Кришталева вершина «Металіста»
У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Харківську область.
Серед багатьох пам’ятних матчів за участю харківських клубів осібно стоять поєдинки «Металіста» у кубкових фіналах − СРСР та України. І, звісно ж, найчастіше вболівальники згадують переможну зустріч із московським «Торпедо», яка принесла колективу кришталевий трофей 1988 року та першу путівку до єврокубків.
«Торпедо» (Москва) − «Металіст» (Харків) − 0:2 (0:1). Фінальний матч Кубку СРСР-1987/88. 28 травня. Москва. Стадіон «Динамо». 30 000 глядачів.
«Торпедо»: Саричев, Полукаров, Ковач, Пригода, Роговськой, Кобзєв, Єрьоменко (Гришин, 48), Рудаков (Писарєв, 38), М.Савичев (Жуков, 63), Ширінбеков, Агашков.
«Металіст»: Кутепов, Колоколов (Яловський, 51), Романчук, Панчишин, Деревинський, Іванов (Хагба, 79), Буряк, Ващенко (Баранов, 46), Якубовський, Тарасов, Аджоєв.
Голи: 0:1 Аджоєв (42, з пенальті), 0:2 Баранов (61).
Судді: І.Тимошенко (Ростов-на-Дону), В.Жук (Мінськ), О.Хохряков (Йошкар-Ола).
За схемою «осінь − весна»
Шлях до кришталевої вершини харків’яни розпочали в липні 1987-го, на двох стартових для себе етапах здолавши московську «Червону Пресню» (3:1, 1:1) і сухумське «Динамо» (3:0, 2:1). Цікаво, що у виїзному матчі-відповіді з абхазцями гол у ворота «Металіста» провів Роман Хагба, який невдовзі поповнить лави українського колективу й навіть візьме участь у переможному фіналі Кубку СРСР. Після паузи в розіграші, яка тривала до весни наступного року, підопічні Євгена Лемешка у чвертьфіналі подолали на своєму полі волгоградський «Ротор» (єдиний гол провів Баранов), а у півфіналі − на виїзді − вільнюський «Жальгіріс» із рахунком 2:1.
Змусили фаворита помилятися
Литовці вважалися фаворитом пари. У поточному чемпіонаті Союзу вони йшли другими, одразу слідом за київським «Динамо», за два тижні до кубкового побачення обігравши «Металіст» у поєдинку першості − 2:1. Чи то тиск своїх трибун, чи близькість заповітного трофея негативно вплинули на біло-зелених. Зокрема, їх голкіпер Вацлавас Юркус «проспав» удар здалеку Іванова, а у другій половині зустрічі, за рахунку 1:1, помилився позиційно й змушений був фолити на Ващенку в карному майданчику. Пенальті реалізував Ігор Якубовський, провівши, як виявилося, переможний гол.
Спартаківці вболівали за «Металіст»
У вирішальному матчі за Кубок СРСР металістам протистояли московські торпедівці, для яких цей фінал був уже 13-м. Харків’яни ж усього вдруге боролися за трофей, п’ятьма роками раніше вони поступилися донецькому «Шахтарю» − 0:1. Звична арена фіналів − «Лужники» − в тому сезоні ремонтувалася, тож завершальний поєдинок кубкового розіграшу прийняв динамівський стадіон. На його трибунах розмістився кількатисячний жовто-блакитний гурт харківських уболівальників, яких підтримали... фанати декількох московських клубів, зокрема, «Спартака». Автозаводців червоно-білі традиційно недолюблювали, а тут ще й трапилося так, що «Торпедо» вибило їхніх улюбленців із Кубку на стадії чвертьфіналу.
«Пас» від героя-прикордонника
Оскільки гра проходила в День прикордонника, перший удар по м’ячу було запропоновано зробити живій легенді Микиті Карацупі − Герою Радянського Союзу, котрий протягом 20 років служби на кордоні затримав майже 350 порушників, знищив 129 шпигунів і диверсантів. Народився Карацупа на Запорожжі, а застава, що їй згодом присвоїли його ім’я, називалася «Полтавка», тож для України він був не чужий. І його символічний удар приніс удачу «Металісту», котрий цього дня свої кордони тримав на замку.
Буряк поділився лаврами
Територіальну перевагу гостям удалося реалізувати ще до перерви. Прохід Леоніда Буряка правим флангом завершився навісом на ворота Саричева, де м’яча очікував Гурам Аджоєв. Однак захисник «Торпедо» Єрьоменко пробити форварду не дав, перехопивши подачу рукою. Рефері призначив 11-метровий, що його, після нетривалої «наради» з визнаним майстром-пенальтистом Буряком, пішов виконувати сам Аджоєв. Пробив майже по центру, зате сильно, до того ж воротар в останню перед ударом мить завалився у лівий кут − 1:0!
Крапка від Баранова
Узяли участь Буряк із Аджоєвим і в другому голі, розпочавши атаку вже біля лівої кромки поля. Вивірена передача Гурама знайшла поблизу воріт голову височенного Олександра Баранова − у Саричева знову не було жодних шансів. Ішла 61-а хвилина зустрічі, й усім на стадіоні й біля телеекранів стало зрозуміло: «Металіст» кубка не віддасть. Так воно й сталося, за півгодини голова Федерації футболу СРСР Борис Топорнін вручив капітану харківської команди Ігорю Якубовському кришталево-срібний приз.
Кубок, велосипеди й телевізори
На відміну від 1983-го, коли напередодні від’їзду до Москви на кубковий фінал проти «Шахтаря» керівництво заводу ім. Малишева гарантувало в разі успіху преміювати гравців і тренерів автомобілями та квартирами, у 1988 році заохочення було значно скромнішим. Новоспечені володарі Кубка СРСР отримали по велосипеду та маленькому телевізору «Електроніка». Щодо обіцянки суттєво збільшити квоту виділення дефіцитних тоді «Волг», переданої команді через головного тренера Євгена Лемешка, про неї потім «забули», що й стало однією з причин розставання з клубом людини, яка вірою-правдою служила «Металісту» більше 12 років.
Лемешко − архітектор тріумфу
Уродженець Миколаєва, Євген Пилипович Лемешко, найкращі свої воротарські роки провів у київському «Динамо». Йому і пощастило, й не дуже з тим, що ворота столичного гранду тоді захищав Олег Макаров. З одного боку, така школа, з другого − стати основним голкіпером талановитому гравцеві так і не судилося. Зате згодом він знайшов себе на тренерській ниві, і саме «Металіст» став його рідною та зірковою командою. Лемешко вивів харків’ян із другої до вищої союзної ліги, здобув на чолі колективу Кубок СРСР і дебютував на європейській арені. Той кубковий успіх і досі залишається найяскравішою сторінкою харківського футболу...