно всем надоевшие рассуждения о «преступности» нашей власти и футбольной в том числе. И не только потому, что это очевидно, а значит неинтересно. А потому что наши «договорняки» принципиально отличаются от турецких и прочих. Это, если можно так выразиться, совершенно разные «виды спорта». И вот почему.
В той же Турции футбол − предмет массового поклонения. У лучших турецких команд миллионы преданных болельщиков, причем не только внутри страны, но и за рубежом − турок на заработках по миру разъехалось на порядок больше чем наших. И всюду они несут знамена своих любимых «Фенербахче», «Галатасарая», «Бешикташа» и прочих. А там, где есть миллионы болельщиков, ходят миллионы долларов, евро, турецких лир и остальных доступных свободному обмену валют. Немалая часть этих миллионов крутится на тотализаторе: болельщики с удовольствием несут деньги букмекерам, увеличивая этим свой азарт и желая получить от победы любимой команды кроме морального удовлетворения, еще и деньги.
Так происходит во всем цивилизованном футбольном мире. Точно так же во всем цивилизованном мире договорные футбольные матчи играются исключительно ради выигрыша на тотализаторе. Неожиданный проигрыш фаворита аутсайдеру может буквально озолотить того, кто это предугадал и поставил на это много денег. Отсюда простой и хорошо известный механизм − заплатить командам за нужный результат, чтобы потом с лихвой «отбить» заплаченное выиграв на тотализаторе. Именно на этом ловят ихних махинаторов, именно неожиданно высокие ставки на неправдоподобный, казалось бы, результат делают ту или иную игру подозрительной. Понятно, что со всем этим решительно борется как футбольная, так и гражданская власть. Мотив борьбы прост и понятен − защитить свои баснословные футбольные заработки от жуликов. Поэтому и ловят, арестовывают, штрафуют, дисквалифицируют...
А что у нас? У нас футбольного бизнеса не существует. Миллионов на футболе никто не зарабатывает, в отечественных букмекерских конторах на результаты наших футбольных матчей ставят смешные деньги, а за границей про эти матчи в основном вообще не подозревают. Причина наших договорных матчей другая. Она состоит в том, что периодически той или другой команде нужны очки, а сопернику не очень. Вот и договариваются. Есть ли в этом опасность для общества, насквозь пронизанного коррупцией? Терпит ли кто-то от этого убытки? Ответ очевиден.
Если две сельские команды договорились сыграть между собой на первенство района со счетом, например 2:2 или 15:15, это никому кроем них не интересно. Районный прокурор и не подумает возбуждать по этому поводу уголовное дело. Кому они нужны? Пусть себе играют, как хотят. То же самое и с командами высшей лиги. Кто пострадал от договорной игры между «Металлистом» и «Карпатами»? Кучка зрителей на запасном стадионе Харькова где проходила игра? Или сотня-другая игроков на тотализаторе, потерявшая в результате по десять гривен?
Именно поэтому, в отличие от турецкого, наш футбол от договорных матчей не горит. Как может вспыхнуть то, что не может собрать на игру чемпионата страны обычные для Турции 30-50 тысяч зрителей?
И вообще у нас ни в одном документе, кодексе или регламенте нет такого понятия «договорной матч». Есть «матч, проведенный без достаточной спортивной борьбы». А чем эту достаточность измерять? Борьбометром? Так что нашим футбольным махинаторам, в отличие от турецких, ничего не грозит. Потому что у нас есть презумпция невиновности. А коррупции, за которую бы реально наказывали, у нас нет. И не только в футболе.
+++
Резонанс-Коллина-26.08.11 12 00
Коллина просит защитить судей от агрессивных игроков
News.sportbox.ru
26.08.11
Глава судейского корпуса УЕФА Пьерлуиджи Коллина потребует ужесточения наказания в отношении футболистов, которые будут использовать грубые подкаты во время матчей Лиги чемпионов и Лиги Европы, сообщает AP. По словам бывшего рефери, европейский футбольный союз не желает наблюдать за чередой тяжелых травм и переломов.
Кроме того, Коллина предложил незамедлительно карать желтой карточкой всякого игрока, который позволит себе оказать давление на главного арбитра. Итальянец считает, что случаи, когда «футболист бежит через все поле, чтобы наброситься на судью», портят имидж футбола.
Также Коллина сообщил, что УЕФА может отказаться от электронной технологии фиксации гола, которую в настоящее время активно тестирует ФИФА. Экс-арбитр сказал, что в европейской организации удовлетворены тем, как со своей работой справляются судьи за воротами.
