Футбольная жизнь в зеркале СМИ
Интернет
ФУТБОЛ
Через 5 лет на базе старого «Шахтера» построят тренировочную базу футбольной академии
Ostro.org
24.11.09
В Донецке на базе старого стадиона «Шахтер» через 5 лет будет создана тренировочная база футбольной академии. Об этом сегодня на пресс-конференции рассказал Донецкий городской голова Александр Лукьянченко.
По его словам, новый стадион «Донбасс Арена» будет функционировать как специализированный футбольный стадион, а региональный спортивный комплекс «Олимпийский», который находится в областной коммунальной собственности, станет легкоатлетическим стадионом.
«Старый стадион «Шахтер» находится в аренде футбольного клуба «Шахтер» и мы согласовали документацию по поводу реконструкции и технического перевооружения этого спортсооружения», − сказал мэр.
Согласно плану реконструкции, будут снесены две трибуны, которые находятся в аварийном состоянии, а также достроены несколько футбольных полей. «Там будет функционировать академия футбола. Сроки определены − 5 лет», − отметил городской голова.
+++
«Какая боль, какая боль… сборная украина по футболу − полный ноль», або Дещо про корисність поразок
Корній Йович
Unian.net
24.10.09
Ось і все… Фінальний свисток на «Донбас-Арені» для української збірної виявився фінальним свистком чемпіонату світу з футболу 2010 року у ПАР. Час заспівати: «Україна не їде на Мундіаль»…Зрозуміло, що можна шукати винних, поливати лайном головного тренера та сипати прокльони на голови гравців збірної… Можна спробувати обдурити себе байками про примхливу даму на ім’я Фортуна… Врешті-решт, можна щиро радіти невдачам північного сусіди, який ще вчора самовпевнено твердив, що «підвівся з колін», але сьогодні всім стало зрозуміло, що він й далі рачкує. Словом, можна робити чимало безглуздих і непродуктивних речей… і лише одну корисну й продуктивну: можна й треба позбавлятися ілюзій. Саме це і спробуємо зробити.
Наші ілюзії незрівнянно приємніші за нашу дійсність. Приклади? Будь ласка. 2006-го року збірна України посідає перше місце у своїй доволі потужній відбірковій групі й пробивається до фінальної частини Кубку світу з футболу у Німеччині, де входить до вісімки найкращих. Вболівальники, журналісти, функціонери, самі футболісти та тренери не приховують своєї радості й безсоромно волають про неймовірний успіх. У цьому екзальтованому галасі потопають украй неприємні, але небезпідставні слова Девіда Бекхема, який на запитання, що він думає про збірну України, відповів: «Я взагалі не розумію, чим займаються ці хлопці на полі… Але те, чим вони займаються, схоже на футбол дуже мало». Це лише півбіди. Друга її половина у тому, що залишаються не почутими й голоси вітчизняних скептиків, які наважуються поставити під сумнів велич звершень наших футболістів, стверджуючи, що невиразні перемоги над відверто слабкими збірними Тунісу та Саудівської Аравії, а також нічию у грі зі швейцарцями важко назвати «неймовірним успіхом», особливо коли взяти до уваги той очевидний факт, що іспанці та італійці відверто познущалися з нашої збірної, здолавши її без зайвих зусиль. Як би там не було, але на батьківщину футболісти повертаються національними героями. Ще б пак, переможну ходу збірної України зупинили на стадії чвертьфіналу лише майбутні чемпіони світу − італійці! Цієї ейфорії вистачило, аби провал відбіркового циклу на Євро-2008 минув майже непоміченим… Ілюзія вигаданого успіху виявилася сильнішою за неприємну дійсніть.
