«Спасибі, що не заважали»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Дніпропетровську область.
Прізвища Володимира Ємця та Геннадія Жиздика − людей, які принесли славу дніпропетровському футболу, навряд чи можна розділити в контексті їхньої професійної кар’єри.
Перший міжколгоспний
Жиздик сповна зазнав лихоліть Великої Вітчизняної війни, горів у танку на березі Тельтов-каналу, втративши праву руку. Молодшого на десять років Ємця ще хлопчиськом війна застала в Нікополі. Згодом їх об’єднає любов до футболу. Жиздик грав за збірну Середньоазіатського військового округу, Ємець виступав за дніпропетровський «Металург», а згодом тренував «Сільгосптехніку», на базі якої в 1973 році створили перший у Радянському Союзі міжколгоспний спортивний клуб «Колос», що представляв Нікопольский район Дніпропетровської області. Там і звела доля цих двох фахівців.
З аматорів − у перші лігу
Роботу було поставлено на професійні рейки завдяки тому, що колгоспи, які заснували «Колос», сплачували своєрідний податок − дві копійки з гектара. Відтак команда була забезпечена всім необхідним, і залишалося лише демонструвати результати, гідні фінансування. За шість років «колгоспники» пройшли шлях від першості виробничих колективів до першої ліги СРСР. Нікопольці не збиралися зупинятися на досягнутому, і влітку 1981-го йшли серед лідерів першолігового турніру...
Силове рішення обкому
Однак тоді обкомом КПРС було прийняте рішення перевести Ємця та Жиздика до «Дніпра», який боровся за виживання. Із завданням зберегти прописку у вищій лізі тандем успішно впорався і, попри домовленість про піврічну співпрацю, залишився в Дніпропетровську. Хто б міг тоді подумати, що вже восени 1983-го Ємець та Жиздик подарують місту союзне золото! Як згадує син тренера Ігор Ємець, на вшануванні команди його батько тоді сказав: «Спасибі партійним, радянським, профспілковим та комсомольським органам... за те, що не заважали нам працювати».
Прямота тренера
Вона не всім подобалась, однак Ємця та Жиздика захищали високі результати. Коли ж команда знизила турнірні показники (рано чи пізно це мало статися), їм одразу ж указали на двері. Після цього їхні шляхи розійшлися, однак, зрозуміло, ці люди продовжили служити футболу. До останніх своїх днів. У 1987-му не стало Ємця − він помер у Кишиневі від серцевого нападу прямо в роздягальні після матчу очолюваного ним «Ністру», а Жиздик пішов із життя в 1991-му, встигши створити в Запоріжжі госпрозрахунковий футбольний клуб «Металург» − перший у союзній першій лізі.
Спадкоємець Кучеревський
Успішним спадкоємцем Ємця та Жиздика в обох їхніх зіркових командах − «Колосі» та «Дніпрі» − ставав асистент головного тренера Євген Кучеревський, який пройшов у них відмінну школу. З нікопольським «Колосом» виборов у першій лізі третє місце, а «Дніпро» під його керівництвом постійно перебував серед провідних команд СРСР. Три сезони поспіль дніпряни не опускалися в чемпіонаті Союзу нижче другого місця, у 1988-му ставши чемпіоном, а наступного року завоювавши Кубок СРСР. І це − без Протасова та Литовченка − безумовних лідерів «Дніпра», які перебралися до Києва наприкінці 1987 р.
Туніс замість Піренеїв
Передумови для подальшого кар’єрного росту в Кучеревського були відмінні − ним, подейкують, цікавилися навіть мадридський «Реал» і лісабонська «Бенфіка». Були у фахівця й шанси очолити збірну Союзу в 1990 році, однак, попри думку авторитетної тренерської ради, яка своїм голосуванням віддала Євгену Мефодійовичу перевагу перед іншими фахівцями, чиновники Федерації футболу СРСР керманичем призначили Анатолія Бишовця. Відтак Кучеревський пристав на пропозицію туніського «Етуаля». Та Кучеревського тягнуло на батьківщину, він одразу ж зібрав валізи, як тільки йому пообіцяли посаду головного тренера збірної України. Втім, обіцянки чиновників − уже української федерації − так і залишилися цяцянками.
Останній випуск
Освоївши амплуа тренера-рятівника в миколаївському «Суднобудівнику», волгоградському «Роторі», московському «Торпедо-ЗІЛ» і тульському «Арсеналі», в 2001 році Євген Мефодійович повернувся до Дніпропетровська. Результати, а головне гра колективу підтвердили його високе тренерське реноме. З середини таблиці команда не лише повернулася до когорти вітчизняних лідерів, а й заявила про себе на міжнародній арені, впевнено перемагаючи далеко не останні клуби Європи на кшталт «Гамбурга» чи «Аустрії», граючи на рівних з «Марселем». Як свого часу Кучеревський відкрив Антона Шоха і Вадима Тищенка, Валерія Городова і Євгена Шахова, так і в 2000-х кумирами місцевих вболівальників стали Андрій Русол і Руслан Ротань, Сергій Назаренко та Олег Венглинський. На жаль, це був останній випуск Кучеревського, чиє життя в період чергового розквіту забрала автокатастрофа.