+++
Резонанс-Ребров-Україна молода-26.08.11 12-05
СЕРГІЙ РЕБРОВ: ПОПИТУ НА ДИНАМІВЦІВ У ЄВРОПІ ЗАРАЗ НЕМАЄ
Віталій Мохнач
Україна молода
26.08.11
Знаменитий український футболіст, який нині працює в «Динамо» одним з асистентів Юрія Сьоміна, оцінює нинішній колектив та порівнює його з командою-зіркою кінця 1990-х
Сьогоднішнє київське «Динамо» не критикує хіба що лінивий. Але ж і справді є за що. Найтитулованіший вітчизняний клуб другий сезон поспіль «пролетів» повз елітний раунд Ліги чемпіонів. Ті самі два роки флагман українського футболу не може виграти чемпіонський титул на внутрішній арені. Водночас слід визнати, що «біло−синій» корабель отримав велику пробоїну ще раніше, коли 2002 року помер творець останніх динамівських тріумфів Валерій Лобановський. Відтоді у «Динамо» десять разів змінювався стерновий. «Немає результату», − пояснює причини частих ротацій тренерів легендарний динамівець Сергій Ребров, який останні два роки працює в тренерському штабі столичного клубу.
У розмові з кореспондентом «УМ» найкращий бомбардир українських першостей розповів про сучасні проблеми «Динамо», для розв’язання яких попросив терпіння у вболівальників, та пригадав найкращі роки своєї футбольної молодості.
«Після завершення кар’єри гравця життя не завершується»
− Сергію, для деяких футболістів завершення кар’єри схоже на кінець світу. Коли ви два роки тому вішали бутси на цвях − чи бачили перед собою нові перспективи, чи відчували безвихідь?
− Слово «безвихідь» якось непривабливо звучить. У мене ж життя не закінчилося, коли я перестав грати у великий футбол. Будь−який гравець знає, що його футбольна молодість не вічна, тому він повинен бути готовим до такого розвитку подій. Мені пощастило, коли на своєму життєвому шляху я зустрів президента «Динамо» [Ігоря Суркіса], який допоміг мені знайти роботу і залишитися в клубі після завершення кар’єри. Навіть якби цієї роботи і не було, я не думаю, що опинився б на вулиці і нічого не робив після завершення кар’єри.
− Чому ви вирішили зайнятися саме тренерською роботою?
− Я багато років грав у футбол, отримав величезний досвід. Думаю, я маю знання, які можна передати молодим футболістам, щоб допомогти їхньому професіональному зростанню.
− Ви говорили, що добре почуваєтеся на асистентській посаді у штабі «Динамо». А як щодо переходу на вищий рівень − керманичем якогось клубу?
− Наразі в мене таких думок не було. Навіщо думати про зміну роботи, яка приносить задоволення? Зараз я займаюся тим, що мені подобається. І я радий, що приношу користь команді, якій віддав багато років. А що буде далі − подивимося.
− Вочевидь гравцем екстракласу вас зробив Валерій Лобановський. Цікаво, кого ви вважаєте своїм учителем на тренерській ниві?
− Я працював з багатьма тренерами і брав щось від кожного з них. Крім того, я пройшов тренерські курси. Зрештою, в мене є досвід футболіста, і сподіваюся він мені допоможе в моїй тренерській кар’єрі. Хоча історія каже: щоб стати хорошим тренером, необов’язково бути професійним футболістом.
«Має бути хороший баланс іноземців та українців»
− Сергію, в одному з інтерв’ю ви сказали, що зараз за принципами Лобановського у світі мало хто працює. На ваш погляд, як можна повернути «Динамо» до рівня успішності кінця 1990−х років, якщо не за допомогою «конспектів Лобановського»?
− Я не говорив, що по Лобановському зараз ніхто не працює. Просто ті навантаження, які давав Валерій Васильович, зараз не дуже актуальні. Проте психологом він був чудовим. Та й працювати йому в «Динамо» було легше, оскільки тоді в команді грали українці й росіяни, які його розуміли, дослухалися до кожного його слова, безапеляційно виконували його настанови. Зараз же це зробити досить складно. У команді грає багато футболістів різних національностей, і тренерові доводиться насамперед шукати підхід до кожного гравця.
− Коли в 2008 році Юрій Сьомін уперше очолив «Динамо», здалося, що знайдено ключ до успіху. Ви тоді сказали, що Сьомін − це та людина, якої не вистачало «Динамо». Але зараз команду Юрія Павловича критикують не менше, ніж за часів Газзаєва. У чому справа?