Те саме можна сказати й про «успіхи» клубного українського футболу. Торішня ейфорія від здобуття «Шахтарем» Кубку УЄФА й досі не дозволяє багатьом усвідомити, що у нинішньому форматі розіграш Кубку УЄФА − це лише другорядний турнір, своєрідна друга європейська ліга, де грають вельми посередні європейські команди, пишатися перемогами над якими клубу, що претендує на статус європейського гранда, не личить, хоча б тому, що людина, яка поважає себе, не стане самоутверджуватися за рахунок слабших. Дійсно, ніж знущатися з «Тулузи», ліпше просто обігравати «Тимішоару» − команду, сукупна вартість гравців якої менша за вартість будь-кого з футболістів ахметовського «Шахтаря».
Говорити про «успіхи» іншого українського гранда − колись насправді легендарного київського «Динамо», взагалі не хочеться, бо про мертвих або добре, або нічого. Насправді, про виступ клубу, роздягальню якого деякі гравці перетворили на гримерну, здавалося б, нема чого говорити. Але ж ні! Торішній тріумф над «Валенсією»! Недавня феєрична домашня перемога над чемпіоном Росії! Виїзна нічия з італійським суперклубом! Мінімальна поразка на виїзді від непереможної «Барси»! Прикрі помилки наприкінці зустрічі з «Інтером» і втрачена перемога. Напрочуд успішний сезон… і останнє місце у групі… А головне нескінченні базікання про чорну смугу, про зміну поколінь, про циклічність успіхів та невдач.
Отже, ані провал відбіркового циклу на Євро-2008, ані безпорадна гра збірної впродовж усього групового турніру Кубка Світу 2010, ані відсутність, попри величезні фінансові вливання, будь-яких вагомих досягнень у вітчизняних грандів клубного футболу, чомусь не змушують замислитися над причинами такого стану речей. Проблем не усвідомили, висновків не зробили, а необхідних змін так ніхто і не збирається розпочинати…
І винне всьому наївне переконання, що все гаразд, що все це лише тимчасові труднощі, що все минеться, все «устаканиться», що «згинуть наші вороженьки як роса на сонці», бо ми йдемо «правильною дорогою». Треба лише наполегливо працювати. Все це нагадує мені давній анекдот про те, як у порожній кімнаті біля вікна поставили стілець, а до стелі прив‘язали пляшку горілки, після чого впустили у приміщення алкаша, який, побачивши оковиту, став відчайдушно стрибати у марних спробах зірвати її, а на зауваження експериментатора: «Та Ви не стрибайте! Подумайте спочатку», відповів: «Що тут думати! Стрибати треба!»
Може час припинити стрибати та дійсно трохи подумати? Ну ось, для прикладу, над такими питаннями: Чи заслуговувала збірна України виходу до плей-офф після ганебної нічиї у Мінську? Невже це ми обіграли англійців, а не вони програли нам у Дніпропетровську? Хіба не дивом ми уникнули поразки у Загребі? Якщо чесно відповісти на ці запитання, гіркота поразки від греків суттєво зменшиться, адже «несправедливу» поразку у плей-офф можна буде розглядати як відновлення справедливості за «несправедливий» вихід до нього. Тепер далі. Перш ніж поливати лайном головного тренера, давайте спитаєм себе: Чи є в Україні кращі виконавці, ніж ті, кого тренерський штаб викликав до збірної? Мабуть, що ні… Чи спроможні теперішні гравці рівноцінно конкурувати з футболістами провідних футбольних держав світу? Очевидно, що також ні… Тоді, які претензії до Михайличенка? Він не зміг зліпити з лайна кулю? А хто зміг би?
