Буковинський слід: від Нью-Йорка – до Бурунді
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Чернівецьку область.
Буковинський футбол в різні части був більше або менш успішним, але ніколи не був «сірим». Навпаки − помітним, яскравим і цікавим.
«Виживати» теж треба ефектно
Навіть коли у сезоні-2002/03 головна команда краю «Буковина», замість очікуваної вболівальниками боротьби за підвищення в класі, вела боротьбу за виживання в другій лізі, робила це вона не рутинно-буденно, а з історично-виховним підтекстом. Аби допомогти «Буковині» зберегти статус команди майстрів, у другому колі до лав повернулися зіркові ветерани із «золотого складу» кінця 80-х − початку 90-х. І, за відсутності коштів, під гаслом «Честь клубу − дорожче за гроші!» таки «витягнули» рідну команду з дна турнірної таблиці. В останньому турі, коли від ганебного останнього місця рятував лише виграш, чернівчани у Львові здобули важку перемогу над «Карпатами-3» (1:0), які так і не змогли допомогти уникнути вильоту землякам - з дрогобицькій «Галичині». Символічно, що архіважливий гол ефектним ударом головою під завісу поєдинку забив граючий начальник команди Валерій Королянчук. Той вчинок ветеранів досі ставлять у приклад юним футболістам.
Розгром австралійок
Наприкінці 80-х років ХХ століття родзинкою буковинського футболу була жіноча команда «Буковинка» (пізніше − «Легмаш» і «Ніка»). Під керівництвом Сергія Ягодкіна, чернівецькі красуні-футболістки успішно виступали у різноманітних турнірах. Саме з тією командою пов’язують і зародження жіночого футзалу в Україні. У цій дисципліні підопічні Ягодкіна переможно представляли нашу країну у відкритих чемпіонатах Білорусі (1992 р.) та Росії (1993-94 рр.), оскільки українська першість на той час ще не проводилася. Перший турнір з футзалу серед жінок у нас відбувся у 1993-му в Чернівцях. А за рік буковинки на міжнародних змаганнях у Москві розгромили збірну Австралії з рахунком 7:2. Потім чернівецька команда разом із своїм наставником переїхала до Полтави, представляючи яку, не раз тріумфувала на національній арені.
Босоногі непальці
В історії буковинського футболу було чимало «екзотичних» матчів, ще починаючи з 20-х років минулого століття, коли, попри всі складнощі зі сполученням, в Чернівцях відбувалися товариські зустрічі з командами з Австрії та інших країн. Дуже неординарні футбольні події мали місце тут в середині 60-х. «У 1966 році до Чернівців приїжджала збірна Нігерії, − згадує колишній гравець «Буковини» і багаторічний начальник команди Володимир Воронюк. − Чернівецький колектив, який тоді тренував заслужений тренер СРСР Михайло Корсунський, виграла у гостей з великим рахунком. Цікаво, що за пару десятиліть нігерійці вже виблискувати у світовому футболі!» Екс-гравцю «Буковини» Валерію Сарафінчану закарбувався у пам’яті інший товариський матч: «У 1966-му до нас приїжджала збірна Непалу. Тато привів мене, 6-річного, на стадіон. Непальці грали босоніж, а у одного з футболістів, пригадую, великий палець був перемотаний. Це все виглядало доволі екзотично».
Шашлик − квиток до Сирії
Чернівецька «Буковина» навіть у «закриті» радянські часи виїжджала на товариські матчі за кордон, причому не лише в сусідню Румунію. Як згадує Володимир Воронюк, іноді закордонний вояж «народжувався» випадково і спонтанно: «Якось наприкінці радянської епохи мій товариш Володимир Кифяк, який мав туристичну фірму, познайомив мене з президентом сирійського футбольного клубу, котрий до того ж приїхав до нас з донькою. Я запросив його на нашу базу на чернівецькій горі Цецино, купив баранчика, зробив шашличок. Одне слово, влаштував теплу зустріч. А згодом ми отримали факс із запрошенням до Сирії. У підсумку поїхали, у другому по величині сирійському місті Алеппо зіграли п’ять товариських матчів. В країні проживало приблизно порівну мусульман і християн. Було трохи було моторошно, адже тоді Сирія перебувала у стані війни... А ще пам’ятаю, як наш перекладач чотири рази на день зненацька падав на коліна і починав молитися. Для нас це було дивиною».
Зустрічі в Америці…
У 1991 році, коли «Буковину» патронувала московська організація боротьби з наркоманією, чернівецькій команді влаштували поїздку до США. Жили наші співвітчизники в Нью-Йорку, в готелі «Золотий дім» на березі Атлантичного океану. Вперше зіграли на штучній трав, зустрічалися із студентськими командами, зі збірної Гаїті. Якось після матчу в ресторані стався забавний випадок. Радянський кіноактор, який емігрував до США і працював там, підійшов до начальника команди Володимира Воронюка й каже: «Пане Воронюк, вас до телефону». Вся команда, як кажуть, «випала». Сам Володимир Дмитрович цей епізод теж добре пам’ятає: «Мене розшукали наші емігранти, які читали про мене в газеті «Русское слово». Дізналися, що «Буковина» приїхала на товариські матчі, «вирахували» нас і приїхали за 300 миль зустрітися. Було дуже приємно!».
…та Африці
Бурхлива ж реакція команди була зумовлена тим, що подібний випадок зі мною трапився не вперше. «У 1982 році після перемоги у другій лізі нам влаштували поїздку в Бурунді − це аж за екватором, − розповідає Воронюк. − В аеропорту зустрічали офіційні особи, телебачення. Ми йдемо від літака, і раптом з натовпу роздається: «Воронючка, привіт!» Виявилося, то був чернівецький лікар, який працював в Африці. От і вийшло, що куди ми не їдемо, всюди мене впізнають! Щодо ігор в Бурунді, то вони були були екзотичні і інтерес у місцевих мешканців викликали неабиякий. Достатньо сказати, що вболівальники висіли на сусідніх зі стадіоном деревах, на вишках і навіть на воротах!»
Із Хрещатика − до збірної України
Сучасна гордість буковинського футболу − Денис Олійник, який успішно виступає у складі харківського «Металіста» і регулярно викликається до складу збірної України. Денис, можна сказати, потомствений футболіст. Його батько − Віктор Олійник − найкращий бомбардир за всю історію ФК «Буковина». Як стверджує перший тренер Олійника-молодшого Валерій Семенов, хлопчик з перших днів занять відрізнявся серед одноліток, і незабаром здібного юнака почали залучати до занять та ігор зі старшими. Проте доленосним для нього став, як кажуть, його величність випадок. Якось на Хрещатику у рамках спортивного свята влаштували турнір з «вуличного футболу», на якому, як згадує телеведучий Петро Мага, й відзначився юний Олійник: «По закінченні змагань провели товариський шоу-матч між переможним тандемом, до якого входив і Денис, та зірками київського «Динамо» Андрієм Гусіним та Владиславом Ващуком. Навіть досвідчені майстри з труднощами встигали за Олійником. Саме тоді талановитого хлопця помітили і запросили до школи київського «Динамо». А потім пішло-поїхало!…»