− У першу чергу це пов’язано з результатом. Коли Сьомін перший раз став біля керма команди, вона дійшла до півфіналу Ліги Європи. Тоді всі захоплювалися грою і результатом. Зараз, на жаль, ми вибули з Ліги чемпіонів, і звідусіль лунає критика. Хотілося б попросити вболівальників набратися терпіння, адже київське «Динамо» − не настільки гумовий клуб, щоб кожні півроку змінювати тренера. Людині слід дати час попрацювати. Якщо станеться щось екстраординарне, тоді вже варто бити в дзвони. А зараз, якщо ми всі довірили команду Сьоміну, то необхідно потерпіти. До того ж мені здається, що на даний момент команда показує непоганий футбол.
− Можливо, для кращого результату в «Динамо» слід запросити більше українців? Чи їх важко знайти?
− Вони є, але головне питання в тому, чи хочуть наші футболісти далі прогресувати. Більше того, в нас сьогодні, на жаль, немає того ресурсу, який був у Лобановського. Тоді він міг покликати в команду будь−якого футболіста з будь−якого міста України, навіть Росії, Білорусі, і гравець із задоволенням їхав до столиці України.
До речі, в мою епоху за «Динамо» грало не так багато доморощених вихованців. Так, були представники клубної школи: Шевченко, Шовковський, Ващук, але їх було не так багато. Я − з Донецька, Белькевич, Хацкевич − із Білорусі, з Росії було багато футболістів. Просто вони всі були російськомовними, і тому без проблем розуміли один одного.
Зараз спостерігається інша картина. Легіонери − це добре, але має бути хороший баланс іноземців та українців.
«Ми тоді зарано розслабилися, тож не потрапили до фіналу Суперліги»
− Зараз у Києві працюють практично всі гравці команди−зірки, як називали «Динамо» 1998/1999 років. Ви не замислювалися про організацію прощального матчу для цього колективу?
− Уже 10 вересня такий матч відбудеться на клубному стадіоні (щоправда, він носитиме статус благодійного, а не прощального. − Авт.).
− А щодо вас особисто − який відрізок кар’єри можна назвати найкращим?
− Звісно, незабутній слід у пам’яті залишили чвертьфінальні та півфінальні матчі Ліги чемпіонів саме сезону 1998/1999.
− Перший півфінальний матч із «Баварією» часто згадуєте?
− Відверто, з тих пір не дуже приємні емоції залишилися. На той момент ми мали реальні шанси пройти «Баварію» й зіграти у фіналі Суперліги. Але тим і цікавий футбол: маючи велику перевагу в Києві, в результаті ми зіграли вдома внічию. А в Мюнхені − мінімально програли.
− А що завадило утримати переможний рахунок у поєдинку з чемпіоном Німеччини на Республіканському стадіоні?
− Певно, повівши 3:1, ми занадто рано розслабилися. Реалізували б ми тоді ще пару голевих моментів, всі крапки над «і» розставили вже в Києві.
А от перемогти баварців у Мюнхені було дуже складно.
«Немає Ліги чемпіонів − немає й інтересу до команди»
− У 2000 році ви перебралися до Англії, але там ваша кар’єра вочевидь не склалася. Якби вам сьогодні знову довелося обирати чемпіонат, чи поїхали б ви знову до Англії?
− Звичайно, поїхав би. Я радий, що грав у прем’єр−лізі. Англія − футбольна країна, яка живе цим видом спорту. Певно, немає у світі ще однієї такої держави, де люди так сильно вболівають і переживають за футбол.
− Наприкінці 1990−х років київський тандем Ребров —Шевченко наводив жах на всіх суперників вашого клубу в Лізі чемпіонів. Цікаво, чи не розглядали в «Динамо» можливість переходу вашого тандему в якийсь європейський клуб?
− Здається, такої пропозиції не було. Хоча достеменно я цього не знаю, адже трансферними питаннями займалося керівництво клубу. Мені про переговори нічого не говорили. Та й узагалі, не міг же я сказати: Шевченко їде до Мілана, то візьміть і мене. Це було б несерйозно.
− На ваш погляд, чому нинішнє покоління динамівців не поспішають купувати відомі європейські клуби?
− Практично всю команду «Динамо», яка грала в півфіналі Ліги чемпіонів−1999, запрошували переїхати до Європи. Тоді кожним футболістом цікавилися з−за кордону, й інтерес до нас був непідробний. І всі це знали, про це постійно писалося в пресі. А зараз, коли динамівці не грають у головному клубному турнірі континенту, який може бути попит на наших виконавців?
− Сергію, нещодавно ви офіційно стали «другом Євро−2012». Чого ви очікуєте від нашої збірної на домашньому чемпіонаті Європи?
− Ми граємо вдома, і я впевнений, що цей факт допоможе футболістам показати більш видовищну гру. Переконаний, що в Україні буде велике свято. Приїзд багатьох іменитих збірних викличе справжній ажіотаж, який, до речі, відчувається вже зараз. Усі чекають цього дійства, і я впевнений, що наша держава проведе його як належить.