Йдемо далі. Кажете, гравці − лайно. Не буду сперечатися, можливо й так, але де взяти кращих? Останнє запитання заслуговує на ґрунтовне вивчення. Дійсно звідки беруться футболісти? Гадаю, ні для кого не стане одкровенням, якщо сказати, що футболістів народжують жінки. Марно також сперечатися з тим, що генетика має попри все значення, а якість біологічного матеріалу відіграє не останню роль у процесі становлення гравця високого рівня. Пригадую, кумедні біґ-борди: «Кохайтеся! Україні бракує футболістів!» − і підлітків, які курять цигарки та цідять пиво під ними. Лише люди з вадами розумової діяльності можуть вірити в те, що повноцінні діти народяться від неповноцінних батьків (тих самих, що п‘яними голосами волають на трибунах «Ганьба!», або у метро, ледь тримаючись на ногах, вичавлюють із себе не лише блювотину, але й гасло: «Дінама» − впєрьод! Ми с табой!»). Будьте певні, не народяться… Тож світлого майбутнього в України не буде, принаймні футбольного…
Але пофантазуємо. Припустімо, на світ таки народилася певна кількість фізично здорових малюків. Припустімо, що їхні батьки мають відповідний матеріальний стан, аби забезпечити дітям належну якість харчування (що вельми сумнівно у країні, де середня зарплати ледь сягає 200 баксів на місяць) та достатній рівень культури, аби прищепи своїм нащадкам любов до спорту (що також маловірогідне з огляду на стрімку варваризацію населення). Водночас не варто забувати, що нормального харчування та прищепленої любові до спорту замало − необхідні відповідні фахівці − тренери, які б змогли розгледіти у нескладному підлітку майбутнього чемпіона. А між тим розгледіти потенційного чемпіона замало, його треба виховати, виплекати! І це нелегке завдання, тож годі сподіватися, що в Україні вистачить ентузіастів, спроможних його виконати.
Кажете, Ахметов та такі, як він, створюють в Україні всі умови для розвитку дитячого футболу? Не смішіть! Дитячий футбол починається не в Академіях і спортінтернатах! Він починається на майданчиках біля школи та у дворах… А тепер скажіть щиро, коли ви останнього разу бачили, як хлопці ганяли м‘яч у вашому дворі? Впевнений, те, як вони нюхають клей, ви бачите значно частіше. І урок футболу, запроваджений ФФУ у школах, не більше ніж чергова профанація, підсилена бажанням всіляких пилипишиних заробити (вкрасти) трохи грошеняток на спорудженні футбольних майданчиків, на яких левову частину часу у футбол «шпілять» дядьки з товстими гаманцями.
Але нехай любов до м‘яча та дитячий азарт не дозволить вуличному футболу остаточно померти. Припустімо, що у багнюці дворів з‘являтимуться справжні самородки. Хто їх там знайде? Селекціонерам цікавіше їздити до Бразилії, бо там тепло, а на пляжах Ріо-де-Жанейро багато не лише юних чарівників м‘яча, але й чарівних струнких мулаток із високими грудьми та міцними стегнами… Нічого не скажеш, селекціонерам є з кого вибирати.
Проте, пофантазуємо далі. Нехай самородків таки відшукають і приведуть до «футбольних академій», які заснували магнати, де досвідчені фахівці перетворять діаманти на справжнє дорогоцінне каміння. Чи знайдеться цьому камінню відповідне місце у намисті з футбольних зірок? Скільки молодих й перспективних футболістів так довго подають надію у дублі та на лаві запасних, що потім у них просто не лишається часу її виправдати?
Менше з тим. Добре відомо, що дерева ростуть високими й стрункими лише у лісі, тому конкуренція за місце в основі − безумовний позитив. І слава богу, маємо чимало прикладів, коли українські хлопці таки відвойовують у легіонерів своє місце під сонцем на футбольному полі. Але подивімось, хто ці легіонери. Лукавлять ті, хто стверджує, що в Україні грають зірки світового рівня, в яких українські футболісти мають чому повчитися. Якщо бути щирим, доведеться визнати, що на футбольному небосхилі «неньки», якщо і спалахують світові зірки, то лише для того, щоб, не напружуючись, заробити собі грошенят перед тим, як остаточно згаснути. Можливо, хтось вважатиме це твердження надто суворим, але мусимо також визнати: більшість легіонерів − це неліквід, який не має шансів заробити в Європі стільки грошей, скільки отримує з щедрих рук футбольних олігархів в Україні. Крім того, в Європі треба «пахати» і на полі, і на тренуваннях! А в Україні більшість легіонерів найкраще грає не на зеленому газоні стадіонів, а на зеленому сукні казино. Гарний приклад для наслідування! Не дивно, що молоді зірочки, такі собі старлєтки від футболу, проявляють себе не стільки на полі, скільки на дискотеках, забуваючи, що мати машину, як у Бекхема, та грати, як Бекхем, − це не одне й те саме.
