Кубкові пригоди «Спартака»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Херсонську область.
Виступи херсонської команди «Спартак» у Кубку Радянського Союзу в 1949 році й досі залишаються гордістю місцевих прихильників футболу. Тоді хлопці з Таврії своєю грою здивували всю країну.
Розколотий єреванський горішок
Дебют херсонських команд у Кубку СРСР відбувся ще до війни, і тривалий час вони закінчували свої виступи вже на перших стадіях змагань. Аж поки не настав 1949-й. На старті того ювілейного,10-го розіграшу «Спартаку» протистояв львівський «Будинок офіцерів». Херсонські футболісти грали вдома і діяли відмінно, «завантаживши» суперникові п’ять «сухих» м’ячів. Та перемога дозволила команді пройти в наступне коло змагань, де її суперником мав стати одеський «Харчовик». Утім, посланці Південної Пальміри Херсону чомусь не дісталися, дозволивши опонентам без боротьби пройти далі. Тепер спартаківцям належало їхати до Єревана і випробовувати себе в суперечці з колективом із уже знайомою назвою − «Будинок офіцерів». Вірменський горішок виявився по зубах гостям, свідченням чого став рахунок зустрічі − 3:1 на їхню користь.
Покарання за самовпевненість
У 1/16 фіналу жереб підкинув підопічним Миколи Заворотного команду майстрів із першої групи − мінське «Динамо». Кілька тисяч уболівальників, що 19 жовтня зібралися на стадіоні «Спартак», стали свідками напруженого протистояння, але забитих голів так і не дочекалися − 0:0. Перегравання відбулося наступного дня. Знову відчайдушна боротьба, але цього разу − вже з трьома взяттями воріт. Двічі відзначилися господарі, як й святкували успіх − 2:1. Динамівцям довелося здавати квитки до Москви, котрі, як виявилося, були куплені заздалегідь. Замість білорусів до столиці СРСР вирушила команда з Херсона, черговим суперником якої знову був «Будинок офіцерів», але тепер вже − з Ленінграда. Перший матч мешканців Півдня в столиці, котрий відбувся 22 жовтня на стадіоні «Динамо», завершився успішно. Гол правого напівсереднього Григорія Гончарова, забитий на 63-й хвилині, виявився єдиним і вирішальним − 1:0.
Досвід б’є молодість
Вже за чотири дні у чвертьфіналі на херсонську команду чекав чинний бронзовий призер чемпіонату країни − московський «Спартак». Гра почалася о 14.30 на тій самій динамівській арені, де перед тим зустрічалися учасники іншого матчу аналогічної стадії − однойменні команди Москви та Тбілісі. Отак представляли столичні журналісти гостей з України у програмці, випущеній до гри: «Колектив херсонського «Спартака» складається з молодих футболістів. Студентові сільськогосподарського інституту воротареві Анатолію Лук’яненку − 24 роки; слюсареві заводу імені Петровського лівому захисникові Іллі Каличенку − 23, студентові педагогічного інституту лівому крайньому Сергію Рижикову − 21. Сьогодні херсонців очікує найбільш серйозне випробування − двобій із чотириразовим володарем кубка». Що ж, більш досвідчений клуб здобув переконливу перемогу, ще в першому таймі забивши шість м’ячів.
«Спартак» (Москва) − «Спартак» (Херсон) − 7:1. Кубок СРСР. Чвертьфінал. 26 жовтня 1949 р. Москва. Центральний стадіон «Динамо».
Голи: Дементьєв (2), Сальніков (4), Парамонов − Здор.
«Спартак» М: Володимир Чернишов, Василь Соколов (к), Юрій Сєдов, Олег Тімаков, Костянтин Рязанцев, Костянтин Малінін, Олексій Парамонов, Віктор Терентьєв, Микита Симонян, Микола Дементьєв, Сергій Сальников. Тренер − Абрам Дангулов.
«Спартак» Х: Анатолій Лук’яненко, Петро Тютін, Михайло Гуденко, Ілля Каличенко, Олексій Дудочкін (к), Анатолій. Левченко, Іван Здор, Григорій Гончаров, Віктор Чокас, Віктор Оторвін, Сергій Рижиков. Тренер − Микола Заворотний.
Червоно-біла непоступливість
Багато легенд ходить навколо тієї гри. Згідно з однією з них, наприклад, москвичі напередодні поєдинку зробили суперникам вельми цікаву пропозицію. Справа у тому, що в той час дуже престижно було грати у спартаківській формі − червоних футболках з білою смугою на грудях. Утім, одноклубники мали однакову символіку, і за правилами господарі повинні були віддавати право вибору кольору форми гостям. Херсонським футболістам запропонували зіграти у білому й за це пообіцяли кожному члену команди спортивний костюм з начосом (по тим часам дуже коштовну річ) і в додаток ігровий комплект. Коли ж обурені херсонці відмовились від звабливої пропозиції, господарі, розлютившись, показали опонентам, як то кажуть, хто є хто. Але це − лише легенда.
Слово і діло Федорова
Усім наступним командам майстрів Херсонщини не вдавалося навіть наблизитися до висот, яких досягли спартаківці в ті далекі післявоєнні роки. До речі, тоді першим секретарем тамтешнього обкому партії був славетний партизан Вітчизняної війни, двічі Герой Радянського Союзу Олексій Федоров. Він дуже любив футбол і був ініціатором будівництва стадіону «Спартак», який зводило усе населення обласного центру. Федоров регулярно зустрічався з командою, приймав її керівництво, не пропускав жодного матчу. Як пригадували спартаківці тих часів, Олексій Федорович завжди наставляв футболістів: «Давайте, хлопці, потрібно виграти. Не ганьбіть нашу область...» І вони не ганьбили.
На фото: 26 жовтня 1949 року. «Спартак» (Москва) − «Спартак» (Херсон). Гості залишились у формі зі смугою
Джерело: redwhite.ru