Колись зірка НБА Шакіл О‘Ніл сказав: «Заробляючи 20 мільйонів баксів на рік, я можу собі дозволити спокійно ставитися до критики». Але він досягнув у баскетболі всього, про що можна тільки мріяти! В Україні 20-річні хлопці, які ще нічого не досягли на футбольному полі, але вже їздять на «Мазератті», дозволяють собі взагалі не звертати увагу на критику! Чому? Бо насправді в українському футболі немає ніякої справжньої конкуренції! Невже можна назвати нормальною ситуацію, коли ледь не дві третини (!) молодих українських футболістів належать двом клубам і захищають кольори інших команд на правах оренди?! Професіонали, футболісти високого рівня в Україну не поїдуть, усвідомлення цього факту дозволяє вітчизняному неліквіду бути впевненим у тому, що на бензин до своїх модних тачок та на тьолок з ескорт-сервісу він завжди матиме вдосталь грошей, а про інше мало хто зі старлєток мріє. Світогляд цих хлопців можна проілюструвати словами одного з моїх приятелів-футболістів, який виправдовував свою «бездушну» гру тим, що він отримує зарплату значно менше ніж Роналду, а тому не хоче задарма вбиватися на полі, але на запитання, невже отримуючи стільки грошей, скільки отримує Роналду, він став би грати у футбол краще, «молодий і перспективний» щиро зізнався: «якщо б у мене було стільки бабла, скільки є у Роналду, я б взагалі не грав би у цей клятий футбол».
Тепер зрозуміло, чому українська молодь і близько не наближається до Роналду за рівнем гри? Зрозуміло, куди зникають гравці юнацьких та молодіжних збірних України? А вище вже йшлося про те, що якщо такі тенденції зберігатимуться, то незабаром не буде ким укомплектовувати навіть ці юнацькі та молодіжні збірні…
Переходячи до висновків, хочу висловити одну доволі банальну думку: спорт загалом, і футбол, зокрема − це лише підсистеми великої соціальної системи, в цьому випадку системи українського суспільства. А тому, дуже наївно сподіватися, що руйнація суспільства не позначиться на всіх його підсистемах. Під таким кутом зору, чергова поразка збірної України − це випадковий збіг закономірностей, як пожартував хтось із гострословів, а збірній Греції можна лише подякувати за те, що вона допомогла хворому, який до того був радше мертвий, ніж живий, тихенько сконати.
А Суркісу, Ахметову та іншим «не стільки високоповажним, скільки авторитетним особами», які так багато і часто говорять про необхідність утвердження спортивного престижу нації, час зрозуміти, що спортивні перемоги − це не самоціль, а лише наслідок продуманої та ефективної соціальної політики, свідчення фізичного та духовного здоров’я нації, вершина піраміди, у фундаменті якої знаходяться не порожні пляшки слабоалкогольного питва чи ящики з-під пива, а масовий фізкультурний рух. Щоб там не казали професійні патріоти, але дивлячись на процеси, які відбуваються в українському суспільстві, я впевнений, що найближчим часом українцям не загрожує перспектива стати здоровою, повноцінною нацією, а тому я не поділяю оптимізму тих, хто вірить, що замінивши Суркіса на Ахметова, чи Ахметова на Суркіса, ми вирішимо проблеми вітчизняного футболу. Понадто, я із сумом думаю про те, що незабаром вболівальникам навряд чи доведеться ділити зі збірною України радість перемог. Єдине, що додає оптимізму − це віра в те, що поразки, прикрі, болючі, часом принизливі, допоможуть не лише відкинути хибну ілюзію буцімто все у нас гаразд і ми на правильному шляху, але й змусять замислитися всіх тих, хто ще не втратив здатності мислити, «чи не прогнило часом щось у Данському королівстві?» А тоді вже доведеться взяти до рук ганчірку й стерти цю плісняву та гниль з нашого суспільства. І лише тоді збірна України тріумфально перемагатиме.
+++
ЕВРО-2012
УЄФА набирає волонтерів для обслуговування жеребкування відбіркових груп до Євро-2012
Юрій Банахевич
Укрінформ
24.10.09
УЄФА на своєму офіційному сайті до 30 листопада цього року здійснюватиме набір волонтерів для обслуговування процедури жеребкування відбіркових груп до чемпіонату Європи з футболу-2012, передає власний кореспондент УКРІНФОРМу.
Відзначається, що вимогами до волонтерів є: повноліття (на 1 січня 2010 року має виповнитися 18 років), знання іноземних мов (обов'язково англійської), а також їхня фізична присутність для відповідної підготовки з 1 по 8 лютого 2010 року.
При виборі характеру діяльності волонтерів звертається увага на їхній можливий досвід роботи в різних сферах обслуговування, оскільки вони задіюватимуться не лише безпосередньо під час процедури жеребкування, але і в пунктах акредитації, центрах інформації в готелях та аеропорті. Береться також до уваги наявність у людей водійських прав.
Відібраним волонтерам Союз європейських футбольних асоціацій гарантуватиме спеціальний вишкіл перед жеребкуванням, пошитий до події одяг фірми “Adidas”, а також харчування. Однак УЄФА застерігає, що не покриватиме коштів проїзду та проживання у Варшаві.
Як повідомляв УКРІНФОРМ, офіційна церемонія жеребкування відбудеться 7 лютого 2010 року у конгрес-холі Варшавського палацу культури та науки. У ній візьмуть участь делегації 53 національних федерацій футболу, функціонери УЄФА, численні гості та представники ЗМІ. Очікується, що під час цієї події вперше відбудеться відеопрезентація усіх міст-учасників футбольного Єврофоруму.
+++
Мороз не хотел бы «присоединяться к хору хулителей» в вопросе подготовки Евро-2012, но…
Censor.net.ua
24.11.09
Вор может и бывает патриотом, но значительно реже, чем честный человек, отмечает кандидат в президенты, лидер Соцпартии Александр Мороз, говоря о подготовке к Евро-2012.
«Не хотел бы присоединяться к хору хулителей, тем более что инициаторами Евро-2012 делается немало. Но … государственной программа не стала. А жаль, можно было бы напрячься и сделать прорыв (не путайте с «украинским прорывом») в инфраструктуре. Гостиницы, дороги, развязки в городах, аэропорты, мостовые переходы, общее благоустройство и пр. … Повезло ведь получить такой стимул! − заявил кандидат в президенты Украины от Соцпартии в интервью журналистам, сообщает пресс-служба СПУ. − В насквозь коррумпированной стране делать все это сложно. Вор может и бывает патриотом, но значительно реже, чем честный человек. Мы же обязаны ориентироваться на здоровое общество».
+++
Львівська облрада звернулась до голови Держказначейства з проханням належно фінансувати підготовку до Євро-2012
Vgolos.com.ua
24.11.09
Львівська обласна рада прийняла звернення до голови Держказначейства про фінансування видатків на капітальне будівництво та підготовку об’єктів до Євро-2012.
За відповідне звернення проголосувало 95 депутатів, повідомляє кореспондент Вголосу.
Як відзначив голова бюджетної комісії Ростислав Бондаренко, кошти на ці видатки майже не надходять. Він наголосив, що така ситуація є неприпустимою.